Глава XXXI Розумовий процес

4. ...Предметами розумової діяльності є:

1. утворення понять, •

2. складання суджень,

3. висновок умовиводів,

4. збагнення предметів і явищ,

5. збагнення причин і законів явищ,

6. будування систем науки і практичних правил для життя...

Г лава XXXII Утворення понять

15....У розумовому процесі ми 1) усвідомлюємо разом кілька різних відчуттів, понять, уявлень, суджень і т.д.;2) усвідомлюємо їхню подібність; 3) усвідомлюємо їхнє розходження; 4) усвідомлюємо їхні відносини в цих подібностях і розходженнях і 5) з'єднуємо в один висновок, не знищуючи розходження... У цьому процесі... беруть активну участь стани нашої нервової системи і наші серцеві почуття. Більш складного психофізичного акту ми не знаємо: це вінець, якого досягає тваринна природа, остання ступінь розвитку цієї природи і перша, на яку спира­ється духовна природа людини.

16.Однак який би не був складний цей процес, але головний... діяч у ньому один, і цей діяч... знайома нам уже свідомість <...>

19. ...Якщо вся здатність розуму складається тільки в порівнянні різних станів у нервовій системі, які відтворюються різними станами в душі, то розум і свідомість це одне і те саме...

Якщо ми тільки визнаємо, що у тварин є свідомість, тобто здатність одержувати визначені... (а отже, і порівнюючі) відчуття, є пам'ять, тобто здатність зберігати і відновлювати, а отже, і розрізняти (а отже, і порівнювати) сліди цих відчуттів; якщо ми визнаємо (а це неможливо заперечити), що у тварин є уява, тобто що сліди уявлень, виникаючи в їхній свідомості, пересуваються там з більшою чи меншою швидкістю... — то не можемо не визнати, що у свідомості тварин можуть утворюватися і поняття, тільки не можуть вони перетворюватися в ідеї і виділятися в слова. Досвід підтверджує цей психологічний висновок... І по поперед­ньому поняттю про розум як окрему здатність порівнювати, розрізняти і робити висновки з цих порівнянь і розходжень ми не можемо відмовити тварині в розумі. Собака, переслідуючи лисицю, з багатьох доріг вибирає найкоротшу чи зручнішу: отже, вона розрізняє, порівнює і робить правильний висновок.

Але дії тварин по розуму варто строго відрізняти від дій по інстинкту... Діючи по інстинкту, тварина... не вагається і не помиляється... Діючи по розуму, тварина помиляється, дивується, робить спроби і поправляється. Чим ближче тварина до людини по своїй нервовій організації, тим більше виявляється в неї розумової діяльності і тим менше інстинктивної...

У породах же вищих тварин розумові дії переважають над інстинктивними: у діях слона, наприклад, не менше... безпристрасності, ніж у діях новозеландського дикуна. Тільки слово й ідея — ці дарунки духу — розвинули розум людини до такого ступеня, на якій він здається, з першого погляду, не має нічого спільного з розумом тварини<...>

Глава XXXV Утворення понять часу, простору і числа

1. Питання про утворення в нас понять часу і простору завжди було одним із найважчих у метафізиці і психології. Труднощі тут в тому, що всі предмети зовнішнього для нас світу і всі його явища уявляються нам не інакше, як уже розміщеними в просторі і відбуваються в часі... З яких же уявлень могли утворитися ці поняття, якщо в кожному нашому уявленні вони вже є готовими? Одержати їх з безпосередніх відчуттів... ми також не могли: усі відчуття наші викликаються в нас впливами матеріальних предметів зовнішнього світу на нашу нервову систему; але такого матеріального предмета, як час, чи такого, як простір, у зовнішньому світі немає. Одне відчуваємо ми нервами зору, інше — нервами слуху, третє — нервами дотику; але якими ж нервами відчуваємо ми час чи простір? <...>

4. ...Відсутність зору і навіть відсутність слуху і дарунка слова разом не заважають утворенню в людини правильних понять про простір і час... З іншого боку, якщо ми уявимо собі людину, обдаровану зором, слухом і дотиком, але позбавлену можливості м’язевих рухів, то легко зрозуміємо, що така людина-рослина... не могла би навіть довідатися, що в неї є тіло, окреме від тих явищ, що вона відчуває, і місце, що займає, у просторі між іншими тілами...

5. Отже, поняття про простір і час може виникнути з двох джерел: почуття мускульних рухів і почуття дотику...

8. ...Поняття простору і часу виникають з досвіду, як і всі інші поняття, але з досвідів не пасивних, а активних, з досвідів рухів, що дають нам разом свідомість часу і простору... чи, виражаючись точніше, дають нам відчуття вже в просторі і часі...

9. ...Незалежно від напрямку рухів ми відчуваємо те зусилля, що робиться нами, щоб надати руху нашим членам... Рух членів уже сам собою породжує відчуття... витрати сил на рух, чи, вірніше, того збільшення зусиль душі, що вона відчуває, усе більше і більше змушуючи до скорочення м’язи...

10....Почуття зусилля належить не організму, що витрачає і відтворює сили, а душі, що змушує організм їх витрачати. От чому... почуття зусилля немає при рефлексах...

11. Почуття зусилля, використовуване для скорочення м’язів, не тільки визнається душею, але і може бути вимірюване нею. Вона ясно усвідомить, що одне її зусилля більше, інше — менше, і ця здатність душі — вимірювати свої власні зусилля — є перша можливість усякої міри, усякого числа і перша можли­вість свідомості душею часу і простору. Рух обширний коштує нам великих зусиль, чим рух не настільки обширний, а рух довгий при рівних умовах коштує нам більше зусиль, чим рух короткий. От чому, самі слова короткий і довгий додаються нами однаково як до простору, так до часу. Але цього мало: у відчутті зусилля і його міри ми одержуємо можливість відрізняти швидкий рух від повільного... У почутті зусилля і його відносної інтенсивності ми випробовуємо... і відношення між приходом і витратою сил. Ось, цілком ймовірно, перші підстави наших математичних пізнань...

12....З почуття зусилля, випробовуваного нами в незліченних рухах, ми могли одержати відмінність руху від спокою... почуття початку руху і його припинення, почуття повільного і почуття швид­кого руху. Але всі ці почуття тільки вже при зіткненні нашому з зовнішнім світом могли перетворитися, і то помалу, у ясну свідомість часу.

13. 3 почуття зусилля при скороченні мускулів повинні бути похідною насамперед для усвідомленості часу, тобто усвідомленості відрізку між рухом і нерухомістю, під час якої сили виробляються і не витрачаються... Але для того, щоб стала формуватися свідомість простору, потрібно було до почуття зусилля і до почуття розмаїтості в зусиллях приєднатися ще відчуття дотику, потрібно вже було, щоб рух зустрів перешкоду... З багатьох подібних зустрічей... могло виникнути... кілька наших основних понять, а саме, поняття про матерію, про пружність, про вагу, про силу і про простір.

14. Якщо ми в темній кімнаті опустимо нашу руку в шухляду і будемо рухати її від однієї стінки шухляди до іншої, то ми досить вірно визначимо величину шухляди. Ясно, що в таких обставинах ми могли виміряти дану величину тільки величиною наших рухів, а величину рухів — величиною витрати сил на цей рух; саму ж витрату сил ми виміримо ступенем душевних зусиль, застосованих нами на те, щоб викликати до діяльності нерви руху і за допомогою них перетворити сховані сили організму в мускульні скорочення...

Такий спосіб виміру відстаней, звичайно, може здатися нам дуже недосконалим і повільним, тому що ми маємо зір, що сильно полегшує і скорочує вимір відстаней; але ми не повинні забувати, що, по-перше, сліпонароджені тільки одним цим способом досягають дуже точного виміру відстаней; а по-друге, що й у вимірі відстані зором головну роль грають знову ж м’язові відчуття, що народжуються при русі очних м’язів... Тепер для нас уже зрозуміло головне, а саме, як почуття зусилля може перетворитися досвідами в почуття часу, а почуття часу — у почуття простору. Простір і час, власне, тільки дві сторони однієї і тієї ж ідеї. Якщо ми, наприклад, провівши очима від одного кінця ландшафту до іншого, уявимо собі всю довжину шляху в даний момент, то одержимо ідею відстані; якщо ж ми будемо пам'ятати початок ландшафту як минуле, а кінець як сьогодення, то одержимо ідею періоду часу. Ми згадуємо пройдений нами шлях як простір, або як час, дивлячись по тому, як звернеться наша свідомість до цього спогаду: якщо ми звернемо увагу на витрату нами сил, то в результаті буде відчуття часу; якщо на результат витрати, то — ідея відстані... Рух, що відбувається, дає нам час; рух зупинений— простір... Обидві ці ідеї утворюються разом, помалу, у незліченних досвідах, але утворення ідеї часу скрізь передує...

16. Яким чином поняття простору формувалося помалу за допомогою досвідів і спостережень — це неважко собі уявити. Впираючись у що-небудь, дитя випробовує перешкоду, перешкоду своєму руху, а видаляючи ці предмети чи минаючи їх, дитя знову відчуває можливість продовжувати рух. З численного повторення таких досвідів повинно було утворитися почуття порожнечі на противагу почуттю перешкоди, почуттю матерії. У подальших досвідах... утворилося почуття відстані... З цих двох почуттів: порожнечі і відстані.. могло утворитися... і саме поняття простору як порожнечі, у якій тіла розташовані, як острови в безмежному океані. Спочатку, звичайно, не було поняття про нескінченний простір, але не було і про кінцевий...

17. Ідеї безмежності, так само як і ідеї вічності, людина не могла витягти з зовнішніх досвідів, що дають винятково тимчасове і кінцеве; але вона витягла ці ідеї з внутрішніх досвідів, що переконали її в тому... що душа не може обмежитися ніякими межами часу чи місця...

18. Щоб вимірювати простір і час... потрібно вже було число<...>

20. Перше поняття про число утворилося, без сумніву, зі споглядання людиною зовсім однакових предметів... Можливо, поняття пари було першим числовим поняттям... Але рахувати людина вивчилася потроху... Як розвивалося поняття числа в людстві, так розвивається воно тепер у кожній дитині, у якої поняття рахунку з'являється значно пізніше багатьох інших понять... Хоча, звичайно, без назв людина не змогла б утримувати в пам'яті довгого ряду чисел; але не назва викликає рахунок — це тільки полегшуючий спосіб... Якби не було потреби рахувати, то не з'явилося б, звичайно, і слів для рахунку. Слово народиться з потреби, а не потреба зі слова...

21. Ідеї міри не слід змішувати з ідеєю числа, хоча на практиці вони, звичайно, з'єднуються. Першою мірою є сама людина чи те зусилля, що вона використовує для руху. Лікоть, крок, чверть, день шляху, година переходу — от, без сумніву, перші одиниці міри людини. Число ж, з'єднавшись з мірою, дає можливість для початку математики.