Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
філософія 21-28.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
19.04.2019
Размер:
93.18 Кб
Скачать

21. Ф.Бекон про принципи наукового методу і «ідолів розуму»

Френсіс Бекон (1561–1626) – англійський філософ, родоначальник методології досвідної науки. Розглядаючи історію культури, він дійшов думки про те, що люди ще не оволоділи істинним шляхом відкриття і розвитку знання. У своєму проекті “Великого відновлення наук” філософ відводить провідну роль натурфілософії як методології конкретних наук, але для того, щоб вона стала наукою, необхідно озброїти її експериментальним методом пізнання. Попередньо необхідно подолати ідолів розуму, які перешкоджають пошуку істини. Згідно з Беконом, їх є чотири види: 1) “ідоли роду”, які коріняться в нашій природі. Людський розум – це криве дзеркало, яке домішує до природи речей свою власну природу, надає речам “більший порядок”, ніж є насправді, вигадує відповідності і відношення, яких в дійсності немає, видає бажане за дійсне, абсолютизує повсякденний досвід і переносить його на нове, невідоме; 2) “ідоли печери” походять від індивідуальних психофізіологічних власти востей людей, також від виховання, звичок і випадковостей; 3) “ідоли ринку” є найнебезпечнішими, бо проникають у свідомість через спілкування людей як стихійне нав’язування штампів вживання слів, бо назви речей плутані, невизначені, неправильно абстраговані; 4) “ідоли театру” зумовлені звичкою людей посилатись на авторитети без перевірки їхніх тверджень. Звільнивши розум від “ідолів”, людина, на думку Бекона, може звернутися до вивчення природи. Мета і призначення науки полягає в наданні тілам нової природи. Але якщо ми хочемо надати якомусь тілу “нової природи”, ми повинні знати його форму, яка є прихованою та характеризує структуру явища та закон його перебігу. Процедура дослідження складається з двох частин: перша полягає в отриманні аксіом з досвіду, друга – у виведенні нових експериментів з аксіом. Бекон вказує на єдино правильний шлях здобуття аксіом з досвіду – індукцію через елімінацію, тобто виняток. Така індукція, на думку Бекона, розкриває суть явищ. Бекон розглядав індукцію не як засіб емпіричного дослідження, а як метод здобуття фундаментальних теоретичних понять і аксіом природознавства, тобто природничої філософії. Завданням філософії Френсіс Бекон, вважає вироблення наукового методу мислення і пізнання світу людиною, порівнює метод зі світильником, що допомагає знайти правильний шлях людині, яка рухається у темряві. Мало мати добрий розум, головне - добре його застосовувати.

22. Основні етапи розвитку світової філософії і визначальні риси кожного етапу 1. Антична філософія. 

2. Філософія Середньовіччя (XIII – XV ст.). 

3. Філософія епохи Відродження (XV – XVI ст.). 

4. Філософія Нового часу (XVII – XVIII ст.). 

5. Німецька класична філософія (XVIII – XIX ст.). 

6. Марксистська філософія. 

7. Сучасна світова філософія.

8. Українська філософія.

Основні риси античної філософії. 

-Для античної філософії характерним є наявність різноманітних шкіл, течій, напрямків, ідеї яких стали джерелом виникнення майже усіх пізніших типів світогляду; - антична філософія була, як правило, органічно зв’язана з наукою; -для філософії стародавньої Греції визначальною є стихійна діалектика; - помітною рисою античної філософії є оригінальність філософських ідей, самостійність філософського мислення взагалі; -створення цілісної картини світу на основі уявлення про єдині начала буття (матеріальні і ідеальні).

Основні риси філософії Середньовіччя. Слід відзначити, що по рівню розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з античністю. На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн. 1. Засилля в усіх сферах життя релігії; 2. Схоластика як спосіб філософствування; 3. Теоцентризм; 4. Геоцентризм; 5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії; 6. Слабкі паростки матеріалізму.

Основні риси філософії епохи Відродження. 1. Гуманізм; 2. Геліоцентризм; 3. Критика схоластики; 4. Відродження античної діалектики; 5. Пантеїзм; 6. Повернення до матеріалізму; 7. Дослідження проблем формування держави на переломному етапі переходу до буржуазних суспільних відносин.

Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.).  1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики; 2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження; 3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції. 4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу; 5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права; 6. Просвітництво; 7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.

Основні риси німецької класичної філософії.  1.ґрунтовна розробка теорії діалектики, її логіки і методології, законів, категорій і принципів; 2.змістовна критика традиційної метафізики;

3.перехід від суб’єктивного ідеалізму до об’єктивного;

4.теоретичне обґрунтування агностицизму;

5.змістовна розробка матеріалістичної концепції світорозуміння;

6.постановка питання про розвиток суспільства як закономірний процес.

Основні риси марксистської філософії. Марксистська філософія є результатом теоретичного усвідомлення суперечливої капіталістичної дійсності, непримиренних суперечностей між робітниками, з одного боку, і роботодавцем (буржуазією), з іншого. Марксистська філософія є радикальним оновленням світової філософії. 1. марксистська філософія вперше стала світоглядом пригніченого класу, відображала інтереси пролетаріату. Робітничий клас знайшов у марксистській філософії свою духовну зброю. 2. Радикалізм марксистської філософії виявляється у визначенні самого її предмету, яким є найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. 3. Радикалізм, далі, виявляється у розповсюдженні діалектики Гегеля не лише на сферу духовного життя суспільства, але і на матеріальний світ, суспільство, що дало змогу визначити матеріальну основу суспільства – спосіб виробництва матеріальних благ, обґрунтувати тезу про первинність суспільного буття щодо вторинності суспільної свідомості. 4. Радикалізм філософії К.Маркса виявляється у відкритті матеріалістичного розуміння історії. 5. Для марксистської філософії є визначальним відкриття основних законів розвитку суспільства (основного соціологічного закону, закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил тощо); погляд на розвиток суспільства як на природно-історичний процес. 6. В марксистській філософії, вперше, практика, як людська предметна діяльність, включена в теорію пізнання як основа, джерело і критерій істини.

Основні риси сучасної світової філософії.  1. Осмислення глобальних проблем, котрі стоять нині перед людством, а саме: екологічних, ресурсозберігаючих, продовольчих, демографічних, енергетичних, технологічних і т.п.; 2. Переосмислення в цьому контексті проблем самої людини, її виживання як виду; 3. Визнання пріоритету у філософії загальнолюдських цінностей, відображених у “Загальній декларації прав людини”; 4. Плюралізм (множинність) філософських вчень і напрямків, заперечення монополізму будь-якого з них; 5. Толерантність (терпимість) щодо ставлення до різних філософських концепцій; 6. Постановка проблеми формування планетарної свідомості.

Основні риси української філософії. – формування філософської думки українського етносу на самобутній, міфологічній основі; – суттєве релігійне забарвлення давньоруської філософії; – відображення у давньоруській філософії віри у власні сили і здібності етносу, прагнення до єднання усіх руських земель; – переважання у філософській думці Київської Русі морально-етичної проблематики співзвучної з християнськими цінностями; – дуалізм і пантеїзм української філософії ХVІІІ століття. – “філософія серця” як самобутня інтерпретація єдності розуму, волі, почуттів людини, як засіб пізнання, долучення її до вищого, позаземного божественного світу; – захист інтересів трудящих, боротьба проти їх соціального і національного гноблення; – глибоке розуміння в українській філософії ХІХ століття проблем філософського матеріалізму, елементів діалектики; боротьба проти ідеалізму. Українська філософія є філософією українського духу.

23. Проблема субстанції в філософії ХVІІ ст.

Субстанція — це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Субстанцію як Єдине, яка розумілась в епоху Відродження органічною і гармонійною єдністю духовного і природного, філософи Нового часу намагаються переосмислити та конкретизувати через призму нових досягнень наукового пізнання

Обґрунтування методології наукового пізнання філософи Нового часу шукають у загальнофілософських (метафізичних) засадах осмислення буття. На цій основі розробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософії Нового часу - субстанція як сутність буття.

Р.Декарт, роз'єднав Єдине на дві самостійні субстанції: природу, матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом — протяжність та мислення. Для Декарта природа — це величезний механізм, вся якісна багатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічних відношень, а всі закономірності — до законів механіки. Друга самостійна субстанція — особлива, духовна — мислення. Декарт вважає, що матерія мислити не може, а між тим, мислення існує без сумніву і з самоочевидністю, отже, має існувати і відповідна субстанція

Спіноза на цій основі виводить усі інші її властивості: вічність, безкінечність, неділимість, єдність і т.д. Основними модусами субстанції, на його думку, є рух і спокій, які визначають багатоманітність світу, єдність, і багатоманітність є невід'ємними характеристиками єдиної природи - субстанції, тотожної Богові.

Центром філософії Г.Лейбніца є вчення про монади як прості неподільні субстанції — монадологія. Лейбніц наголошує, що субстанцій-монад безкінечна кількість, вони є носіями сили та активності і мають духовну природу. Кожна монада є самостійною одиницею буття, здатною до активної діяльності. Завдяки внутрішній активній діяльності кожна монада зберігає свою самобутність, індивідуальність у світі мінливих явищ, має власну якісну визначеність і в той же час, завдяки наперед установленій гармонії, органічно поєднана з універсамом, має своє місце в ньому.