Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Філософія права\\Козловський А А Право як пізна....rtf
Скачиваний:
3
Добавлен:
13.07.2019
Размер:
8.83 Mб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Чернівецький державний університет їм. Ю.Федьковича

А. А. Козловський

ПРАВО ЯК ПІЗНАННЯ

Вступ до гносеології права

Чернівці

«Рута»

1999

ББК 67.0 + Ю.666.1 К-592

Друкується за ухвалою вченої ради Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича

Рецензенти:

Копєйчиков В.В., доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, заслужений діяч науки і техніки України;

Костицькии М.В., доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, заслужений юрист України;

Ільїн В.В., доктор філософських наук, професор (Московський державний університет ім. М.В.Ломоносова).

Козловський Антон Антонович

К-592 Право як пізнання: Вступ до гносеології права. - Чернівці: Рута, 1999.-295 с.

ISBN 966-568-089-7

У монографії досліджуються факти виникнення, розвитку і функціону­вання права як такі, що з необхідністю зумовлені відповідними пізна­вальними процесами. Динаміка соціально-політичних, психологічних, аксіологічних, логічних та інших чинників правового мислення утворює цілісну картину функціонування права як пізнання і є підставою для виокремлення предмета самостійної науки - гносеології права.

ББК 67.0 + 87.666.7

© Козловський А.А., 1999

ISBN 966-568-089-7

ЗМІСТ

ВСТУП. Істина і справедливість

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ПІЗНАННЯ ЯК ФОРМА ІСНУВАННЯ ПРАВА

Глава 1. Розвиток права і динаміка пізнання: римське

право Глава 2. Основні питання правового пізнання

  1. Що пізнається в праві

  2. Як пізнається право

  3. Для чого пізнається право Глава 3. Пізнання як сутність права

  1. Нормативна трансформація пізнання

  2. Гносеологічна трансформація права Глава 4. Гносеологічна динаміка правовідносин:

фінансове право

РОЗДІЛ ДРУГИЙ ГНОСЕОЛОГІЧНІ КОНСТАНТИ ПРАВА

Глава 5. Глава 6. Глава 7. Глава 8. Глава 9. Соціально-історичні константи правового пі­знання

Політичні константи права: природа держави та характер політичної науки

Національно-психологічні константи права

Аксіологічні константи права

Філософські константи правового пізнання

  1. Гносеологічні засади взаємозв'язку філософії та права

  2. Екзистенціальний характер правового пізнан­ ня: право як екзистенція

  3. Герменевтика права: інтерпретаційна природа правового дискурсу

Глава 10 Глава 11 .Юридична логіка: логічні константи права Юридична конфліктологія: діалектичні конс­танти права

ВИСНОВКИ. Гносеологія права як наука

Бібліографія Іменний покажчик Предметний покажчик Резюме. Summary Contents

10 26 26 42 56 68 68 90

106

118

118

144 157 178 194

194 201

215 233

248 263

275 285 292 294 295

В СТУП ІСТИНА І СПРАВЕДЛИВІСТЬ

"Що є істина?" - запитав у підсудного п'ятий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат. Так і не дізнавшись її, але й не виявивши у вчинках обвинуваченого ніяких заборонених дій, під тиском натовпу і страхом втратити посаду, він виніс вирок, який у глибині душі на­віть сам не вважав справедливим, - погодився на страту невинного.

Цей судовий процес, який в історії людства можна вважати центральним (адже й історія поділяється на час до і час після ньо­го), в усій очевидності й глибині висвітлив Для права нерозривний зв'язок істини і справедливості. Чи виніс би Пілат той несправед­ливий вирок, коли б знав чи хоча б зробив зусилля взнати повну істину? Питання риторичне. Чи загалом можлива справедливість поза істиною, справедливість, побудована на облуді? Відповідь -очевидна.

Істина ж - основна, центральна категорія гносеологічної науки, теорії пізнання. Тому й праву, щоб бути справедливим, неминуче не­ обхідно бути істинним, а отже, пізнавальним, гносеологічним. Право принципово не може *реалізовувати своє призначення без постійних, інтенсивних пізнавальних процесів, оскільки істина ніколи не буває статичною. Статична істина завжди є наслідком зупинки пошуку, до­ слідження, стагнації пізнання, і на фоні тотальної динаміки та розвит­ ку світу вона неминуче перетворюється на хибу, а тому й не може слу­ гувати основою права і справедливості як його мети. .

Однак, право не завжди однозначно ототожнювалось зі спра­ведливістю. Що є первинним - закон чи право, норма чи справед­ливість - це проблема, що певним чином осмислюється юристами вже протягом тисячоліть. Якщо справедливість, то вона хоча й стоїть на захисті людини, проте ніколи точно не визначається, постійно змінює свій зміст у різні часи, завжди ніби "розмита" у праворозумінні, тому не може слугувати показником конкретних способів поведінки. її регулятивність відносна, а тому й малоефек­тивна. Справедливість - це завжди суб'єктивність, вона розуміється передусім як проекція власних інтересів. Навіть загальні інтереси, нав'язувані суб'єкту, не сприймаються ним як справедливі, якщо суперечать його особистим інтересам. Дані аргументи були підста­вою для критики теорії природного права, яка саме й виходить у своїх конструкціях з ідеї справедливості.

Основою права має бути норма, конкретний закон, вважає по-зитивістськи спрямована правосвідомість. Норма завжди формаль-

но визначена, тому чітка, ясна й однозначна. Норма зручна в регу­люванні поведінки суб'єкта, оскільки конкретно вказує умови, по­рядок, спосіб і наслідки його дій. Норма права обов'язкова для ви­конання і не залежить від особистих бажань чи уявлень суб'єкта. Тільки закон, тільки норма права здатні подолати хаос у суспільстві й упорядкувати відносини між людьми. Однак усі ми є свідками чи­сельних невідповідностей щодо вказаних позитивістських настанов. Величезна кількість законів, прийнятих сьогодні в Україні, не спро­можна поки що стабілізувати хоча б соціальні процеси. До того ж чисельні закони, особливо в податковій сфері, не тільки не вважаю­ться розумними (призвели до стагнації виробництва), але не вважаю­ться й справедливими (безробіття є рс соціальним наслідком).

Чи існує механізм, який робив би норму максимально справедли­вою, а саму справедливість - нормативною? Такий механізм є, це -процес пізнання. А точніше, закони, методи, норми, цілі та принципи пізнання. Нерозумні закони, несправедливі норми права - це не пізнані належним чином норми. Неефективний закон - це закон, який прийня­то без належного вивчення природи і структури соціальних потреб, якими він був викликаний до життя, без урахування обов'язкових правил юридичної техніки, безпосередньо пов'язаної з правотворчіс-тю, без урахування специфіки правосвідомості суб'єктів-реципієнтів, на яких розрахований даний закон, побудований на незнанні, на нео­бгрунтованих положеннях і фактах, на неврахованих інтересах або інтересах груп, зацікавлених в обмеженні інформації. Це, зрештою, юридичний документ, у процесі "народження" якого на певному етапі були заблоковані пізнавальні процеси, і він "з'явився" гносео­логічно недосконалим. І саме в тих його ланках, де колись було щось не враховане, недопізнане, цей закон буде давати "збої", проявляти свою неефективність.

Неефективність - це результат певної недопізнаваності норм, це свідчення їх негносеологічності. Гносеологічність норм права -найнеобхідніша умова їх істинності. Істинність є головним прин­ципом поєднання нормативності та справедливості. Справедли­вість не може бути хибною, істина ж не може бути ненормативною. Навіть із суто прагматичного погляду істина завжди більш практи­чна й, отже, вигідна, більш далекоглядна й, отже, людяна. Нерозу­мно дотримуватися методів і способів діяльності та поведінки, які заздалегідь суперечать об'єктивним (істинним) законам буття, оскільки рано чи пізно така діяльність стикається з непереборною об'єктивністю і змушена її враховувати. Тільки істинні методи і правила здатні привести нас до поставленої реальної мети. Норма

т

п рава і є таким методом і правилом поведінки, а хибність саме тому й зумовлює її неефективність. Несправедливість норми є опосеред-^ кованим критерієм її неістинності. "Істина і благіеть, - стверджував ще Ф.Бекон, - відрізняються одна від одної тільки як печатка та ЇЇ відбиток".1 (Тут і далі переклад наш - А.К.) Тому регулятивність норми аж ніяк не суперечить її справедливості, як вважають пози­тивісти, а навпаки, фундаментально детермінує її. В усякому ви­падку саме істина, процеси пізнання постають тією фундаменталь­ною зв'язкою позитивної норми з ідеєю справедливості, що принци­пово зумовлює її регулятивність та ефективність і робить юридичну норму дійсною нормою права.

Зумовленість справедливості пізнанням з необхідністю поро­джує проблему гносеологічного обгрунтування права як такого, що має за основну свою мету втілення в суспільні відносини ідеалів справедливості.

Функція розкриває сутність, сутнісну залежність. Універсаль­ність, інтенсивність пізнавальної функції права свідчить про пізна­вальну сутність, гносеологічну природу права. Але який насправді пізнавальний потенціал права, у чому специфіка правової істини, на відміну, скажімо, від істини наукової чи релігійної, чим відрізняють­ся методи юридичної науки від методів дослідження інших наук - ці та подібні проблеми в сукупності своїй утворюють "критичну масу", достатню для формування предмета самостійної філософсько-правової науки - гносеології права, яка саме й покликана розкрити пізнавальну природу права, виявити закономірності правового пі­знання як необхідної умови функціонування самого права.

Було б несправедливим стверджувати, що пізнавальні пробле­ми права користувалися недостатньою увагою правознавців, зовсім навпаки, вони завжди є і об'єктивно не можуть не бути постійним предметом досліджень юридичної науки. Проте так склалося, що пізнавальна проблематика в цих дослідженнях, як правило, зводи­ться до проблем методології правового пізнання. Але очевидним є й те, що будь-який метод чи методологія як система методів має бути онотологічно й гносеологічно обгрунтованим: інша онтологія - інша й методологія. Навіть у межах тільки однієї позитивістської парадигми, наприклад, методи аналізу, що використовуються кла­сичним юридичним позитивізмом, кельзенівським нормативізмом та аналітичною юриспруденцією, істотно різняться між собою в силу прийнятих ними принципово відмінних онтологічних (закон,

1 Бэкон Ф. Сочинения. - М., 1971. - С 141.

норма, мова) засад. Тим більша гносеологічна некоректність спо­стерігається в дослідженнях із загальної теорії права, коли в її сис­тему методології включають методи, які виходять із взаємовиклю-чних онтологічних підстав. Система методології тоді постає еклек­тичною сукупністю всіх можливих методів правового пізнання неза­лежно від онтологічних та концептуальних підстав їх формування. Одним із завдань гносеології права в даному випадку є виявлення онтологічних засад того чи іншого правового методу й обгрунтуван­ня в такий спосіб його реального евристичного потенціалу. Гносео­логія тут постає єднальним ланцюжком між певною правовою теорі­єю, її методом та фундаментальними філософсько-онтологічними засадами, на яких вони грунтуються. Так чи інакше, без гносеологіч­ної експертизи будь-який пізнавальний метод "зависає в повітрі", його пізнавальні межі реально не визначені, а отже, у адекватне й ефективне використання його стає проблематичним.

Саме з цієї причини можна говорити про певну кризу методо­логії вітчизняного правознавства, пов'язану з початком формуван­ня в Україні ринкових відносин, які довели свою соціальну ефекти­вність, і необхідністю відповідної трансформації правової системи країни. У такій історичній ситуації пізнавальні проблеми права набувають особливої гостроти, тим більше, що об'єктивно виникає потреба й у реформуванні методології правових досліджень, яка б відповідала сучасному етапу становлення національного права.2

Іншою, не менш важливою причиною інтенсифікації гносео­логічних досліджень у праві є розвиток світової когнітивістики як такої. Значні досягнення її складових (формальна й діалектична логіка, психологія й медична психіатрія, етнологія, кібернетика, соціологія, культурологія, мовознавство, антропологія та ін.) не могли не вплинути на урізноманітнення підходів і аспектів аналізу правової реальності. Нові умови і якісно новий характер сучасного пізнання зумовлюють і необхідність перегляду загальної картини пізнавально-правового процесу та виявлення ролі тих чинників, які

1 Концепція правової реформи в Україні / Центр правової реформи і законопроекших ро­біт при Міністерстві юстиції України. - К, 1997; Рабінович П. Загальна концепція правової реформи в Україні : до характеристики вихідних засад // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 1. - С 15-24.

Козюбра НЛ. Понятие и структура методологии юридической науки // Методологиче­ские проблемы юридической науки. - К.: Ин-тгосударства и права., 1990. - С.5-19; Селиванов В. Правова реформа і методологія дослідження фундаментальних проблем юридичної науки //Вісник Академії правових наук України. -1998. -№4. -С. 3-17.

Мнкешина Л.А., Опенков М.Ю. Новые образы познания и реальности. - М ■ ЮССПЭН, 1997.

-v

р аніше не враховувались або просто ігнорувалися. Тим більше це стосується філософського рівня методології, адже втрата монополь­ного становища "єдино правильного" діалекгико-матеріалістичного підходу дозволяє використовувати в правових дослідженнях потужні концептуальні розробки сучасних світових філософських напрямів і в такий спосіб забезпечувати максимально можливу універсальність отриманих результатів.

Отже, ми знаходимось на початку надзвичайно цікавого етапу правових досліджень, своєрідного ренесансу філософсько-методо­логічного дискурсу, в якому право у втіленні в життя високих соці­альних принципів справедливості постає як напружений духовно-інтелектуальний пізнавальний процес.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ПІЗНАННЯ ЯК ФОРМА ІСНУВАННЯ ПРАВА

Право виникає тоді, коли усвідомлюється необхідність визначе­ної форми поведінки, а відмирає - коли стає очевидним неефек­тивність прийнятих раніше форм як обов'язкових. Очевидно, що в обох випадках і генеза, і відмирання права зумовлюються інтен­сивними гносеологічними процесами, які свідчать про сутнісну де­термінованість права пізнанням. Але пізнання є також формою існування права. Тобто не тільки поява та ліквідація, а й функ­ціонування права забезпечується гносеологічною інтенсивністю. Так, правова норма, будучи пізнавальним результатом, водночас слугує критерієм оцінки соціалізованої поведінки суб'єкта, знаряддям оцінювання її правомірності чи неправомірності і в такий спосіб ре­алізує себе тільки в динаміці пізнавально-оціяочної активності засто­сування права. Цій стадії передує ще етап сприйняття правової норми її адресатом. Він може не знати про її існування, не цікавитись або бути незаіп'кавленим у ній, а знаючи її зміст - неправильно зрозуміти його, правильно зрозумівши - не сприйняти норму як свою норму, не виконувати її або виконувати невміло, неадекватно до ідеї законодав­ця та реальної динаміки соціальних відносин. Реципієнт, отже, щоб бути релєвантним суб'єктом права має бути передусім гносеологічним суб'єктом. Але гносеологічним суб'єктом повинен бути і законодавець, навіть більшою мірою, ніж реципієнт. Законодавець не тільки виявляє і легалізує сформовані в суспільстві позитивні правовідносини, він сам, виходячи з нагальних потреб суспільства, активно формує їх, оцінюючи певні соціальні відносини як недосконалі та задаючи нале­жну форму поведінки як умову їх перетворення. Оцінка законодавцем вказаних відносин може бути помилковою, суб'єктивною, а за істинності її може бути неправильно сформульована в законі. Важко гарантувати адекватність оцінки наявних правовідносин законодав­цем, який постає чи то в особі окремого суб'єкта, чи цілого суспільства як суб'єкта правотворчості. Проблему може розв'язувати тільки гносе­ологічно обгрунтований і методологічно регламентований сам процес пізнання, оскільки всі проблеми, окреслені вище, мають чисто пізнавальний у своїй основі характер. Пізнання пронизує всі елементи процесів правоутворення, правотворчості й правореалізаци, складає саму їх сутність. Право може виникати, існувати, реалізовуватися тільки у формі пізнання. Відсутність або свідома стагнація пізнавальних процесів у праві автоматично веде до неправових рішень і гносеологічно зумовленого безправ'я. Отже, пізнання складає най-глибиннішу характеристику права. Є пізнання - є право, немає пізнання - немає й права. Право без пізнання переростає в безправ'я.

Г ЛАВА I Розвиток права і динаміка пізнання: римське право

Шлях, яким пройшло старе римське право - шлях юрисп­руденції загалом.

Рудольф Ієринг

Гносеологічна точка зору в праві ототожнює його розвиток з напруженим пізнавальним процесом. Більше того, пізнання тут постає не тільки однією з функцій права, а й необхідною передумов вою його виникнення, ефективного функціонування і розвитку. В гносеології права пізнання розуміється як фундаментальна, найіс­тотніша риса права, з утратою якої воно стає дисфункціональним, нерелевантним і неправовим. З іншого боку, найвищі досягнення світових національно-правових систем є водночас проявом макси­мальної гносеологічної інтенсивності в праворозумінні і правореа-лізації того чи іншого народу. Вершини права - це завжди і верши­ни пізнання, а видатні досягнення в пізнанні з необхідністю вира­жаються у правових формах.

Однією з таких історичних вершин у розвитку права і пізнання є система римського права. На різних етапах її еволюції вона постає класичним прикладом дії того гносеологічного принципу, згідно з яким право, щоб постійно прогресувати й адекватно реалі­зовувати ідеали справедливості, повинно завжди бути пізнавальним правом, завжди функціонувати у формі правового пізнання. Змен­шення пізнавальної активності права з необхідністю веде до змен­шення його нормативної регулятивності.' РІєринг зауважував; "Наскільки загальне вчення про природу права просунеться вперед шляхом філософії права і дослідного порівняння й збагатиться но­вими ідеями і точками зору, настільки ж розшириться знання іс­тинної сутності римського права".^ З нашого погляду, гносеологіч­ний підхід здатен певною мірою змінити акценти в існуючих тра­диціях дослідження проблем романістики і, отже, подати, здавалося б, відомі факти у дещо іншому світлі, отримати цікаві експлікації унікального історико-правового матеріалу.

1 Див.: Косарев АЖ Римское право и изучение закономерностей правового развития // Методология исгорико-правовых исследований. - М,1980, - С. 80-85.

2 Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развитая Ч. 1. - СПб, 1875. - С. 20.

11

Адже у римському праві ми маемо яскравий прояв дії всіх складових гносеологічного процесу: функціонування національно-психологічної, соціально-історичної, логічної та аксіологічної кон­стант правового пізнання, його емпіричної і теоретичної стадій, філософської методології, герменевтичної техніки тощо. Коли ж розглянути вказані складові у їх взаємодії, то стає очевидним, що римське право розвивалось як єдина гносеологічно-правова система, яка у найінтенсивніші періоди свого функціонування про­дукувала такі правові цінності, що мають всезагальне і позаістрри-чне значення і слугують людству й понині.2

І дійсно, вже на рівні найбільш загальних характеристик рим­ського права (наприклад, перевага приватного права над публіч­ним) очевидна гносеологічна дія національно-психологічної конс­танти в його розвитку, формуванні основних інститутів, специфіці праворозуміння й тодішньої юридичної науки. Особливості нації та національної психології завжди накладають свій відбиток на харак­тер світобачення, способи пізнання світу і практичної активності в ньому, а в кінцевому підсумку визначають загальний малюнок іс­торії народу, пояснюють як періоди визначних досягнень, так і пе­ріоди ісриз, поразок і падінь. У розвитку світового духу Гегель вба­чав всесвітньо-історичне завдання римлян у реалізації ідеї права, але спосіб розв'язання її залишив на собі сліди характеру народу, який це завдання розв'язував. Інакше й неможливо, адже за прин­ципом гегелівської філософії історії тільки той народ здійснить пе­вний внесок у розвиток світового абсолютного духу, який зможе максимально розкрити свій національний потенціал і в такий спосіб піднести його до рівня всесвітньої значущості, тобто тільки через націю лежить шлях до позанаціональногр і позаісторичного зна­чення Нація ж завжди має своє обличчя, і воно проявляється у найрізноманітніших формах її життя, передусім у праві як формі самоорганізації життя нації. Взаємодія і взаємозв'язок тут зворот­ній, що може бути виражено у такому пізнавальному принципі: як психологічні особливості нації знаходять своє відображення в сис­темі права, так і вона свідчить про найважливіші особливості нації, які не завжди очевидні. Як нація тлумачить своє право, так і право

1 Гносеологічна природа вказаних констант аналізується в другому розділі даної роботи.

2 Див.: Иеринг Р. Значение римского права для нового мира.- СПб., 1875; Берман Г.Дж., Реіщ Ч.Дж. Римское право и общее право Европы // Государство и право. -1994. - № 12. - С. 103-109; Зашищинов Ш.Ш. Апология римского права // Вестя. Междуяар. акад. бизнеса и банк. дела. Сер.: Юриспруденция. - Тольятти, 1996. - № 6. - С.38-40; Хаусманингер Г. О современном значении римского права // Сов. государство и право. - М., 1991. - № 5. - С. 98- 104; Поленак-Аювдовска М. Осврт на некой становидпа за местото на римского право во правните студии //Правна мисла. - Сколие, 1986. - Г. 36, бр.4/5/6. - С. 287-292.

'V

11 Г

І

12

репрезентує свою націю. В римському праві цей пізнавальний принцип проявляється повною мірою. "Право є завжди вираженням цілого характеру народу, - підкреслював відомий правознавець XIX ст. ГАренс, -...Основний характер римського народу в найбільш виразних і ясних рисах проявляється у правовій системі"

Які особливості римського народу істотно вплинули на особ­ливості розвитку його державності й права? Відомо, що в архаїч­ний період (753-367 pp. до н.е.) ми вже застаємо Populus Romanus Quirithim як результат об'єднання шляхом війн трьох племен: ла­тинян, сабінян та етрусків, розділених у складі римської общини (civitas) на три триби.2 Войовничий, загарбницький, вольовий і жорсткий характер утвореного народу проявляється в легенді, що розповідає про заснування міста Рима двома братами, Ромулом і Ремом, а також у традиціях і звичаях, особливо правових, згідно з якими, наприклад, символом власності був спис: публічний акт власності демонструвався втиканням списа у землю. Під час цен-тумвирального суду, публічного продажу (sub hasta vendere), від­пущення рабів на волю символом здійснення цих та подібних актів був спис. Навіть наречений під час укладання шлюбу пробивав во­лосся нареченої списом. "Мечем заснований римський світ, - пише Р.Ієринг, - і меч або спис є стародавнім символом римського пра­ва" Власністю спочатку було не те, що куплене, а те, що завойо­ване силою, те, що взяте там, де знайдене. Тому абсолютно не ви­падково, що первинне розуміння власності тут було виражене в інституті jus primae occupations (право першого захоплення), що розрослось у загальне й розгалужене право власності, в основі яко­го спочатку все ж таки лежала ідея гарантованого захисту справед­ливо захопленого в боротьбі силою.

Історики ретельно досліджували, які етнопсихологічні риси -чи гірського народу сабінян, або народу приморського узбережжя та рівнин - латинян, або досить розвинутих і культурних етрусків -більшою мірою визначили загальний характер римського народу.

1 Арене Г. Юридическая энциклопедия, или органическое изложение науки о праве и государстве на основе принципов этической философии права. -Москва, 1863. -С. 190,221.

2 "Про глибоку стародавність такого потрійного складу общини, - пише Т. Моммзен,- найяскравіше свідчить той факт, що римляни, особливо у тому, що стосувалося державного права, постійно використовували замість слів "ділити" і "частина" слова "потроювати" та '^третина"". (Моммзен Т. История Рима. В 4 томах. Том первый. - Ростов н / Д.: Феникс, 1997. - С. 58-59); див. також: Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. - М.,1963; Штаер- ман Е.М. К проблеме возникновения государства в Риме // Вести, древ, истории. - М., 1989. - № 2. - С. 76-94; Мгніїтенко А.В. О начале государственности в Риме : (К вопр. возникновения полит, власти) // Античная древность и средние века. - Свердловск, 1988. - С. 29-43.

3 Иеринг Р. Дух римского права.., - С. 95-102.

4 Див.: Behrends О. Anthropologie juridique de la jurisprudence classique romaine // Rev. hist, de droit fr. et stranger, - P., 1990. - A. 68, N 3. - P. 337-362.

13

В усякому випадку загальноприйнятим у романістиці вважається, що саме такі риси національного характеру римлян істотно вплива­ли на особливості розвитку римської правової системи: це переду­сім воля та енергія, що випливають з усвідомлення особистої суб'єктивності й свободи; розсудливість і цілеспрямованість, спрямовані на використання зовнішніх життєвих відносин для до­сягнення зовнішніх практичних цілей; егоїзм, основним мотивом якого є возвеличення особистості з метою панування і зміцнення могутності самих по собі. Ці національні риси зумовили ту обста­вину, що в основу права був покладений узагальнюючий їх "принцип суб'єктивної волі, побудований на тій ідеї, що індивід має підстави свого права в собі самому, в своєму відчутті права і в своїй енергії та силі...". У III ст. н.е. цей принцип у трансформова­ному вигляді формулюється Ульпіаном уже як загальноправовий принцип: "Приписи права такі: жити чесно, не шкодити іншому, надавати кожному своє".3 Але й у визначенні знаменитого юриста проглядається національне коріння цього принципу. Так чи інакше, "положення, що особиста діяльна сила та енергія виступає джере­лом права,* одним з первинних історії римського права".

Усі виділені вище риси національного характеру римлян істо­тно зумовили особливості як основних правових інститутів, так і всієї системи римського права. Найбільш показовим у цьому від­ношенні є згадуваний уже інститут власності— центральний у сис­темі інститутів римського права.5 Можна стверджувати, що саме потреба в удосконаленні й деталізації відносин власності призвела до виникнення та розвитку інших правових інститутів, таких як

' Арене Г. Юридическая энциклопедия... - С. 160-163, 221-229; див. також: Бобин МЛ. Индивидуализм в римском праве // Врем. Демид. юр. лиц. - Ярославль, 1902. - Кн. 85. - С. 1-17; Яблочков Т.М. Понятие вины в римском праве: (Черты индивидуализма в учениях римс­ких юристов о вине). М., 1907; Дозвдев Д.В. Индивидуализм правосознания в архаическом Риме // Стили мышления и поведения в истории мировой культуры. - М., 1990. Иеринг Р. Дух римского права... - С. 92.

3 ТЛр., 1 reg, D. 1, 1,10,1. (див.: Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институ­ции Гая. Дигесты Юстиниана. - М.: Зерцало, 1997. - С. 159). Иерииг Р. Дух римського права... - С. 93.

5 Див.: Иеринг Р. Теория владения. - СПб.,1895; Дождей Д.В. Основание защиты владе­ния в римском праве. - М.: Инст. гос и права РАН, 1997; Савельев В.А. Право собственности в римской классической юриспруденции //Сов. государство и право. - М, 1987. - Х° 12. - С. 121-126; його ж: Право собственности и владение в древнем Риме : (Теорет. аспекты) // Воп­росы истории права и правовой политики в эксплуататорском государстве. - М., 1989. - С. 3-22; його ж: Юридическая концепция собственности в Древнем Риме и современность // Сов государство и право. - М., 1990. - № 8.- С. 135-140; Коптев АЛ. Античная форма собственно­сти и государство в Древнем Риме// Вест древ, истории. - М, 1992. - N 3. - С. 3-28. Диошди Г. Собственность в древнем и доклассическом римском праве // Вопр. истории груз, права. -Тбилиси, 1986. - NIV. - С. 179-197; Milosbvic М. Neka zapazanja о rimskom shvatanju svojine // Arh. zapravneidrastvenenauke.-Beograd, 1989. - Knj. 45, N 1/2. -S. 105-114.

У

I

14

інститут позову, зобов'язань, спадкового права та ін., які саме й були призначені в кінцевому підсумку забезпечити суб'єкту мак­симально повну реалізацію його права власності. Чому власність посідала таке місце у римлян, чудово пояснюється специфікою їх національної психології, зорієнтованої на досягнення зовнішніх цілей (передусім могутності) за допомогою зовнішніх засобів, тобто за рахунок розширення власності. Звідси і природна відсут­ність специфічно національної філософії права, завжди побудова­ної на основі внутрішніх цінностей. Коли пізніше виникла потреба у філософських джерелах праворозвитку, римські юристи знайшли їх у Греції, тобто знову ж таки у зовнішньому світі. Постійне роз­ширення кордонів імперії, яке супроводжувалося прибутковими загарбницькими війнами - також не випадкова риса римської істо­рії, вона теж пояснюється вказаною психологічною зорієнтованіс-тю на зовнішні критерії могутності. Єдиним найбільш очевидним і переконливим показником досягнутої влади, можливості панування постає тільки власність: Ніщо не може порівнятися з нею в забез­печенні зовнішньої свободи людини. Римлянин ототожнював себе зі своєю власністю. Саме тому історія розвитку Риму - це складна історія розвитку інституту власності. Зовнішня природа власності та зовнішня природа ціннісних орієнтирів римлянина у даному ви­падку чудово збігалися.

У зовнішнення як механізм реалізації в інститутах права націо­нальних особливостей психології, світобачення та ефективних спо­собів господарювання функціонувало не тільки у класичний період римської юриспруденції. Цей механізм використовувався спочатку несвідомо в стародавній період (легісакційний процес), а потім уже як геніальне завершення римської правової історії - в кодифікації Юстиніана.

Відомо, що на початкових етапах розвитку римське право ви­ступало ще значною мірою в релігійних формах.2 Правосуддя від­правляли понтифіки, що належали до певного розряду жерців і вважалися знавцями божественного і людського права. Сам циві­льний судовий процес, який у ті часи називався легісакційним, що означало складену за визначеною формою позовну заяву, мав чітко

1 Див.: Radovcic V. Poznati Celov tekst d.33, 10, 7, 1 і 2 - svjedocanstvo utjecaja grcke retoricko-gramaticke raislina rimske ptedklasione і klasicne pravnike // Zb. Prav. fak. u Zagrebu. - 1995. - G. 45, br. 4/5. - S. 515-529.

2 Див.: Косарев А.И. Раннеримское право. - Калинин, 1977.

3 Див.: Яковкин И. И. К вопросу о роли понтификов в древнеримском легислационном процессе//XLV Академику Н. Я. Марру. -Л., 1935. - С. 779-787.

15

формалізований характер.1 Зміна певної послідовності слів під час розгляду справи, або порядку дій, наприклад, під час відчуження речей, автоматично скасовувала чинність самої угоди.2 Зокрема, це стосувалося манципованих (res mancipi) речей та стшгуляцій, ста­родавньої форми контракту. Манципація, як свідчить Гай, вимагала складної та урочистої обрядовості. Угода укладалася "за допомо­гою міді й терезів" при п'яти свідках і власникові терезів. Покупець проголошував у присутності всіх формулу: "Стверджую, що цей раб за правом квіритів належить мені і що він повинен вважатися купленим мною за цей метал і за допомогою цих терезів", після чого покупець гримав міддю по терезах і передавав її тому, у кого купляв щось засобом манципації. При стипуляції, яка могла здійс­нюватися тільки щодо неманщшованих речей, вимагались урочиста клятва (spondeo), що супроводжувала запитання кредитора про пе­вні зобов'язання боржника, і відповідь останнього тими ж словами. "Форма в цей період домінувала над його змістом, а судовий про­цес - над матеріальним правом".3

На завершальному етапі розвитку римського права дія націо­нально-психологічного чинника також зумовлювала ту обставину, що саме зовнішня, формальна сторона права була предметом уваги юристів. Мова йде про кодифікацію візантійського імператора Юс­тиніана.4 Логіко-гносеологічного її аспекту ми торкнемося далі, а тут лише зазначимо, що під час проведення систематизації існую­чого законодавства (528-534 pp.) під керівництвом видатного юрис­та Трібоніана Римська імперія вже розпалась. У Візантії, звичайно, вже не було тих національних джерел розвитку права, які породили видатну систему римського права. Юристам залишалася лише зов­нішня систематизаторська робота в упорядкуванні правового мате­ріалу. На той час, за відсутності національних джерел розвитку права, це була єдино можлива форма його вдосконалення. Більше того, романісти відзначають, що у звіті законів Юстиніана (Corpus

1 Див.: Томсинов В.А. Юриспруденция в древнем Риме (классический период) // Веиник Московского университета. - Cep.ll. - Право. - 1995. - № 2. - С. 35; див. також: Krynen J. L'encombrante figure da legiste: Reirmrques sur la fonction du droit romain dans la genese de l'Etat // Debat. - P., 1993. - № 74. - P. 45-53; Foldi A. Megjegyzesek a legis actiok kerdesehez // Acta Fac. polit -iuridicae Univ. scientiarum budapestinensis. -1987. - T. 39. - 47-64.

2 Див.: LitewsW W. Rzymskiproces cywilny. - Warszawa; Krakow: Panst wydaw. nauk, 1988. ' Див.: Жіедков O.A. Римское право //История государства и права зарубежных стран