Часть 1. - Москва: норма, 1996. - с. 165-167.

⁴ Див.: Гиббон Э. Римское право в своде Юстиниана // Римская империя: Сб.ст. в пер. А.С. Милюковой. М.,1900; Перетерский И.С. Дигесты Юстиниана: Очерки по истории сос­тавления и общая характеристика. М., 1956; Савельев В. "Преклоняйтесь перед этими зако­нами" Дигесты Юстиниана//Человек и закон.-М., 1991.-№ 10. -С. 107-112.

-v

¹¹ l\

L,

.і і.. ,:|. ;.-„■:»:!:. л

16

juris civilis) значною мірою відображені риси тогочасного візантій­ського суспільства і права.

Якщо підвести невеликий підсумок гносеологічної дії націо­нально-психологічної константи у розвитку правової системи рим­лян, то можна сказати, що основні риси римського народу знаходи­ли своє відображення у специфіці виникаючих правових інститутів, у розміщенні акцентів їх функціонування і розвитку, більше того, можна зробити таке припущення, що саме виділена абсолютною більшістю романістів така риса римського народу, як цілеспрямо­ваність, спрямована на досягнення зовнішніх цілей зовнішніми за­собами, зумовила інтенсивний розвиток правової системи, її видат­ні досягнення та позаісторичне значення, оскільки ця риса чудово збіглася з низкою істотних рис права, таких як формальна (зовніш­ня) визначеність, регулювання поведінки (зовнішньої) суб^?єктів права. Право не регулює внутрішній світ людини, це прерогатива моралі. В загальному плані мораль і право розрізняють саме за до­помогою категорії внутрішнього і зовнішнього. Римляни були пе­редусім нацією зовнішніх досягнень, може тому вони стали видат­ною правовою нацією.

Не менший, ніж національно-психологічна константа, гносео­логічний вплив на розвиток римського права здійснювала соціаль­но-історична константа. Пізнання і розвиток правовідносин не­минуче зумовлюється особливостями і закономірностями соціаль­ного розвитку суспільства. А процес правового пізнання і розвиток права сприятливо впливає на загальний прогрес економічних і со­ціальних відносин. Взаємодія гноееологічно-правового і соціально-історичного чинників тут двостороння, але не завжди позитивна і не завжди рівномірна. Зміна характеру приписів правових інститу­тів може викликати негативні соціальні наслідки, а стагнація соці­альних відносин не сприяє вдосконаленню правовідносин. З іншого боку, у взаємодії соціально-історичного та пізнавально-правового факторів один з них може бути явно домінуючим. Так, в Україні сьогодні сподівання на вихід з економічної кризи пов'язується саме з розробкою досконалого й адекватного законодавства, тобто став­ка робиться на правовий фактор. В історії Риму (якщо дозволити собі таке порівняння) ми, навпаки, постійно спостерігаємо, що саме соціально-історичні умови вимагали і викликали появу та розвиток

17

певних правових інститутів, нових форм правового регулювання, що відповідали новим історичним умовам життя суспільства. Тут провідним і визначальним був саме соціально-історичний фактор у розвитку права. Іншими словами, якщо в Україні сьогодні соціаль­ний розвиток іде слідом за правом (пригадаймо чудові норми-побажання нашої Конституції), то в римському суспільстві право ішло за історією, намагалося відповідати постійним соціальним змінам. Римляни творили свою історію, а історія творила право ри­млян. Як зазначав відомий цивіліст і теоретик права Г.Ф.Шершенє-вич, правова політика римлян "складалася не з перетворень, а з по­слідовних поступок злободенним вимогам дня".¹

У цілому гносеологічна дія соціально-історичної константи була настільки визначальною, що в низці інших чинників пізна­вально-правового процесу її можна вважати основною в розвитку римського права. Навіть окремі історичні факти, які на перший по­гляд здаються випадковими, повністю пояснюються функціональ­ною дією соціально-історичної константи правового пізнання.

Наприклад, у IV ст. до н.е. сталася подія, яка значно вплинула на подальші шляхи римської юриспруденції. Гней Флавій, син ві­льновідпущеника і писар понтифіка Апія Клавдія Цека (цензора 312 р. до н.е., відомого своєю демократичною програмою) викрав у останнього й опублікував книжку, в якій були зібрані та системати­зовані позови і позовні формули (legis actiones), а пізніше і судовий календар, за яким потрібно було виконувати юридичні дії. Пізніше книжка стала називатись Jus Flavianum. Ця інформація ретельно охоронялася понтифіками, забезпечуючи їм монополію у відправ­ленні юридичних дій. Незважаючи на те, що мова йшла про еле­ментарну крадіжку, вдячний народ обрав Флавія в 304 р. в едили.² Цю історію вважають початком розвитку світської юриспруденції в стародавньому Римі, оскільки правові знання стали тепер доступні широкому загалу, почався інтенсивний розвиток і демократизація юридичної освіти, що не могло не вплинути позитивно на вдоско­налення самого правового процесу. А чи міг цей процес піти іншим шляхом, якби писар понтифіка не здійснив цього вчинку? Насправ­ді випадок Флавія зовсім не є випадковим, якщо розглядати його в контексті історичних умов і конкретної соціальної ситуації. В ін­ших умовах (передчасно) сама крадіжка втрачала сенс (не дала б

¹ Див.: Диль Ш. Юстиниан и византийская цивилизация в VI веке. - СПб., 1908; Лебеде­ ва Г.Е. Социальная структура ранневизантийского общества: (по данным кодексов Феодосия и Юстиниана) / Отв. ред. проф. Г.Л. Курбатов. Л., 1980.

² Див.: ЧичеринБЛЇ. Философия права. - Москва, 1900. - С. 163- 223.

³ Див.: Брунс-Ленель. Внешняя история римского права / Пер. с нем. под ред. В. А. Крас- нокутского. М., 1904.

¹ ШершеневиЧ Г.Ф. История философии права. - 2-е изд. - СПб, 1907. - С. ПО.

² Арене Г. Юридическая энциклопедия.. > С. 180; Покровский И.А. История римского права. - СПб, 1913. - С. 120; Pomp. D. 1,2,2,7 ; Сучасну інтерпретацію історії Флавія див.: До- яздев Д.В. Римское частное право. - Москва, 1996. - С 18-19; Томсинов В.А. Юриспруденция в духовной культуре древнего Рима (древний период) // Вестник Московского университета. - Сер.П. - Право. -1995. - №1. - С. 40-41.

18

ніякої користі) і публікація книжки була б просто неможливою, а навіть опублікована - неприйнятою, оскільки священне право до­зволялося відправляти тільки священикам - членам жрецької коле­гії понтифіків. У нових історичних умовах ситуація змінилась. Як зазначає В.А.Томсінов, "розвиток суспільних відносин і особливо зростання торгівлі супроводжувалося збільшенням кількості юри­дичних угод. Юридичної допомоги потребувала все більша і біль^ ша кількість осіб. За цих умов замкнена і вузька каста юристів не здатна була забезпечити належне юридичне обслуговування циві­льного обігу".¹ Тобто сама зміна історичної ситуації вимагала пев­ної демократизації юридичного механізму забезпечення соціальних відносин. Публікація Jus Flavianum тільки задовільніша соціальну потребу, але це могло статися й іншими шляхами та засобами.

Один історичний факт, звичайно, ще не обґрунтовує загально­го гносеологічного значення соціально-історичної константи, але низкою таких фактів є і цілі тенденції в розвитку римського права: сюди можна віднести віковічну боротьбу патриціїв і плебеїв, сис­тему преторських едиктів, jus gentium та багато іншого. Так, поява інституту преторського едикту,³ що складає разом з нормами, ви­робленими куруальними едилами (edicta aedilicia),⁴ основу jus honorarum (від слова honores - магістратури), було визначною поді­єю правопорядку республіканського періоду. З одного боку, не до­зволено було не дотримуватися писаного права XII таблиць і пізні­ше прийнятих leges, що утворювали jus civile. (До речі, фахівці-романісти виділяють таку особливість історії римського права, як постійну боротьбу саме за писане право, яке з гносеологічного по­гляду не тільки дозволяє точно визначити певну правову норму, але є і механізмом виявлення, тобто пізнання і відкриття прогалин у праві, є пізнавальним засобом його розвитку). З іншого боку, нові соціальні умови постійно вимагали й нових форм і норм регулю­вання, які не були передбачені jus civile. Претори, користуючись наданим їм itnperium, необмеженим адміністративним правом і обов'язком підтримувати цивільний правопорядок, приймали від­повідні інтердикти, тобто накази про специфічне розв'язання конк-

19

ретної правової ситуації. Способи розв'язання однотипових ситуа­цій потім оголошувалися преторами у своїх едиктах, які протягом року зберігали свою юридичну силу. В едиктах накопичувався до­свід діяльності попередніх преторів. Отже, склався певний дуалізм правових систем, jus civile і jus gonorare, та саме завдяки майстер­ним тлумаченням і нововведенням преторів вдавалося не відходи­ти від jus civile і забезпечувати правом нові соціальні умови госпо­дарювання. Це створювало, звичайно, певні незручності, наприк­лад, коли за однією системою правових норм особа мала позов, actio, оскільки мала право, jus, а за іншою, преторською, особа, на­впаки, мала право, оскільки їй надавався позов.² Розв'язанння постійно виникаючих гносеологічно складних ситуацій вимагало від юристів великої інтелектуальної напруги. "Коли немає прямого закону, - писав про цей період Г.Ф.Шершенєвич, - то питання, як розв'язати кожен окремий випадок стосовно вимог часу і з можли­вим збереженням старих форм, вимагало немалої розумової енер­гії". Відбувався складний, напружений пізнавальний процес, викли­каний новими соціальними умовами, але саме завдяки преторському едикту, преторському праву загалом "римське право стало тим, чим воно було для всього людства і для всієї юридичної науки".⁴

Не менш значний гносеологічний зміст мало і формування третього елементу республіканської правової системи - jus gentium - права народів, поява якого так само зумовлена була специфічними умовами, в яких волею історії опинився римський народ. Надзви­чайне розширення територій призвело до значного збільшення тор­говельного обігу. Рим стає центром світової торгівлі. Навала інозе­мців, що пропонували переможцям товари і послуги, водночас при­водила до зіткнення їх правових звичаїв і норм з нормами римсько­го права, яке не завжди було адекватне ситуації. Для розв'язання подібних проблем утворюється спеціальна магістратура, призначе­на регулювати ділові відносини з перегринами - praetor peregrinus.⁶ При вступі на посаду іноземного претора видавався едикт, що мав вплив на едикт міського претора. Виникає своєрідна гносеологічна лабораторія, де норми римського права перевіряються на свою за-

¹ Томсинов В.А. Юриспруденция в духовной культуре древнего Рима Вказ. праця. -С.41.

² Там само. - С.35-36.

³ Див.: Покровский И.А. Роль римского права в правовой истории человечества и в сов­ ременной юриспруденции. Ч. П: Генезис преторского права. - Киев, 1902.

⁴ Див.: Jakab Е. Aediles curules // Acta Univ. Szegediensis de Attila Jozsef nominatae. Acta jur. et polit. - Szeged, 1991. - Т. 40, N 1/26. - 131-155; Kurylowicz M. Loca aedilem metuentia (Sen. de vita beata 4,1,3}: Z dzialalnosci edylow rzymskich па rzeoz ochrony porzadku і moralnosci publicznej // Annales Univ. Mariae Curie-Sklodowska. ect G, Ius. - Lublin, 1986. - Vol. 32/33. - S. 123-135.

¹ Див.: Kranjc J. Beseda "interpretatio" v rimskih pravnih virih // Zb. znan. razprav. / Univ. Hdvarda Kardelja v Ljubljani. Ljubljana, 1986. - Leta. 46. - S. 61-75.

² Див.: Покровский И.А. Роль римского права в правовой истории человечества и в сов­ ременной юриспруденции. Ч. I. Право и факт как материальное основание исков. -Киев, 1898.

³ Шершеневич Г.Ф. История философии права. - С. 116.

⁴ ПокровскийИ.А. История римского права.- С. 123.

⁵ Див.: Боголепов Н.П. Значение общенародного¹ гражданского права (ius gentium) в ри­ мской классической юриспруденции. М., 1876.

⁶ Див.: Richardson J.S. Les peregrini et l'idee d"'empire" sous la Republique romaine // Rev hist, de droit fr. et etranger. - P., 1990. - A. 68, N 2. - P. 147-155.

f

_і

²⁰

гальнозначущість. Виявлялося, що, з одного боку, не всі норми римського права витримували таку перевірку, а з іншого, норми, які привносили з собою перегрини, у багатьох випадках були більш корисними в даній ситуації. Так римське право поступово отриму­вало "іноземний відтінок", завдяки чому саме ставало дійсно за-гальнозначущим правом, в основі своїй придатним, як показала істо­рія, для всіх народів і всіх часів.² Не випадково Г. Арене зауважував, що саме з jus gentium "починається істинний розвиток римського права".³ Але в даному випадку ми бачимо, що значне піднесення юриспруденції на більш вищий теоретичний щабель було викликане відповідними історичними умовами. "З істинно філософського по­гляду, - зазначав С. Муромцев, - квіритське право було таким же природним продуктом свого часу, які jus gentium свого".

Гносеологічна дія соціально-історичної константи ефективно спрацювала і в даному випадку. Не можливо, без сумніву, перелі­чити усі позитивні наслідки інтелектуальної, пізнавальної активно­сті, викликаної формуванням jus gentium. Але серед інших варто відзначити, наприклад, становлення aequitas' - ідеї природної спра­ведливості. Кожен народ мав свої уявлення про справедливість, однак у взаємодії народів, викликаної розширенням римської тери­торії, поступово виявлялося, що існують норми, які визнаються справедливими усіма народами, тобто справедливими за своєю природою. Тому діяльність претора перегринів, юриста загалом стала усвідомлюватися не як специфічно римська, а як загально­людська місія. "В цьому, на мою думку, - зауважував Р.Штамлер, -полягає всесвітнє значення класичних юристів Риму, в цьому їхня неминуща цінність. Вони наважилися перевести свій погляд з три­віальних питань на цілісність. Розглядаючи кожен окремий випадок з усією його обмеженістю, вони спрямовували свої думки до прові-

¹ Див. Шершеневич Г.Ф. История философии права,- С. 111.

² Про форми використаних jus gentium у сучасному праві див.: Goddard A. J. El ius gentium como derecho mercantil international // BoL mexicano de derecho comparado. - Mexico, 1986. - A. 19. N.S., N 56. - P. 425-438; McDougid L.L. "Private" international law: Ius gentium versus choice of law rules or approaches // Amer. j. of comparative law. - Berkeley, 1990. - Vol 38, N 3.-P. 521-537.

³ Арене Г. Юридическая энциклопедия... - С. 177.

⁴ Муромцев С. Образование права по учениям немецкой юриспруденции. - 2-е изд. - Мо­ сква, 1886.-С. 55.

⁵ Гостра дискусія стосовно розуміння aequitas розгорнулася на прикінці минулого століт­ тя серед російських правознавців. Див.: Хвостов В.М. Опыт характеристики понятий aequitas и aequum his в римской классической юриспруденции.- М., 1895; Доробец Н.К. Плевелы в юриспруденции, или «Опыт характеристики понятий Aequitas и Aequum ius в римской клас­ сической юриспруденции». М., 1896; Гамбаров К>. Как не следует понимать справедливость у римских юристов//Русская мысль. - 1895. -Кн. 12. -С. 152-172; Хвостов В.М. Какие сле­ дует писать рецензии: Ответ на статью Г.Ю. Гамбаррва «Как не следует понимать справедли­ вость у римских юристов». - М., 1896.

21

дної зорі загального права, тобто до встановлення в житті справед­ливості".¹ Саме такий підхід мав своїм наслідком розробку цілої низки правових інститутів і принципів. Але у будь-якому випадку "названі інститути і принципи були наслідком розумових і соціаль­них умов".² З тією тільки відмінністю, що соціальні умови і потре­би у розвитку права виникали і виникають у численній низці країн і народів, але реалізовувалися вони тільки у випадках адекватної пізнавальної реакції, відповідної інтелектуальної напруги, гносео­логічної інтенсивності нації та її представників. Тобто соціально-історична константа правового пізнання свідчить передусім про специфіку розвитку не суспільства, а самого пізнання, пізнавально-правового процесу і тому є важливим фактором гносеології права, а не соціології права. Імперій було багато, і всі вони вимагали склад­них форм регулювання суспільних відносин, але тільки римська дала світові універсальні норми як результат специфічної гносеоло­гічної ситуації, в якій вона опинилась, і відповідного її інтелекту­ального забезпечення.³

Хоча національно-психологічний та соціально-історичний фа­ктори відігравали велику роль у розвитку римського права, вони не можуть порівнятися з особливим значенням логічної константи, яка повністю проявила тут свою гносеологічну силу і міць. Римсь­кими юристами розроблений специфічний метод правового мис­лення, юридична логіка та філігранна техніка оперування з право­вим матеріалом, саме завдяки якій тепер "справжні юристи усіх країн і всіх часів говорять однією і тією ж мовою".⁴ Недаремно Г.Лейбніц порівнював римське право з математикою, маючи на увазі як його універсальність, так і наявність у ньому величезної кількості формул, юридичних формул, без яких неможливо уявити сучасне право. Дійсно, на певному етапі розвитку легісакційний процес у класичний період поступово переростає у формулярний процес. А "віссею всього формулярного процесу є формула".⁵

Юридична формула - найвизначніше, на наш погляд, гносео­логічне досягнення римського права, саме з її відкриттям розпочи­нається справжня юридична наука, юриспруденція стає самостій­ною інтелектуальною силою, здатною на саморозвиток. Формула

¹ Цит. за: Себайн Дж.Г., Торсон TJI. Історія політичної думки. - К: Основи, 1997. - С 173; див. також: Kurylowicz М. Rzymskie sentencje prawnicze о czlowieku, sprawiedliwosci і prawie // Palestra. - W-wa, 1988. - R. 32, N 7. - S. 71 -83.

² Муромцев С. Вказана праця. - С. 53.

³ Див.: Неновски Н. Правната мисьл в Древния Рим // Сьвр. право. - С, 1992. - Г. З, кн. 2. - С 50-55.

⁴ Иеринг Р. Юридическая техника - СПб., 1905. - С. 10.

⁵ Покровский И. А. История римского права. - С. 139.

I

SK ' iiHluiiUfjfff['нрірдиищн|пітпіні

I

22

тут була результатом, метою, а головне - механізмом і мовою роз­витку права, тобто саме на ній сконцентрувались усі пізнавальні процеси, пов'язані з правом. Те найбільш цінне, що римське право дало людству, пов'язане саме з юридичними формулами, в яких у концентрованій формі виражено накопичений правовий досвід і які й сьогодні є найефективнішим гносеологічним засобом розвитку права. Юридична техніка, норми права, інститути, підгалузі й Галу­зі права, презумпції і принципи права - все це породження юриди­чної формули, її різновидів і способів її функціонування. Цей факт, на наш погляд, до кінця ще не усвідомлений, не оцінений і недо­статньо вивчений у нашій юридичній літературі. Найбільшою до­слідницькою увагою логіко-гносеологічна природа юридичної формули користувалась у прибічників юридичного позитивізму в XIX ст., наслідком чого є сучасна юридична техніка; проте разом з критикою логіцистських надмірностей юридичного позитивізму з теоретичного поля зору випала формулярна природа права. Форму­ла - це мова права, спосіб його існування і розвитку. Вона най­більш адекватно виражає логічну природу і структуру права, чудо­во показує, чому автентичним методом права є саме логіко-догматичний метод. Право не вичерпується формулою, але воно завжди намагається виразитись у формулі й відобразити у ній певні соціальні відносини як чіткі, ясні й однозначні правовідносини. Тому без формул, по суті, немає й права, залишається тільки абст­рактна ідея справедливості, яка не має конкретних форм застосу­вання. Юридична формула - це концентрація загальної ідеї права стосовно певного виду поведінки. Наука права розвивається фор­мулами, і школа римського права, яка відкрила і створила "видатну формулярну систему права", надзвичайно цінна і для сьогодніш­ньої юридичної науки. "Римське право,- підкреслює Д.В.Дождєв,-має вивчатися не тільки як основа сучасних правових систем, але і як цінний досвід правового розвитку з притаманними йому реаль­ними труднощами, суперечностями та досягненнями... ".²

Якщо легісакційний процес був формальним більше в розу­мінні обов'язкової ритуальності, то формулярний процес - був формальним у розумінні розробки юридичних формул, причому в письмовій формі. Від претора залежало, в якій формі він виразить у позові юридичну сутність спору, вільно викладену йому в простих словах сторонами. "Формули повинні були тепер не тільки слугу­вати знаком юридичної волі, а й виражати специфічні особливості

¹ Анкере Э. История европейского права. - Москва: Наука, 1994. - С. 81.

² Дояедев Д.В. Римское частное право. - Москва, 1996. - С 6-7.

23

того чи іншого правовідношення".¹ Згодом було розроблено сотні формул процесуального та матеріального характеру, способи тех­нічних операцій в середині формули й оперування різними форму­лами. Хто з юристів сьогодні не знає, що "ризик випадкової загибе­лі речі несе власник цієї речі", "нехай буде вислухана й інша сто­рона", "дія не робить винним, якщо не винен розум" і т.д., і т.ін. Ці формули, безліч яких можна знайти в юридичній літературі, при­свяченій римському праву, складають надійний фундамент сучас­ної юридичної науки і практики. Але тепер нас більше цікавить гносеологічна природа юридичної формули самої собою, яка й зу­мовлює її універсальне та позаісторичне значення.³

Передусім розглянемо процес виникнення формули. Вона ні­коли не посіла б такого місця в системі римського права і механізмі розвитку права загалом, якби сама не була породженням надзви­чайно напруженої діалектичної, навіть антиномічної суперечливос­ті між формулою і казусом, одиничним фактом і загальним прави­лом, конкретною поведінкою і нормою. Формула - це засіб бороть­би з навалою казусів, які ніяк "не хочуть" вичерпатися простою формулою, оскільки казус - це саме життя, дійсність, реальність, яку повністю ніяк не втиснути в будь-яку схему. Однак без форму­ли юрист втрачає орієнтири в реальності, не здатен відокремити головне від другорядного, чинити розсуд над масою фактів, які всі тоді стають рівнозначними. З гносеологічного погляду формула -це узагальнення, типологізація подібних фактів, а отже, і виділення головних і другорядних їх ознак. А це вже прямий шлях до вияв­лення найважливіших характеристик правовідносин і далі до сутні-сних властивостей права. Чому ж вважається, що римське право мало казуїстичний характер? Тому, що юристи того часу добре ус­відомлювали: життєве розмаїття (особливо в період найвищого розквіту держави в її класичний період) не вичерпується жодною формулою чи певною їх кількістю. Казус - це жива матерія права, тому він первинний і визначальний. Право є розв'язанням казусів, а не нав'язуванням абстрактних схем реальності. Звідси і певні по­боювання загальних визначень. "У цивільному праві,- читаємо ми в Дігестах у Яволена Пріска,- всяке визначення загрожує небезпе-

¹ Томсннов В.А. Юриспруденция в древнем Риме (классический период) // Вестник Мо­ сковского университета. - Сер.11. - Право. -1995. - № 2. - С. 35.

² Див.: История римского права: Конспект. Сост. согласно требованиям прогр. Моск. ун­ та 1912 г. с пер. формул и перечнем законов. М., 1912; Бартошек М. Римское право. Поня- іия. Термины. Определения. - Москва, 1989; Сгавннж В.В. Юридична латина. Основи грама­ тки. Вибрані юридичні терміни, формули, сентенції. - К.: Аквілон-Прес, 1997.

³ Див.: Giaro Т. Prawda dogmatyczna і "ponadczasowosc" jurysprudencji rzymskiej // Czas. prawno-hist. - Poznan, 1988. - T. 40, z. 1. - S. 1-32.

.-,1 ■і!

24

кою, бо чимало випадків, коли воно може бути спростоване". Як­що так, то чому ж тоді юридична формула посідає таке визначне місце в системі права? Тому, що вона була єдиним способом вижи­вання й опанування навалою тих життєвих обставин, перед якими волею долі опинилися римляни. У будь-якому випадку велике на­копичення формулярного матеріалу, видання цілої низки збірників формул, вимагало певної їх систематизації, узагальнення вже самих формул. Одні з них відійшли на другий план, залишились окреми­ми нормами, інші поступово стали основою правових інститутів, перетворились у галузеві принципи, презумпції. Формули як ре­зультат первинної обробки правового матеріалу вже служили осно­вою подальших теоретичних узагальнень. Класифікація речей у відомих Інституціях Гая - лиш окремий приклад цього гносеологі­чного процесу. І коли вже римська імперія розпалась і втратила національні й соціальні джерела свого розвитку, право продовжу­вало розвиватися, використовуючи свій внутрішній інтелектуаль­ний потенціал, накопичений за рахунок саме формулярної системи. Кодифікація Юстиніана є прикладом внутрішнього саморозвитку права, який свідчить, що не можна зводити римське право до чисто казуального права, або як це називається в методології науки - ем­піричної стадії правової науки, оскільки римські юристи дали нам також чудові зразки теоретичних досліджень, у яких було досягну­то "піднесення правових положень до рівня логічних моментів сис­теми". "Право, приведене до своїх логічних моментів,- зазначав Р. Ієрінг,- дає нам азбуку права. ...Безпосередня практична потреба призводить тільки до пізнання правових положень; тільки народ, що володіє особливо щасливим обдаруванням, може рано перейти від правових положень до винаходу азбуки права. ...Саме в цьому виявилось особливе призначення римського народу до культури права".² На прикладі юридичних формул, які стали мовою юристів усіх часів,³ ми бачили, як саме гносеологічні, пізнавальні процеси, їх надзвичайна інтенсивність зумовили і забезпечили велику кіль­кість правових досягнень, якими людство користується й сьогодні.

У розвитку римського права значну роль відіграли багато ін­ших факторів гносеологічного плану. Сюди можна віднести і бо­ротьбу юридичних шкіл, яка завжди була каталізатором пізнаваль­ного процесу в будь-якій сфері знань. У даному випадку йдеться про утворену за Августа школу, що почалася від Лабеона і назива-

¹ Перетерский И.С Дигесты Юсшниана. - Москва, 1956. - С 68; див. також: Муромцев С. А. О консерватизме римской юриспруденции. - М., 1875.

² Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития. Ч. 1. - С. 35-36.

³ Аннерс Э. История европейского права. - С. 106.

25

лася за ім'ям його учня Прокула школою прокуліанців, та школу, що бере свій початок від Капітона і названа за ім'ям його учня Са-біна школою сабініанців.

Значну роль у римському гносеологічно-правовому процесі ві­дігравала аксіологічна константа. Ми вже відзначали, що разом із формуванням правових інститутів (jus gentium) водночас виділялись і певні цінності морального плану (aequitas), що надалі слугували критеріями й орієнтирами при виробленні конкретних юридичних формул. Більше того, ідея природного права завжди активно використовувалася римськими юристами у їх діяльності, про що свідчать спеціальні дослідження вчених-юристів.¹ Історія прийняття християнства за державну релігію також була своєрід­ною реакцією на моральний розпад, який панував у імперії періоду її занепаду. Про те, яку роль відігравав моральний чинник у діяль­ності видатних юристів, свідчать надзвичайні, історичні для права факти принципової відмови Папініаном виправдати вбивство Кара-калою свого брата, за що у 212 році його було страчено. Така ж ден ля спіткала й іншого класика римського права — Ульпіана, який за намагання обмежити розпусту преторіанців був убитий у 228 р. на очах в імператора.

Значну, хоч і специфічну, роль у розвитку римського права зі­грав і філософський чинник. Ще не до кінця вивчені надзвичайно важливі досягнення юридичної герменевтики римлян, яка складає­ться з техніки, процедур і методів переважно гносеологічної при­роди, але це вже предмет окремого, спеціального дослідження. В усякому випадку "в римському праві можна простежити справжній розвиток права, а не одних тільки правових інститутів".⁴ Гносеоло­гічний підхід тут може бути досить корисним не тільки в історич­но-науковому, а й у загальнонауковому плані, оскільки "шлях, яким пройшло римське право - шлях юриспруденції взагалі".⁵

Див.: Муромцев С. Образование права по учениям немецкой юриспруденции. - С. 43-98; див. також: Zuckert М.Р. "Bringing philosophy down from the heavens": natural right in the Roman law // Rev. of politics. - Notre Dame, 1989. - Vol. 51, N 1. - P. 70-85; Kranjc J. Zametki naravnega prava v teksuhrimskih klasicnih pravnikov // Zb. znanstvenih razprav - Ljubljana, 1990 -JMn. 50. - S. 141-165.

² Див.: Grziwotz H. Reichsverwaltung und Juristenstand unter den romischen Kaisern // Arch lies off. Rechts. - Tubingen, 1990. - Bd 115, H. 4. - S. 637-644.

³ Див.: Ducos M. La loi civil a Rome : Droit et philosophie du droit a la fin de la Republique // La loi civile. - Caen, 1988. - P. 17-29.

⁴ Арене Г. История европейского права. - С. 218.

⁵ Иеринг Р. Юридическая техника. - С. 5.

щ

'і (II