Глава 6

Політичні константи правового пізнання: природа держави та характер політичної науки

Сутність, предмет і завдання політичної науки випливають розуміння природи держави. Кожна держава породжує власну по- \ літологію, своєю діяльністю виправдовує її, примушуючи саму по- 'і літологію обґрунтовувати цю діяльність.¹ Теоретичні й тактико-1 практичні відхилення від цієї лінії взаємозв'язку між державою т політологією не можуть мати істотного значення, оскільки супереч'^ чать історичній специфіці та національним особливостям розвитку";! держави. Якщо немає в суспільстві ясного розуміння природи, чіт кого образу власної держави, то не може бути в ньому й ефективної'! політичної науки, адже політологія - це явище вторинне, службове/' що, звичайно, не означає його соціальної недієздатності, Політоло- Щ гія постає своєрідною конкретизацією механізму державотворення * і не може суперечити національно та історично зумовленим Їн-*Щ тересам самої держави, Навпаки, вона є і має бути найбільш ефек- 1 тивним засобом розкриття та реалізації політичної природи націот ^!'| нальної держави. *

Службовий характер політології загалом не виключає її нау-< кового характеру, об'єктивності її методів пізнання політичних процесів у суспільстві, швидше передбачає їх. Адже тільки об'єк­тивний аналіз, по-перше, робить науку наукою, а по-друге, може забезпечити практичне використання отриманих результатів. Са­ме історична потреба в розвитку національної держави ставить на порядок денний пошук реальних і ефективних шляхів досягнення цієї мети, тому є абсолютна зацікавленість в отриманні об'єктив­ної інформації про політичний стан суспільства та його політичні перспективи.

Об'єктивність політології не виключає її ідеологічної природи. З усіх суспільних наук політологія найбільш ідеологічна наука.³ Американська політологія, як і політологія країн європейського

145

континенту, наскрізь ідеологічна. Наскільки об'єктивна, настільки й ідеологічна. Ідеологічність політології проявляється передусім у певній ідеалізації політичних відносин у тій чи іншій країні, її полі­тичних ідеалів,¹ наприклад, ідеалів європейського лібералізму² чи американської демократії, політичної системи в цілому. Але осно­вною причиною ідеологічності політології є те, що вона об'єктивно і суб'єктивно не може не виражати інтереси нації своєї держави, які не завжди збігаються з політичними інтересами інших націй і дер­жав. Політологія будь-якої країни зацікавлена в політичному роз­витку (й пошуку його об'єктивних передумов) передусім своєї на­ціональної держави, і цей її первинний об'єктивний інтерес вносить істотний суб'єктивний елемент у дану науку, робить її наскрізь іде­ологічною формою знання.

Отже, складається досить суперечлива ситуація: політологія "розривається" між об'єктивністю й суб'єктивністю. Щоб бути дій­сно наукою, політологія має бути об'єктивною, незацікавленою, позанаціональною, але як незацікавлена і позанаціональна вона не може розвиватись і сама перестає цікавити державу, вона просто втрачає субстанційну основу свого розвитку. Становлення політо­логії якраз і відбувається у формі постійного балансування важелів об'єктивності та ідеологічності; в один період переважають одні, в інший - інші.⁴ Конкретна політична ситуація в країні у певний мо­мент може вимагати від політичної науки термінового обгрунту­вання тих чи інших кроків держави. У таких випадках ідеологічна функція політології реалізовується повною мірою. Частіше всього ця міра легко долається, і тоді виникають проблеми об'єктивності аналізу ситуації. Періоди зацікавленості держави в ідеологічних можливостях політології формують тенденцію перетворення її з науки на чисту ідеологію. Цей процес ніколи не може остаточно завершитися, тому що такими ж частими є досить складні періоди, коли у держави виникає потреба саме в об'єктивному аналізі полі­тичної ситуації, який тільки й може сприяти, скажімо, виходу з по-

¹ Сергевнин С.Л. О соотношении политической науки, науки о государстве и правове- дения//йзв. вузов. Правоведение. - Л., 1991. - № 6. - С. 40-50.

² Александров Н.Д., Сулимов В.Е. О некоторых методологических основах политоло­ гии// Соц.-полит, науки. - М., 1991. -№ 3. - С. 51-57.

³ Кумина Л.Ф. Политическое сознание и политическая идеология // Диалектика соци­ альных процессов. - Хабаровск, 1991; Михальченко Н.И. Политическая идеология как фор­ ма общественного сознания: Автореф. дис. ..д-ра филос. наук / АН УССР. Ин-т философии. - Киев, 1986; Пегроченко Н.Ф. Политическая идеология и ее роль в обществе / Под ред. Гны- ри Е. С.; Том. ин-т АСУ и радиоэлектроники. - Томск: Изд-во Том. ун-та, 1988.

¹ Кравченко И.И. Политическая мифология: вечность и современность // Вопросы фи­ лософии. - 1999. - № 1. - С. 3-17; Michaelides Nouaros G. The role of ideology in social and juridical life//Arch. fiirRechts-u. Sozialphilosophie. - Wiesbaden, 1991. -Bd77,N 1. -P. 47-58.

² Масарик Т.Г. Либерализм ( из книги " Россия и Европа" ) // Вопросы философии. - 1997. - № 10, - С. 118-131; Seidler GX. Problemy wspolczesnego liberalizmu // Idee- panstwo - prawo. - Krakow, 1991. - S. 281-287.

³ Токвиль А. де. Демократия в Америке. - М: Прогресс, 1992.

⁴ Ильин М.В., Коваль Б.И. Что есть политика и что - наука о политике (Опыт нетради­ ционного обзора) // Полис. - М., 1991. г № 4. - С. 103-115; Устименко СВ. Политология и жизнь: (По материалам "круглого стола") // Соц. -полит, науки. - М, 1991. - № 5. - С. 106-108; Rosenberg S.W. The structure of political thinking//Atner.j. ofpolit science. -Austin, 1988. -Vol. 32, N3.-P. 539-566.

,1*

146

літичної кризи. За таких обставин ідеологічність політичнії на\ хоча й не ігнорується, але зводиться до мінімуму. В протилежне випадку вона заважатиме об'єктивності висновків.

Фундаментальна суперечливість між об'єктивністю та ід, _ гічністю, як найбільш характерна саме для політичної науки, ск.. дає досить важливе джерело її розвитку. З іншого боку, вона чуг во пояснює сучасний стан молодої української політології. Наї політична наука, інституціонально їце слабо закріплена, сього; більше ідеологічна, ніж об'єктивна, більше займається виправдг нам конкретних кроків державної політики або засудженням нед брозичливої політики великої сусідньої держави.¹ Глибоких конг туальних розробок щодо стратегії політичного розвитку держа або немає, або до них не прислуховуються політики-практики. нак іншою, не ідеологічною, в період свого становлення і не мс бути політологія. Ідеологічний період у розвитку політології гічний емпіричній стадії розвитку природничої науки, коли вона і неспроможна забезпечити ґрунтовне теоретичне узагальнення і. копиченого фактичного матеріалу. Слабкість об'єктивного потені алу політології свідчить про те, що вона ще досить молода нау переживає, так би мовити, інкубаційний період. Водночас не» істотної зацікавленості в її об'єктивних теоретичних результа

які навряд чи збігалися б з інтересами певних владних і політ

кіл. Ідеологічний, інкубаційний період розвитку українськ. політології не озачає повної відсутності елементів об'єктивності в концептуальних конструкціях. Звичайно, вони є, але здебільшої, або у формі запозичених західних абстрактних теоретичних схемі які тому не зовсім стикаються з нашою політичною реальніс. або, коли ці теоретичні результати отримані на власному матеріа тоді вони, зазвичай, явно суперечать ідеологічним завданням вітчі зняної політології, не стикаються з її політичною природою ч постають у формі нежиттєздатних теоретичних моделей. Чисто ц,_ ологічна політологія необгрунтована, чисто теоретична ПолггоЛогіЗ! неефективна. Але політологія як наука може існувати тільки у формі об'єктивно-ідеологічної обо ідеологічно-об'єктивної науки.⁴

Чайковская И. Сравнительный анализ политических процессов в России и Украиш (1991-1996 гг.) //Вестник научной информации. -М.:ИМЭПИ РАН, 1997.-№3.-С. 43-55.

CoffierCh.W. The descent ofpolitical theory and the limitations of legal tolerance IIJ ofle education. - Iowa, 1994. - Vol. 44, N 2. - P. 273-282.

³ Сучасна західна політологія : Корот. нарис історії й теорії. / Уклад.; MicvHO A.B Боа-! танічБ.В. -Київ, 1991. ' •

⁴ Шахназаров ГХ Политология: предмет, проблемы, перспективы // Вести. АН СССР., М., 1988. - № 5. - С. 119-129; {автур А., Фрунташ П, Политология как наука // Политика. ■ Кишинев, 1991. - К» 3. - С. 3-12; Федун Л.А. О предмете и методе политологии // Соц -по науки. - М.,1991.-№ 3. - С. 65-69.

147

Дві основні функції, що виражають суперечливу її природу, мо­жуть не тільки за певних історичних умов стояти на заваді розвитку одна одної, але й з необхідністю взаємозумовлювати цей розвиток. Так, потреба в актуалізації ідеологічних потенцій політичної науки з необхідністю породжує потребу в серйозних, глибоких теоретичних аргументах, які б підсилювали ідеологічний ефект, тобто потребу в теоретичних дослідженнях. Розвиток же такого роду теоретичних досліджень може бути життєздатним, коли він пов'язаний з національно-історичним корінням. І в такому розумін­ні ці дослідження мають зазделегідь ідеологічний характер. Як ви-т дно, політологія за своєю природою явище досить суперечливе, і ця суперечливість зумовлює її численні недоліки і водночас переваги, можливість суб'єктивізму і потенційний динамізм.

Визначення основної гносеологічної суперечливості політич­ної науки з необхідністю ставить питання про джерела її похо­дження, тобто питання філософсько-онтологічного обгрунтування характеру цієї науки. І таке обгрунтування теоретичних засад полі­тології має бути забезпечене, коди вона претендує саме на статус науки.² Більше того, особливості філософського обгрунтування основ науки значно сприяють не тільки її самовизначенню^ а, голо­вне, істотно зумовлюють характер і шляхи її подальшого розвитку, зокрема темпи розвитку, адже постановка хибних цілей гальмує розвиток науки. Відсутність же філософського обгрунтування ро­бить науку приреченою на стихійність розвитку методом спроб і помилок. Тому є сенс в акцентуванні уваги дослідників саме на фі­лософських проблемах політичної науки, на питаннях філософсько-методологічного характеру, проблемах філософії політики загалом як самостійного розділу політології.

Які ж причини, джерела основної, визначальної суперечності політичної науки? На наш погляд, суперечлива природа політології

¹ Гаджиев К.С. Опыт введения в политологию : Концептуальный и методологический аспекты // Полис. - М., 1992. - № 1-2. - С. 96-116; Концепция современной политологии : (Введение) / Сост. Шабров О.Ф.; Рос. акад. упр. Политол. центр. - М., 1992; Barry N.P. An introduction to modern political theory. 2d ed. - L.; BasingstokeiMacmillan, 1989; Deitquhi J.-M. Science politique. - P.: PW, 1985; Johnson J.B., Joslyn R.A. Political science research methods. - Wash,: Congressional quarterly, 1986.

² Gunnell J.G. Between philosophy and politics : The alienation of polit. theory. - Amherst: Univ. of Massachusetts press, 1986.

³ Ильин В.В., Панарин А.С. Философия политики. - М.: Изд-во МГУ, 1994; Ильин В.В., Панарин А.С., Бадовскии Д.В. Политическая антропология. - М.: Изд-во МГУ, 1995; Ильин В-В. Политология. - М.: Книжный дом «Университет», 1999; Пивоев В.М. Филосо­ фия и психология политики. - Петрозаводск, 1991; див. також: Шпенглер О. Закат Европы. Очерки мифологии мировой истории. Т.2. Всемирно-исторические перспективы. - М.: Мысль, 1998. -Гл.4, раздЛ. "Философияполитики". - С. 465-495.

148

як науки випливає з суперечливої природи самої держави¹ і хара теру політичної діяльності,² які вона має своїм основним об'е дослідження. Це та методологічна ситуація, коли особливість дмета дослідження з необхідністю зумовлює специфіку і засс самого процесу дослідження. В даному разі фундаментальні речності, що лежать в основі державно-владних відносин і вта* ють на відмітні риси науки, яка їх вивчає.

Держава у цьому смислі характеризується єдністю і суг ливістю двох аспектів її природи - позаісторичного, абсолютног«| універсального і конкретно-національного, особливого. Ко держава завжди має риси, які притаманні їй незалежно від чау^ існування, тобто виражають саму субстанцію державності загалові та риси, властиві тільки їй одній, і які визначають її кое історичне обличчя та національну особливість.

Історія великої держави характеризується саме динамікою ємозв'язку і суперечливості фундаментального і кок історичного її аспектів. З одного боку, жодна держава, коли особі своїх політиків дбає про власне соціально-політичне мт( не, не може не приділяти великої уваги саме фундамента! проблемам державотворення, які передбачають широту й смії вість політичної думки, величезні кошти, досить тривалий час го розв'язання, через що користь від них не завжди очевидна абсолютної більшості сучасників. Подібні глобальні проблеми жди розв'язуються в умовах і за рахунок проблем сьогоденних, туальних, вигідність яких, навпаки, очевидна для всіх, і дній колективний егоїзм у подібному протистоянні, як праві бере верх. Політикам столишнського типу дуже важко довго триматися біля державного керма. Та значне перетягування , вних важелів у протилежну сторону, тобто розв'язання передусік щоденних поточних проблем (а саме таким засобом легше утрима тись при владі) неминуче призводить з часом до загального посла?! блення держави, до серйозних соціально-економічних криз і знов ставить питання про фундаментальну природу держави, про глс бальні перспективи її розвитку і прогресу. Отже, життя держави є % постійним балансуванням між розв'язанням переважно конкретно* історичних завдань і завдань історично-перспективних. Кожна них реалізується за рахунок іншої* але водночас вони передбача

149

одне одну: не може країна ефективно розв'язувати злободенні про­блеми без серйозного політико-економічного підґрунтя. З іншого ж боку, фундаментальне забезпечення перспектив держави можливе за умов упевненого й органічного розв'язання актуальних конкрет­но-історичних проблем.

Суперечлива природа держави (у даному випадку йдеться про суперечливість фундаментального та конкретно-історичного аспектів її природи) значно зумовлює суперечливість і особливості характеру політичної діяльності, природи політики загалом і, звичайно, специфі­ку політичної науки як такої, що має їх предметом свого дослідження.

То в чому ж проявляється та позаісторична, абсолютна, фун­даментальна природа держави, яка так сильно визначає історичний шлях і перспективи будь-якої держави? Ми спробуємо спочатку в тезах дати відповідь на це запитання, а відтак обгрунтувати її, роз­крити по можливості своє бачення проблеми і випливаючі з нього висновки політичного та політологічного характеру.

Природно, що сутність держави багатоаспекгаа, неоднорідна, системна.² Вище вже підкреслювався нерозривний зв'язок двох її найважливіших аспектів. Усі різноманітні характеристики держави в цілому допомагають більш глибоко розкрити й усвідомити її над­звичайно складну природу. Все це так. Але розуміння складності й багатогранності феномена держави ще не дає нам ефективного орі­єнтиру в реалізації й досягненні наших соціально-політичних цілей, ще не структурує нашу державотворчу діяльність. Останнє можли­ве, якщо в системі фундаментальних ознак держави виділити одну з них, зате головну, яка б визначала всі інші особливості й функції держави, впливала на них, зумовлювала їх конкретно-історичний характер. Таку особливість держави не треба виділяти умовно. Вона існує реально і випливає з особливостей природи політичної діяль­ності, найбільш характерної для державного життя на індивідуаль­ному та колективному рівні й трансформується в фундаментальну настанову держави на рівні загальному, на рівні держави як цілісно­го, єдиного політичного організму. Саме воля до влади як найістот­ніша властивість політичної діяльності на загальносоціальному рівні трансформується у волю держави до могутності. Воля до могутнос­ті розкриває генетичну, фундаментальну природу всякої держави, яка в конкретно-історичних умовах уже або проявилась, або ще не проявилась, але обов'язково проявиться при першій же нагоді. Воля

¹ Clmumont СЯ». Le secret de la beaule : Essai sur le pouvoir et les contradictions. - P : Si 1987; Hdd D. Political theory and the modern state : Essays on state, power democracy. Cambridge: Oxford: Blackwell, 1989.

² Зотов А.Ф. Становление политологии: парадоксы политической жизни // Социально познание и политическая культура. - Тверь, 1990. -С. 91-100.

¹ Историческое и логическое в познании государства и права. - Ленинград: ЛГУ, 1988.

² Ешпшек Г. Общее учение о государстве. - СПб., 1903. - С. 85-115.

150

до могутності - це найістотніша сутність держави.¹ Вся історія дер­жав тих чи інших народів або націй є історією успішної чи історично невдалої, свідомої чи несвідомої реалізації цієї основної, фундамен­тальної, генетичної запрограмованості державного організму.

Ідея волі держави до могутності як істотної її властивості дав­но вже обгрунтувана у працях багатьох державознавців, навіть у М.А.Бакуніна, який відверто виступав проти держави як такої. "Новітня держава, - зазначав він, - неодмінно має бути великою і могутньою державою; це неодмінна умова збереження її. ...Гегемонія це тільки скромне, можливе виявлення цього нездійс­неного прагнення, притаманного будь-якій державі".² Подібних характеристик у творах цього видатного філософа і революціонера можна знайти дуже багато, з тією різницею, що саме ці риси дер­жави заставляли Бакуніна виступати за її скасування, на відміну від Макіавеллі, Фрідріха II, Бісмарка, Маркса і Леніна (у специфічній формі) та ін., які, навпаки, намагалися захищати і на практиці реа­лізовувати її природу. Як би там не було, оскільки є держава, є її воля до могутності, явна чи потаємна, і вона прагне реалізувати її, щоб вижити і розвиватися серед інших держав. До того ж воля до могутності ще зовсім не означає однобічно злої природи держави.

Якщо фундаментальна, абсолютна сутність держави у ча­совому відношенні - характеристика досить стабільна, незмінна, то конкретно-історична сутність держави - мінлива і динамічна. На різних історичних етапах розвитку країни вона може бути щоразу іншою і визначатися особливістю національних і конкретно-соціальних умов. Практично саме ця динамічна сутність держави відіграє основну роль на сцені історії, будучи предметом особливої уваги політиків і державних діячів. Абсолютні ж характеристики хоч і мають велике значення, зумовлюють конкретно-історичні особливості держави, але самі перебувають ніби за сценою, граючи роль потаємних, неявних важелів політичного процесу.

Теоретики держави у різний час по-різному визначали фунда­ментальну сутність держави. її вважали божественною і духовною, патріархальною і договірною, психологічною і навіть астрологіч­ною, тобто знаряддям перенесення абсолютної гармонії космосу на суспільство, перетворення і трансформації космічного порядку в

¹ Концепция государственной мощи : (Материалы обсуждения ) // Мевдуяар. исслед. - М., 1990. -№3. -С. 17-37; Тиковенко А.Г. Государство и авторитет власти //Право и демок­ ратия. - Минск, 1991. - Вып. 4. - С. 24-32; Черданцев А.Ф. Государственная власть и ее обос­ нование //Изв. вузов. Правоведение. - Л., 1992. -№2.-С. 12; Чиркин В.Е. Политическая и государственная власи, // Сов. государство и право. - М., 1988. - № 1. - С. 21-29; Paz De la Barra. Teoria del Estado у control delpoder. - Lima: Ed. Lat, 1986.

² БакунинМ.А. Философия. Социология. Политика. - М.: Правда,1989. - С. 302,303.

151

порядок соціальних відносин^ Усі подібні розуміння сутності й, відповідно, походження держави мають певне право на існування, оскільки розкривають різні сторони її системної природи.¹ Однак виділення одного з елементів системи як провідного, найважливі­шого має зумовлюватися не суб'єктивними причинами, а об'єктив­ними особливостями і характером самої системи в цілому^ специ­фікою субстанції, з якої вона утворена. Саме такий підхід може за­безпечити найбільш переконливе тлумачення фундаментальної ри­си держави. Такою рисою, на наш погляд, є воля держави до могут­ності, 3 чого це випливає?

Сутність держави проявляється в її функціях.² А функцій у держави безліч, однак усіх їх можна звести до трьох основних: со­ціальної, економічної та політичної. Редукція кожного напряму ді­яльності держави до однієї з вказаних функцій не є проблемою, оскільки саме вони утворюють той базис, те підґрунтя, на якому розгортається все життя країни. Держава тут постає системним явищем, яке постійно розвивається, а соціальна, економічна й полі­тична функції — трьома основними взаємозумовленими і взаємоді­ючими елементами її структури, які утворюють внутрішній і досить диманічний каркас, хребет державного організму, від стану якого залежить і стан суспільства в цілому. І справді, чи не є однією з го­ловних цілей усякої держави розв'язання соціальних проблем суспі­льства, забезпечення високого рівня життя й добробуту народу? За­ради цієї основної, кінцевої мети саме й створювався і розвивався такий соціальний інститут, як держава. В іншому випадку цей інсти­тут втратив би сенс. Більше того, саме спроможність держави забез­печити відповідний рівень задоволення соціальних потреб нині є основним критерієм ефективності функціонування державного ор­ганізму й, оскільки іншого засобу ніж механізм держави, для розв'язання цієї проблеми суспільство ще не винайшло, то саме за допомогою даного критерію і визначається, потребує ця машина "капітального ремонту" чи простої моральної підтримки.

Природно, що розв'язання соціальних проблем значно залежить від реального стану економіки країни. З суто політичною метою мо­жна на короткий час "зняти" якусь соціальну проблему, та коли цей крок не матиме стабільного економічного підґрунтя, він виявиться не більш як паліативом, приреченим врешті-решт щонайменше за­свідчити безпорадність державного керівництва. Тому цілком очеви­дно, що особливість життя країни визначається саме системною ди-

¹ Бурдье П. Дух государства: генезис и структура бюрократического поля // Поэтика и политика. -СПб.: Алетейя, 1999. -С. 125-166.

² Каск Л.И. Функции и структура государства. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1969. - С. - 3-46.

152

намікою реалізації основних функцій держави - соціальної, економі-| чної та політичної, їх взаємодією та взаємозумовленістю. Політик істотно впливає на характер і особливості економіки і, відповідне соціальної сфери, але й економіка великою мірою визначає можлї вості політики і ступінь задоволення соціальних потреб. Соціальна зі сфера може зумовлювати характер тих чи інших Політичних рішень і ставити проблему глибоких економічних перетворень.

Однак три основні названі функції держави, головні напрямі її діяльності, що утворюють субстанційну динамічну структуру державного механізму, на наш погляд, не є рівнозначними. Марій систська концепція, як відомо, серед інших на перше місце зазві чай ставить економічні чинники діяльності держави. І подібї підхід має сенс, якщо враховувати ту незаперечну значущість, має в суспільстві економічний зріз життя. Але коли розгляда державу саму собою, як замкнений цілісний самостійний організ то економічні відносини тоді самі постають як похідні від харак ру й особливостей панівних у суспільстві владних управлінський відносин, їх типу, системи, тобто від прийнятої в суспільстві пара­дигми влади. Далі вона трансформується в специфічну форму еко^| номічних і соціальних відносин, але більше, в концентрованому! вигляді вона проявляється, звичайно, в політичній сфері.

Політична функція держави зазвичай є основною для держави! як такої і саме через її реалізацію здійснюється прояв фундамек-^І тальної сутності держави загалом. Адже держава виникла як засіві самоорганізації суспільства, як реакція на ускладнення соціальний"! відносин, що потребують спеціального механізму для їх регуляї як форма самоуправління певного соціуму.² Тому управлінсь компонента державного життя є основою і пронизує всі сфери со??, ціальних взаємодій — економічні, соціальні, політичні. Але управі пінські відносини — це ті ж самі владні відносини, специфічна Si! форма. Управлінські відносини «керування — виконання» не мо-% жуть бути ефективними, якщо вони не базуються на владних відно-^ синах «наказу — підкорення». Владні відносини складають саму! субстанцію всього механізму управління й організації держав! суспільного життя.³ Ця субстанція іманентна перш за все саме п літичній сфері, політичній функції держави. В інших сферах вон проявляється в специфічному, трансформованому вигляді й не основною. Так, для економічної сфери субстратом є предмет ві

¹ Байтин Н.И. Государство и политическая власть. - Саратов: ИСУ, 1972. - С. 102-160. ~

² Пост А.Г. Зачатки государственных и правовых отношений. - М., 1901. - С. 96-1 120,135-154.

³ХалиповВ.Ф.Власть: (Основыкратологии). -М.:Луч, 1995.

153

бництва, а владно-управлінські відносини постають лише засобом опанування предметом виробництва та реалізації його цілей. Для соціальної сфери властиві свої субстанційні характеристики, але головним є те, що саме владні відносини, специфічний характер яких формується саме в політичній сфері, пронизують у тій чи ін­шій формі всі сфери соціального життя, впливають на особливості їхнього функціонування, тому є основними і визначальними.

У чому ж специфіка формування владних відносин у політич­ній сфері? Оскільки політика завжди ототожнюється з боротьбою зр. владу, то воля до влади на індивідуальному та колективному рі­вні й складає субстанційну сутність політичної діяльності. Приво­ди, обгрунтування, зовнішні мотиви і цілі політичної діяльності можуть бути різні, але глибинною основою усіх їх є воля до влади. Коли немає останньої — немає і політики. Те, що воля до влади у різних її формах є однією з характерних рис природи людини, було глибоко розкрито у філософській та науковій думці XIX і XX ст.■З.­Фрейд, наприклад, показав біологічні джерела «волі до влади» як наслідок дії сексуального інстинкту, що примушує в боротьбі за виживання забезпечити себе потомством.¹ Ф.Ніцше розкрив «волю до влади» як форму творчої самореалізації, як владу надлюдини — творчої особистості, здатної творити цінності.² Так чи інакше, «во­ля до влади» проявляється в усіх людей, в усіх сферах діяльності, в найрізноманітніших формах — чи то як рекорд, чи то як твори, чи то як особисті вміння, які в будь-якому випадку дають титул, зван­ня, авторитет чи певні права і підносять у певному відношенні над іншими, тобто забезпечують певну форму влади. Але тільки в одній сфері «воля до влади», владна природа людини проявляється в чис­тому вигляді — саме у сфері політики, де акумулюються результа­ти владних ігор усіх інших сфер суспільного життя і чиста «воля до влади» набуває особливої сили, інтенсивності й динаміки. Органіч­не об'єднання індивідуальних і колективних політичних «воль до влади» на загальнодержавному рівні має наслідком новий якісний ефект — воно переростає в єдину волю держави до могутності. Отже, воля держави до могутності випливає з самої природи полі­тичної діяльності, яка також значно зумовлюється одвічною приро-

¹ Caudffl D.S. Freud and critical legal studies: contours of a radical socio-legal psychoanalysis // Indiana law j. - Bloomington, 1991. - Vol. 66, N 3. - P. 651-697; Villain A. Une "psychanalyse" du droit I'illusion de (recti)lmearite) // Analyses et reflections sur le droit / Assoun P.-L., Askenazi-Gerson X, Bafaro G. et al. - P., 1988. - P. 16-27.

²KergerH. AutoritatundRechtimDenkenNitzsches. - B.:Dunckeru.Humblot, 1988; Perrin С Droit et cruaute : (Cercles autour de Nietzsche) // Analyses et reflections sur le droit / Assoun P.-L., Askenazi-Gerson X, Bafaro G. et al. - P., 1988. - P. 94-109.

154

дою самої людини. Воля до влади на індивідуальному рівні, на державному переростає у волю до могутності.

Це спостереження уможливлює гносеологічну інтерпретацію ,| природи тоталітарної держави, яка дозволяє оцінювати її як неаде­кватну в пізнавальному відношенні форму реалізації природи дер­жави. Тоталітарна держава є державою, яка максимально можли­вою для неї мірою реалізувала чи намагається реалізувати свою во­льову природу, свою волю до могутності.² У тоталітарній державі її ,1 міць завжди оцінюється за критеріями централізованого уп­равління, єдиної ідеології, суворої дисципліни і порядку, високої .,(' ефективності й надійності. Боєздатність будь-якої армії визначаєть­ся за такими ж «тоталітарними» критеріями й ідеалами, відхилення від яких (наприклад, "демократичне" обговорення наказів) може Л сприяти тільки розвалу армії. Тому можна сказати, що з погляду автентичної природи держави тоталітарна держава є ідеальною 4 державою, яка цілком реалізувала свою генетично запрограмовану волю до могутності. Недаремно більшість проектів ідеальних дер- ,% жав, як правило, мали тоталітарний характер.³ Чому ж ми, постійно виступаючи за сильну, могутню державу, не можемо водночас | прийняти тоталітарної держави, хоча б вона й була ідеальною фор- « мою останньої? Тому, що тоталітаризм завжди пов'язаний з при­гнобленням особистості, обмеженням її природних прав і свобод, а »| в сьогоднішньому світі вищою цінністю є вже не держава, а сама особистість, її свобода. Тому ми швидше погоджуємося на певну J слабкість своєї держави, ніж на обмеження своєї свободи.

Бурганова Л.А. Тоталитаризм как проблема политологии // Социально-политические проблемы общественного развития. - Казань, 1991. - С, 66-73; Графский В.Г. Проблема вза­имоотношений власти и знания в истории политической мысли: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук/РАН; Ин-т государства и права. - М., 1992; Завьялов Ю.С. Политический аспект идеи тоталитаризма //Власть силы, сила власти. - М., 1996. - С. 72-75.

Зимовец С.Н. Феномен тоталитаризма : (Социал.-филос. аспект). Автореф. дис. . канд. фялос. наук / АН СССР. Ин-т философии. - М., 1991; Калина В.Ф., Курскова Г. ГО. Тоталитаризм как общественное явление // Кентавр. - М., 1995. - № 5. - С. 143-156; Тотали­таризм: что это такое? : (Исслед. зарубеж. политологов). Сб. ст., обзоров, реф., пер. 4.1. -М.: ИНИОН, 1993; Fontaine J.-M. A quoi sert le totalitarisme? // Homme et la soc. - P., 1984 -N 71/72. - P. 7-21; Poliakov L. Les tofalitarismes du XXe siecle : Un phenomene hist, depasse? / Poliakov L. avec la collab. de Cabestan J.-P. - P.: Fayard,1987; Poniian K. Totalitarisme // Vingtieme siecle. - P., 1995. - N 47. - P.4-23.

Поппер К. Открытое общество и его враги. Т.1.: Чары Платона. - М.: Феникс, 1992. -С. 123-159; Hashar Н. Der platonische Staat als Utopie // Saizburger Schriflen zur Rechts-, Staats-u. Sozialphilosophie. - Frankfurt a. M. etc., 1988. - Bd 6. - S. 22-36,

Низовцев В.В. Государственная власть и политическое отчуждение личности: (Полит. -правовые аспекты). Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Акад. МВД России. - М.,1994; Тотали­таризм и личность : Тез. докл. междунар. науч.-практ. конф., Пермь, 12-14 июля 1994 г. / Перм. гос. лед. им; - Пермь, 1994; Renter N. Freihedt und staatliches Gewaltmonopol // Polizei -Koln etc., 1986. - Jg. 77, N3. - S. 73-104.

155

Єдиний шлях стримування «тенденції тоталізації держави, пе­ретворення її в тоталітарну державу» — це розширення та зміц­нення демократичних і правових інститутів у суспільному й полі­тичному житті. "Не створюючи простору для думки, - писав з цього приводу відомий філософ М.Мамардашвілі, - держава не дає суспі­льству бути".² Отже, особливою гостротою постає проблема розбу­дови правової держави, яка б могла стаад на захист прав особисто­сті перед свавіллям влади.³ Та саме тут виникає гносеологічної природи парадокс, основна антиномія сучасного державотворен­ня: чим більше демократичних і правових інститутів у суспільстві, тим менш керованими й ефективними стають процеси соціального управління й, відповідно, слабшає держава; і навпаки, чим сильні­ша держава, тим більше на шляху до своєї могутності вона виму­шена утискувати демократію і неминуче обмежувати права й сво­боди громадян. Це добре видно на прикладі деяких західноєвро­пейських країн, де розширення демократичних інститутів як у лан­цюговій реакції викликає активізацію фашистських сил, ідеалом для яких завжди була міцна, єдина національна держава. Симпто­матично, що і в Україні вже були спроби утворити фашистську партію, - причини скрізь однакові. Правова демократія, контроль народу «зв'язують» державу, сильна ж держава завжди має свій економічний ефект, у цілому вигідний для більшої маси населення. Тому й приваблюють імперії й супердержави, що вони економічно вигідні для народів, що їх утворили, але відштовхують тим, що во­ни ж і обов' язковим своїм наслідком завжди мають нехтування свободи як свого, так і інших народів. В імперіях свобода особис­тості ніщо порівняно з інтересами держави.

Сьогоднішній світ перебуває в інтенсивному пошуку прийнят­них, цивілізованих форм розв'язання вказаної антиномії держави: демократія чи сила, права чи могутність. Мистецтво сучасної полі­тики і політиків визначається тепер умінням знаходити відповідні компроміси у процесі розв'язання цієї фундаментальної суперечли-

¹ Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм. - М.: Республика, 1998.-С. 13.

² МамардаишилиМ.К Природа мысли//Человек. -1999. -№2. -С. 35.

³ Заець А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвщу. - К: Парла­ ментське вид-во, 1999.-С. 106-131; Лебедев В. Черная дыра тоталитаризма// За и против. -М, 1991. - № 5. - С. 19-25; Akoun A. Democratie et totalitarisme // Histoire des dieux des societes et ties hommes. - P., 1984. - P. 453-462; Goyard-Fabre S. Democratie et autorite // Arch, fiir Rechts- u. Sozialphilosophie. - Wiesbaden, 1990. - Bd 76, N 1.- P. 1-11.

⁴ Riabov A. Le neo-fascisme: ideologie et politique. - M.: Progres, 1987; Chebel d'AppolIoiria A. L'exlreme-droite en France: De Maurras a Le Pea - Bruxelles: Complexe, 1988.

⁵ Царьков И.И. Государственная власть - право силы или сила права? I! Юриспруденция. - Тольятти, 1995. - № 2. - С. 53-55.

156

вості державотворення. Але саме ця проблема повинна стати і г ред сучасною політичною наукою як специфічною формою рефл ксії державо-владних процесів. Антиномічна природа сучасї держави зумовлює і структуру політологічної науки. Так само, яі дві взаємопов'язаних між собою політики — політика спрямована на розв'язання сьогоденних, актуальних соціальт правових проблем і політика перспективна, стратегічна, спрямова на на зміцнення могутності держави у майбутньому, так пов* виділятись прикладна політологія й теоретична політологія, розв'язувати сьогоденні соціально-політичш проблеми не за ра нок завтрішнього дня, як реалізувати волю до могутності держа не за рахунок прав людини, яку частку в розв'язанні цих пробл слід віддавати науці, а яку - мистецтву - ось релевантні типи г сеологічних проблем політичної науки, які тільки й можуть заб печити теоретичну експлікацію автентичної природи

¹ Дронникова В.П. Политическое познание как фактор социального управления // J лемы познания социального управления при социализме. - Калинин, 1986. - С. 25-33;

¹ Ольшанский Д.В. Должен ли политик быть политологом? // Веста. РАН. - М., IS № 6. - С. 3-16; Hogwood B.W., Gunn L.A. Policy analysis for the real world - Oxford: univ. press, 1986.