Глава 3

Пізнання як сутність права 3.1. Нормативна трансформація пізнання

Право випливає з пізнання. Життєздатність людини і суспільс- j тва зумовлюється рівнем зорієнтованості їх у навколишньому сере-і довищі, в предметно-силовому оточенні, в бутті, яке є умовою їх| існування. Буття нав'язує свої закони і правила існування, не-_:| прийняття яких загрожує знищенням і перетворенням у небуття.] Перед людиною стоїть завдання виявити ці закони і перетворити i'xj на правила своєї діяльності, в норми поведінки. В такий спосіб пра-1 вила буття стають правилами людини. Чті норми, які суперечать І законам буття, буттям же і знищуються. Вони не сприяють вижи-| цванню індивіда й соціуму, неконкурентоспроможні з масивністю^ буття. Тому правила поведінки, норми пов'язані з буттям, ним зу-J мовлені. Тому й право, побудоване на нормах, - онтологічне, bohoj вкорінене в бутті. Зв'язок онтології з правом здійснює пізнання. ' Онтологія через гносеологію перетворюється в право. Буття через засоби пізнання стає правовим.

Залежно від характеру процесів пізнання буття може адекват-J но чи спотворено відобразитись у правовій нормі. Буття, неначе субстанційна "речовина", переливається в норму, а процеси пізнай-; ня тут постають специфічними фільтрами, залежно від якості і ■ яких ми й отримуємо різноякісні та різнотипні норми. Нас норма визначається буттям, настільки вона визначається й тзнан-J ням> що переводить буття в норму.

Пізнання породжує HopMaraBjHJcjnbjjrojMyBjg^ воно саме нор мативне. Його нор1іії^шсть~зумовлюється самим буттям, яке| воно пізнає.³ Відомий принцип "предмет зумовлює метод" якраз ц випливає із зумовленості пізнання буттям. Право ж зумовлюється не тільки буттям, ай пізнанням. Тому воно є подвійною нормати? вністю. Закони буття зумовлюють нормативність пізнання, а нор-|

69

міігивність права зумовлюється як законами буття, так і нормати-и и істю пізнання.

Про що свідчить подвійна нормативність права? Вона є його перевагою, але й визначає складність його функціонування. В зу­мовленості подвійною нормативністю розкривається складний ме­ханізм функціонування права взагалі. Норма права постає як синтез норм буття і норм пізнання, і синтез цей динамічний, діалектичний,

(ЦІНІТЬ аНТИНОМІЧНИЙ. , ; ■: ; і

Нормативізація права пізнанням випливає з природи самого иігшавального процесу, який завжди має нормативний характер. / І ІЬнання ніколи не починається від початку₈ "з чистого листа", во- ( но завадигрушуетьсїн^іікихось попередніх досягненнях, які й '.шдають правила подальшого пізнавального процесу. Кожен попе­редній результат стає передумовою^ методом_для отримання на» Сіупних. ТеориГяк результат використання певних наукових мето-дії) сама стає науковим методом розробки більш загальної теорії.¹ Метод породжує теорію, теорія породжує метод,² Однак сам метод Іівжди нормативний. Сутність будь-якого методу саме в його норма-"гівності. Метод - це завжди пізнавальна норма. Поза нормою немає й тоду. Нормативність задає також структуру і порядок використання згоду. Отже, пізнання наскрізь структуризований і нормативізований юцєс, зумовлений як гфийнятими настановами і принципами, так і гіродою і структурою об'єкта і предмета пізнання. Нормативність пізнання є основою і механізмом його розвитг У нормативності закріплюються попередні досягнення пізнан­ії, від яких відштовхуються в подальших дослідженнях. Цей про-нагадує закріплення в звичаях і традиціях накопиченого соці-ьного досвіду, форм ефективної поведінки. Тільки якщо вказаний зцес нормативізації досвіду правильних форм поведінки 'язаний з його соціалізацією, то в пізнанні закріплення досяг-ііь і загальний розвиток пов'язують з його раціоналізацією. Пі-і ставить собі за мету раціонально пояснити світ, але для цьо-івоно саме намагається стати раціональним, обгрунтованим. Ра-Ьіалізм стає основою пізнавального процесу.⁴ Сам собою ж рацТ-

¹ Aniselek P. Ontologie du droit et logique deontique // Rev. du droit publ. et de la science! polit. en France et a l'etranger. - P., 1992. - N 4. - P. 1005-1042; Perehhan Ch. Ontologiei juridique et raisonnement juridique // Die Philosophie in der modernen Welt. - Frankfurt a. M.f etc., 1988.-T.2.-P.911-921. 1

² Вивдельбавд В. Нормы и законы природы // Виндельбавд В. Избранное. Дух и исто-1 рия. - М.: Юрист, 1995. - С. 184-208.

³ Мотрошилова Н.В. К проблеме научной обоснованности норм // Вопросы философии. § -1978. - № 7. - С. 112-123; Архангельский Л.М. Наука и нормы: альтернатива или единство?! // Вопросы философии. - 1979. - № 3. - С. 119-127.

Метод в науках. - СПб., 1911; Рузавин Г.И. Метод научного исследования - М.,1974; Иоззренческие и методологические проблемы научного познания. - М.,1983. Иодкорытов Г.А. О природе научного метода. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, ■С. 29-41.

' Ліцреев ИД. О методах научного познания. - М., 1964; Бьжов В.В. Методы науки. -Ілука, 1974;

і Никифоров А.Л. Научная рациональность и цель науки // Логика научного познания іьішіе проблемы). - М.: Наука, 1987. - С. 259-272; Ньютон-Смт В. Рациональность // Современная философия науки: Знание, рациональность, ценности в трудах злей Запада. - 2-е изд. - М.: Логос, 1996. - С. 246-294.

70

оналізм є нічим іншим, як логічною нормативізацією природних і соціальних процесів. Приймається фундаментальна гносеологічна настанова, згідно з якою логіка в своїй основі тотожна з буттям, випливає з буття і не тільки не може суперечити йому, а й саме буття вже не може суперечити логіці. Логіка стає первинною щодо буття в гносеологічному процесі, і тепер уже саме буття має узго­джуватися з логікою. Логічним, тобто раціональним, повинен бути і процес пізнання, який є ніщо інше, як саморозкриттям буття за допомогою логіки, яка тільки й може забезпечити цей процес, оскільки вона тотожна з буттям. Тому раціоналісти - це завжди лю­ди порядку, правильності, непримиренні борці з хаосом, який і їм, і суспільству в цілому завжди приносить безліч негараздів. Право, як основний і найефективніший засіб упорядкування суспільства, та­кож намагається бути максимально раціональним. Сама ідея спра­ведливості в праві раціоналізується, набуває форми максимально можливої логічної обгрунтованості. "Теорія справедливості, - пише Д.Ролз, - є частиною, скоріш за все, найбільш значущою, теорії ра­ціонального вибору".³ Прийнявши ж раціоналізм як основну гносе­ологічну настанову, право також намагається бути максимально логічним і несуперечливим.⁴ У такий спосіб нормативність пізнан­ня засобами логіки трансформується в нормативність права.⁵

Однак раціоналізм як методологічний і нормативний вираз пі­знання, як форма закріплення і розвитку його досягнень має свої межі, чим визначається й обмеженість ефективності нормативно-правового регулювання суспільних відносин.⁶ Обмеженість пізнан­ня як форми раціональності полягає в тому, що ефективність мето­ду, породженого певною теорією, має дискретний характер, обме­жується полем, заданим цією теорією. Сформована й обгрунтована теорія завжди визначає й поле своєї дії та обсяг валідної проблема­тики. Тобто теорія явно чи неявно визначає гносеологічні переду­мови своєї ефективності. Будучи переформульованою у метод, вона починає розв'язувати певну сукупність завдань, що утворюють

¹ Введенский А.И. Логика как часть теории познания. 3-е изд. - Пг., 1917. - С. 17-46; ЛосскийН.О. Гносеологическое введение в логику. - Харбин, 1921. - С. 29.

² Невважай И.Д. Философия права: проблема рациональности права // Изв. вузов. Пра­ воведение. - 1995. - № 3. - С. 67-75; Weiirnb E.J. Legal formalism: on the immanent rationality of law // Yale law j. - New Haven, 1988. - Vol. 97, N 6. - P. 949-1016.

³ Ролз Д. Теория справедливости. - Новосибирск, 1995. - С. 30.

⁴ Левин И.Д. Право и логика // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. - 1944.-№1-2.

⁵ Ивин А.А. Логика норм. - Москва: МГУ, 1973. - С. 3-7, 51-54, 89-100; його ж: Логика норм и теория права//Правовая кибернетика. -М.,1973. -С. 116-126.

⁶ Будон Р. Место беспорядка. Критика теорий социального изменения. - М.: Аспект Пресс, 1998. - Раздел "О понятии рациональности" - С. 58-66.

71

сферу її "пізнавальної юрисдикції". У термінах концепції Т.Куна можна сказати, що метод задає спосіб розв'язання "головоломок", місі утворюють обсяг певної парадигми. Метод поступово вичерпує себе, коли основна маса "проблем-головоломок", заданих цією па­радигмою, вже розв'язана.

Так, наприкінці XIX ст. здавалося, що фізика як наука не є перспективною, оскільки вже вичерпала себе, і на фундаментальні шдкриття немає сенсу сподіватися. Такі уявлення вчених мали до-с і атні підстави і вони дійсно справдились, але стосовно лише кла­сичної фізики XVII-XIX ст. Розв'язання проблем, заданих парадиг­мою класичної фізики, в основному було вичерпано. З відкриттям kмакта дії (h) Максом Планком розпочався новий етап у розвитку сучасної фізики, започаткувалася парадигма некласичної фізики зі сііоіми специфічними методами розв'язання "головоломок". Осно-ш и результати застосування цих методів усім відомі - теорія відно<-сі іості, квантова механіка, єдина теорія поля.²

У праві аналогічні зміни парадигм з відповідними методами розв'язання "правових головоломок" можна пов'язати з концепція­ми природного права, історичною школою права, юридичним пози­тивізмом і т. д. Зміна правових парадигм і відбувається саме тому, що сформульовані юридичною теорією методи на певному етапі ничерпують свій евристичний потенціал і наштовхуються на проб­леми, які принципово ними не можуть бути розв'язані. Такі проб­леми для парадигми постають як аномалії (в термінології Т.Куна). Аномалії поступово накопичуються і призводять до концептуаль­ного вибуху, революції, народженню нової парадигми, яка й про­понує методи їх розв'язання.

Отже, пізнання, як і розвиток права, має еволюційно-революційний, дискретно-континуальний характер. Раціоналізм, як концентрований вираз нормативності пізнання, є панівним і ефек­тивним саме на етапах еволюційного, континуального розвитку анання: сформульовані проблеми, задані методи їх розв'язання, в пізнавальному процесі уточнюються, раціоналізуються самі проб­леми і вдосконалюються та раціоналізуються відповідні методи.⁴

¹У Т.Куна парадигму може утворювати й певна сукупність теорій. Див.: Куй Т. Струкгу-|і.і научных революций. 2-е изд. - Москва: Прогресе, 1977. - С. 28-30.

² Пахомов Б.Я. Становление современной физической картины мира. - М: Мысль 1985 С 131-214.

¹ Jorgensen S. Fragments of legal cognition / Transl. by Puckering G. - Aarhus: Aarhus univ |и ess 1988.

Хахлвек К., Хукр К. Эволюционная эпистемология и философия науки // Современная философия науки: Знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей Запада. - 2-е изд -М Логос, 1996.-С. 61-82.

72

Коли ж певний тип проблем вичерпується, а нові проблеми при­йнятими методами не розв'язуються, настає криза раціональності, а відповідно, і криза нормативності пізнання. Стає очевидним, що пізнання такою мірою вимагає нормативності, якою потребує й ви­ходу за межі прийнятих норм і методів дослідження. Адже сформо­вані норми, сформульовані раціональні методи завжди грунтуються ] на попередньому досвіді пізнання. Сам же досвід постійно розвива­ється, йговому досвідхш мюжульі?І5і^І5^віД5ї^и_^стаРІ методи. Норма як основа пізнання приводить до заперечення самоТсеое і вимагає анормативності, щоб зберегти саме пізнання.

Свобода, анормативність є такою ж сутнісною ознакою пі­знання, як і норматившс^Тметодолопчшстъ^"Без" свббодаГнемож-ливо уявити собГрозвйток пізнанняГДолання застарілих поглядів і стереотипів, творче осмислення нової соціальної та пізнавальної ситуації, рішучість у висловленні нових поглядів, - усе це вимагає сміливості, висоти духу і внутрішньої свободи. "Істина завжди пов'язана зі свободою і дається лише свободі",² - пише М.Бердяєв. Але більше того, вона й народжується в свободі, є породженням самої свободи. Все принципово нове - позаметодологічне, оскільки метод є лише структуроване старе.

~ Вважають, що ЬсновгаГ функція методу саме й полягає в об­грунтуванні й структуризації вже зроблених відкриттів. Існує цілий напрям у методології науки, який у розвитку пізнання робить став­ку на свідоме порушення всіх і всяких методологічних правил, на f дослідницькі "відхилення", "помилки" і "хаотичність", які є запо­рукою прогресу. "Без "хаосу" немає пізнання", - проголошує осно­вний принцип цього напряму - ешстемологічного анархізму - його відомий представник і засновник П.Фейерабенд- "Наука є більші "розмитою" та "іраціональною", ніж її методологічні зображення, -стверджує він. - І вони слугують перешкодою для її розвитку, оскільки... намагання зробити науку більш "раціональною" і більш точною знищує її".³ "Навіть та наука, котра опирається на закон і порядок, буде успішно розвиватися лише тоді, коли в ній хоча б інколи будуть відбуватись анархістські рухи".⁴ Очевидно, що П.Фейерабенд не збирається знищити науку, як анархісти-революціонери збиралися це зробити з державою, зовсім навпаки.

¹ Агасси Дж. Революции в науке - отдельные ообьгшя или перманентные процессы // Там само.-С.136-154.

² Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. Опыт лерсоналистяческой философии // Бердяев Н.А. Царство Духаи царство Кесаря. - Москва: Республика, 1995. - С. 41.

³ Фейерабецд П. Избранные труды по методологии науки. - Москва: Прогресс, 1986. - С. 321-322.

⁴ Там само. -С. 158.

73

І І|юдметом його уваги є момент розвитку знання, як провідний у І номинальному процесі. Цей момент завжди пов'язаний з методоло-Оними порушеннями й відхиленнями, з відмовою від старих про­їду р і норм дослідження. Пізнання не може існувати без розвитку. Шниток і є формою існування пізнання. А забезпечуватися він ікс тільки завдяки доланню існуючих пошукових настанов, спо-iii і правил. Світ значно різноманітніший, ніж невеличка сфера ішого досвіду (закріпленого у нормах), і тільки відкрившись не­чемності, можна розширити сферу свого буття й міцніше закрі­пися у ньому. Структуризація й нормативізація нового знання, іриформулювання його у форму методів засвоєння, кодифікації та Цостовірення (доказовість, несуперечливість, простота, повнота), -і цс процедури наступного, еволюційного етапу розвитку знання, їмо на цьому етапі панівним стає метод, норма дослідження, рогі критерії науковості, саме на цьому етапі евристичні гіпотези з і ворюються в обгрунтовані теорії і складають міцний і вража-Чіий фундамент науки. Враження це може бути настільки глибо-що саму науку й пізнання починають ототожнювати з мето-4, з методологічністю, нормативністю, процедурністю й логічні-ї, тобто з тими рисами, які характерні для неї тільки на певному fii. І тоді, як протест проти такого розуміння науки, як реакція на истичну вичерпаність усталених методів можна почути заяви на Гіілт: "Нам потрібні божевільні ідеї!" (Н.Бор) або спостерігати іккення концепцій відповідного розуміння науки як, приміром, Втсмологічний анархізм П.Фейерабенда. Отже, ми бачимо, що пізнання породжує; нормативність, а по-і саме набуває форми нормативності. Водночас пізнання -рмативне за своєю природою, оскільки нове завжди народжує-через долання нормативності, через вихід за межі сталого, ві-№о. Шзішння_створює ноцму й водночас руйнує її. Динаміка (іитивнсРанормативної природи пізнання зумовлює як постій-1 розвиток знання, так і (за І. Лакатосом) його селекцію, перевір-\ закріплення в сталому "ядрі" науки.'

ріраво, як залежне від соціального розвитку і таке, що його /говує", не може не сприймати особливостей цього розвитку, не залежати від ідеологічних, культурних і ментальних іур, які в даний час панують у суспільстві і виражають харак-і взаємодії з природою, навколишнім світом, специфіку ро-ия цього світу і рівень його пізнання. Саме рівень пізнання та

Цнкатос И. История науки и её рациональные реконструкции // Структура и развитие - М., 1978; його ж: Методология научных исследовательских программ •// Вопросы Ьии,- 1995. -№4.

74

пізнавальних настанов у суспільстві і визначає характер його б> напрям його культури і способи його існування, які вира праві. "Пізнання і відображення об'єктивних законів... розгл лось як "об'єктивна передоснова" законотворчості"¹ практичні усі часи, а не тільки в концепції історичного матеріалізму, як| уважує Ю.А.Тихомиров. Інша справа, що ця об'єктивна осг завжди розумілася по-різному. Отже, право неминуче ас* загальний рівень культури і тип пізнавальних процесів, які: у суспільстві на певному етапі його розвитку. Пізнання як фс соціальної активності неминуче ^^^PJS^YS^Olj'SEMSJS^??, активності.³ Водночас туди переносяться і певні особливості и| природи. Право неминуче стає пізнавальним, гносеологічним і буває цілої низки типових ознак, властивих пізнанню та порол них пізнанням. Можна сказати: наскільки право стає пізнавали настільки й пізнання стає правом. Пізнання переживає прв трансформацію, нормативізується і постає у формі пізнавал динаміки правових норм.

Уже на рівні онтологічних джерел права видно, як відбуває ся гносеологічна трансформація, своєрідний пізнавали "перехід" природних закономірностей у соціальну та правову мативність. Норма - не вигадка людини, вона задається самою родою.⁴ Закони природи диктують, "нав'язують" предме об'єктам, явищам їх просторове розташування, напрями і епосе руху, пересування, розвитку й руйнування. Неможливе ігаорув| ня, наприклад, закону гравітації. Він "нормативізує" рух і взає дію тіл, упорядковує їх положення і місцеперебування, задає св| рідне "право космічних тіл". Але так само існують закони матерії, які неможливо ігнорувати і які теж задають своє "право живого організму" з відповідними можливостя обов'язками і, звичайно, санкціями у випадках порушення, неві

' Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. - Москва: Норма, 1996. - С 4. ;|

² Мотрошилова Н.В. Познание и общество. - М.Д969; Иванов Н.Б. От истории ) туры к истории познания // ЛОГО2. Ленинградские международные чтения по фи культуры. Книга 1. Разум. Духовность. Традиции.- Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 19!} С. 33-50.

³ Сучасний варіант цього явища ми можемо бачити на прикладі згаданої вище і механіки - основи ядерної нуки, - яка своїм практичним застосуванням викликала форму ня ядерного права. Див.: Балюк Г.І. Ядерне право України: стан і перспективи розви Правові аспекти радіоекології. - К., 1996. - С 5-31; Про зумовленість права пізнанням) також: Ионрыш А.И. Научно-технический прогресе и новые проблемы права. - Mo 1981. - С. 7-13; Явич Л.С. Научно-техническая революция, право и юридическая нау Правоведение. -1973. - № 5. - С. 34-43.

⁴ Вивдельбавд В. Нормы и законы природы // Виндельбанд В. Избранное. Дух и йй рия. - М.: Юрист, 1995. - С. 184-208.

75

і іншим нимог норм і правил живого.¹ З живої природи виникає соці-7 ум, икий ще більш розширює свободу активності та взаємодії, але разом з новим рівнем свободи породжує також якісно нове, Иифічне право, що відповідає самій природі суспільства і законі його розвитку. Закони соціальної матерії так само мають при­чин характер, як і закони фізичної матерії, але вони знову ж та-I суто специфічні, як і закони живого. Якщо писані закони, юри-{цио і іраво не узгоджується з законами соціуму, останній або від-{' їх, або руйнується, як руйнується організм, який порушив, не "рішився "норм функціонування живого".

Отже, норми права вкорінені в природні норми, в норми, що ципься самою природою - фізичною, живою, соціальною. У Ми загальному плані природне право має космічне походження, пов'язує людину зі Всесвітом, що породив її і в якому сама цими постає як мікрокосм. Право юридичне випливає з онтологі-o "права буття" (Р.Марчич).² Воно визначається буттям, задає-ним. Коли позитивне право "не працює", це означає, що ми (стали відчувати буття, розуміти його, чути буття (М.Гайдеггер рин, що до буття треба прислуховуватися),³ і в законах відо-ІШшо не буттю, а ніщо. Таке ніщо перетворює і нас у ніщо, ІЬки ми порушуємо врешті-решт норми природи. ЦПрирода задає не тільки норму, а й її структуру, й елементи, усію про двочленну або тричленну структуру норми розв'язує їогія. Норма задає правило поведінки, певний спосіб діяльнос-) тому й сама норма не може не визначатися загальною струк-діяльності, яку вона ставить за мету спрямувати до певного Цитату. Діяльність же, котра завжди відбувається і розгортаєть-род буття, буттям і визначається. А йому властива фундамен-онтологічна структура - "причина - дія - наслідок" - яка й по є структуру діяльності.⁴ Неможливо уявити собі яку-форму активності, дію, яка б не мала певних наслідків і не іикликана певними причинами. Дія - це завжди реакція на ш, викликані певними умовами, яка з онтологічною необхід-має відповідні позитивні чи негативні наслідки. Так звані аичинні дії" чудово пояснюються цілою низкою конкретних

^ішіьков А.А. О понимании нормы в биологии и медицине // Философские вопросы

ІІіой биологии. - М.-Л.,1966.

оменологічний аналіз "права буття" здійснено в працях відомого західного дослід-ірчича. Див.: Marcic R. Rechtsphilosophie. - Freiburg і. Вг., 1969. - S. 114, 128 ff; див. r W. SeinundRecht- Frankfurt a/M., 1954.

кдеггсрМ. Время и бытие. -М.: Республика, 1993. -С. 194,218,232,266,270. Мі М.С. Человеческая деятельность. (Опыт системного анализа). - М.: ИПЛ, 1974. -

7 6

причин у психоаналітичній теорії, не кажучи вже про явища фізі ного світу й соціуму. Онтологія задає тричленну структуру ності, руху, дії, розвитку, котру неможливо ігнорувати в праві,¹ в своїй регулятивності ставить за мету спрямувати певні фо{ активності. Двоелементні структури є лише формами абстр зручними у користуванні. Стверджувати ж, що існують норм яких принципово відсутні гіпотези або санкції, це все одно, стверджувати наявність дії без наслідків, або дії в порожньому ^ сторі без наявних умов дії, що порушує елементарний перший кон Ньютона, згідно з яким тіло залишається в абсолютному сі кої, якщо на нього не діють ніякі сили. Про гносеологічне та лог не обгрунтування тричленної структури норми права мова буде і. далі, тепер же підкреслимо чисто онтологічний аспект проблеь Наявність гіпотези, диспозиції, санкції в структурі норми пра відповідає глибинній, онтологічній структурі природних взаємої - "причина - дія - наслідок".

У стародавній Греції Космос розумівся як боротьба Хаосу! Гармонії, а право - як засіб трансформації космічної гармонії в га монію соціальних відносин. Якщо прийняти цю чудову ідею, не суперечить ідеї природного права, то приходимо до виснові що гармонізація соціальних відносин за допомогою права можли й відбувається завдяки пізнанню законів буття і пізнанню саме права, яке з цього буття випливає, ним зумовлюється й визначає; ся. Право в кінцевому підсумку власне і є специфічною формі буття, тому не може суперечити буттю як такому. Право, що суі речить буттю, перестає бути правом, адже воно зраджує своїй < тології, своїй природі. Онтологія ж права і норми права розкрива ться через їх гносеологію.

Нормативність пізнання набуває свого концентрованого .. ,< вового виразу в нормі права. Норма права і є найбільш інтенсиві і цілісним проявом гносеологічної природи права, предметом на_ більшої пізнавальної напруженості суб'єктів правовідносин і суси льної саморегуляції в цілому. Норма права - це не статична стр) тура, а спосіб пізнання реальності. Вона є відповіддю й запита* про реальність водночас. Пізнавальні процеси, які відбувають^ суспільстві, поступово трансформуються в процеси правового знання. Динаміка норми права - це не що інше, як динаміка пі;

Кузнецов Э.В. Причинность в философии и праве // Философские проблемы госуд ваи права. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та.,1970. - С. 44-50.

² Про логічні аргумента тричленної структури норми права див. у гл.10. - "Юридична j гіка^логічні константи права". ^ -

³ Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права. - Самара, 1995. - Розд. "Космос и прав<і - С. 24-34.

77

ми і і.ііих процесів. Без гносеологічної інтенсивності окремого ; иуО'екта і всього суспільства норма права залишається мертвою, ^Нереалізованою, такою, що не виконала своїх соціальних функцій і ПО розкрила свого пізнавального потенціалу. Щоб норма права реа-ІІ'іуііалася, вона має розкрити перед суб'єктом усі свої пізнавальні Можливості, а це досягається тільки завдяки активності самого уімжта. Пізнання є.джерелом, рушійною рилою, структурою і на-(Іидком дії норми. Без пізнавальної інтенсивності немає й норми ванн. Це випливає з того, що вона сама не тільки є породженням Знання, але й у своїй структурі, у будові та, взаємодії елементів кс закладає умови, форми і необхідність пізнавальних процесів,

Отже, основним елементом, первинною субстанцією, з якої ічинається формування системи права, є правова норма. Саме в й первинній клітині правової матерії акумулюється регулятивний Вс» ід суспільства як специфічний вираз складних пізнавальних Юцесів, пов'язаних з пошуком і осмисленням найбільш ефектив<- •х способів організації соціальних взаємодій¹. Але норма права є, тільки гносеологічним результатом практичного соціального ви іду. Своєю логічною структурою, складом і динамікою еле- нтів вона об'єктивно передбачає необхідність пізнавальної акти- всті суб'єктів правовідносин². , ,

Так, у першому ж елементі норми права, гіпотезі, разом із ви­вченням умов і обставин її застосування, по-сугі, водночас фор-вюються й ті проблеми гносеологічного плану, які перед цим рбхідно розв'язати суб'єкту. Зокрема, визнання наявнреті юри-цного факту, що утворює саму основу гіпотези³, пов'язане з т-низкою питань пізнавального характеру. В епістемології вони гальнюються в проблему об'єктивності, а в праві - в проблему іьності. Філософська гносеологія виникла, існує і буде розви-

' 'Іахариев В. Познавателното еьдьржание на правните норми. - София: Наука и йзкусг-

Ю.15. - С 29,34,38; Остроумов Г.С. Правовое осознание действительности. -' М: Наука,

В, - С. 134-147; Бараков В.М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и

Пики. - Саратов, 1989. - С. 124-190;' Дражина И.В., Пономаренко Е.В. Правовое освое-

|ойствительности в системе юридических категорий. - Тюмень, 1995. - С. 13-19.

Гредесзгул Н.А- К учению об осуществлении права. Интеллектуальный процесс, тре-

ИЦийся для осуществления права. Социально-юридическое исследование. -Харьков, 1900.

М5-82; Чернобель Г.Т. Структура норм права и механизм их действия (логические аспек-

I// Правоведение. - 1983. - № 6; Teubner G. Haw the Law Thinks: Toward a Constructwist

4«mology of Law. - San Domenico di Fiesole: EUL 1989. - P.8.

pi Див.: Исаков В.Б. Фактический состав в механизме правового регулирования.- Сара-М80. - С. 9; його ж: Юридические факты в советском праве. - М.: Юрид. лит., 1984. -

ЫЗ. . "■■■■■,..:

(■Про методологічний характер проблеми реальності в праві див.: Михайлов ILE. О ре-¹¹ гі права. -М., 1914; Спекторский Е. К спору о реальности права.-М., - 1914;Кистя-i Б. А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей t права. - Москва, 1916. - С. 257-337; Фарбер И.Е. К вопросу об объективном в праве //

78

ватися на основі щораз нових форм розуміння і розв'язання са проблеми об'єктивності, істинності пізнання. її результати постіі но сприйматимуться правом mutatis mutandis, оскільки пра постійно теж розв'язує саме ці проблеми вже на рівні гіпотези. І таке юридичний факт, може бути визначено тільки після того, кс зрозумілим стане, що таке факт узагалі. Юридичний факт, наявн чи відсутній, - а саме цим відрізняється позитивна і негативна гіг теза, - може бути визначений, коли чітко окреслені межі саме факту. А окреслення меж юридичного факту - досить складна знавальна процедура,¹ оскільки в об'єктивному світі рівноцінн якісній визначеності є принцип поступовості переходів, кількісї невизначеності й відносності. "Природа не терпить стрибків", підкреслював Г.Лейбніц. Межа - поняття наскільки визначене, стільки ж і відносне. Окреслення межі факту в гносеології розумі^ ться як огрубления дійсності, певне її спрощення, яке водночас : обхідне людині для цілеспрямованої практичної діяльності. Ця j сеологічна істина безпосередньо відображається в структурі праве вої гіпотези, де виділяються визначені, відносно визначені й нев*; значені види гіпотез. Перша відображає такі явища природної соціальної дійсності, які швидше є характеристикою її дискретно^ ті, ніж континуальності. Інша справа, що потреба у визначе взаємовідносин часто спонукає законодавця до формулювання гіпотезі певних фактів як дискретно визначених і тоді, коли вое такими не є. Проте усвідомлення тотальної континуалізації свії приводить до необхідності формулювання відносно визначеь гіпотез, коли, хоч і вказується на умови дії норми, але надає можливість самому суб'єкту розглядати питання про наявність ай відсутність цих умов. Тут у гіпотезі закладається своєрідна гне логічна довіра законодавця до суб'єкта права, з одного боку, aj іншого - необхідність пізнавальної активності суб'єкта як умова Г самої норми. Потреба в цій активності максимально збільшуєтьс коли мова йде про взагалі невизначені гіпотези.

Отже, уже на рівні розв'язання пізнавальної проблеми лення факту з дискретно-конгинуальної структури світу,² ми ба мо, як отримані суспільством гносеологічні результати транефе муються в типологізацію правових гіпотез. Коли ж юрі

Правоведение.- 1977.- № 5.- С. 102-107; Козлов А.С. К вопросу об обьекіивной реальное правовых явлений // Проблемы советского государства и права. Межвузовский темат сбЯ Вып. 13. - Иркутск, 1977. - С. 46-51; Лившиц Р.З. Теорияправа. - Москва: БЕК, 1994. - С. 1Г 56; Алексеев G.C. Теорияправа. 2-е изд. - Москва: БЕК, 1995. - С. 31-74.

¹ Varga С. The mental transformation of facts into a ease // Arch fur Rechts- Sozialphilosophie. - Wiesbaden, 1991. - Bd 77, N1. - P. 59-68.

² Прерывное и непрерывное. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 10-160.

79

фпкт уже виділено, або закладено процедуру самого виділення фак-IV, постає інша проблема орієнтації в структурі юридичних фактів: дми дії норми достатнім є один-єдиний факт, чи, навпаки, необхідна Іішіна сукупність їх як і певні форми взаємодії. Гносеологічні кате­горії простоти і складності, розуміння яких завжди має історичний иирагегер, трансформуються в правові форми простих і складних Іімотсз. Для перших достатньо лиш однієї чітко визначеної умови, щоб норма "працювала". Але простота часто бу^ає уявною, інколи [щиta, як кажуть, "гірша від крадіжки", приховує складність і поро-ус несвободу. Простота, як правило, утворює лиш елемент скла-,ікклї,"за своєю природою системної. Хоч інколи простота сама [ воСюю породжує фундаментальну складність, яка призводить до \ їж падності системи, як розгортання складності простоти.

Пізнавальна взаємодія та діалектика простоти і складності [тиж знаходять своє відображення в законодавстві. Простий факт | досягнення вісімнадцятирічного віку, необхідний для права одру-Кикня, може набути більш складних форм, якщо інші обставини ^Система, в якій функціонує цей факт) вимагають дострокового спадання шлюбу, що й передбачено КпШС України.² Реалізація і права на шлюб передбачає наявність складної гіпотези. Подібне оповідальне рішення, про що свідчить багатовіковий життєвий і Іанавальний досвід людей, вимагає наявності багатьох умов у їх Іпшозв'язку (повноліття, взаємна згода, обізнаність про стан |оров'я партнера, неперебування в іншому шлюбі та ін.). Склад-С'іь пізнавальної ситуації тут настільки велика, що право не мо-всю її взяти на себе і перекладає її на реципієнта, залишаючи |бі тільки певні зовнішні форми ЇЇ регламентації. Для заповнення іюсеологічних прогалин" суб'єктам надається право укладання Вдаткового шлюбного контракту.³ Це ще одне свідчення того, як ростий факт взаємної згоди перетворюється в складний факт ридичного контракту.

Гносеологічна навантаженість гіпотези може збільшуватися, їй умови дії норми формулюються не через видові ознаки (казуї-ічні гіпотези), а через загальні, родові ознаки (абстрактні гіпоте-

¹ Меркулов ИЛ. К анализу понятая "динамической простоты" // Философия, методоло-j наука. - М.: Наука, 1972. - С, 186- 201; Мамчур Е.А., Овчинников Н.Ф., Уемпв А.И. Йнцип простоты и меры сложности.- М.: Наука, 1989; Бирюков Б.В., Эджубов Л.Г. Прос-IИ сложное в социокультурных концепциях // Вопросы философии. - 1996. - № 12. - С. 33-iffock S. The Simplicity of Science. - NY, 1959; Post H. Simplicity in Scientific Theories // The Ииіі Journal forthe Philosophy of Science. - I960. - Vol. 11. - № 41. - P. 37. *i^a Кодекс про шлюб та сім'ю України. - Ст. 14.

I^і "Про порядок укладання шлюбного контракту" - Постанова Кабінету Міністрів ІКЇііи від 16 червня 1993 p., № 457.

80

зи). Тут у структуру норми закладається складна динаміка взаєм| дії категорій абстрактного і конкретного.¹ Тому вже на рівні гіпс зи як елемента правової норми видно, як ті чи інші досягнення ціального пізнання в цілому та гносеологічної науки, ^ трансформуються у відповідні правові принципи, правила, прої дури. Право є своєрідним "гносеологічним акумулятором", ефев вним накогшчувачем пізнавального досвіду суспільства.

Центральним і найголовнішим елементом норми, де піз вальний досвід формулюється в найбільш концентрованому вигл ді, є диспозиція норми. Як метод задає спосіб пізнання, так дис зиція задає модель поведінки. Як теорія переформульовується| метод, так соціальний досвід трансформується в диспозицію вої норми. Сутність і зміст диспозиції не тільки визначає хара функціональні особливості інших елементів норми та їх взаємодії між собою, а й зумовлює тип самої норми, її місце в певному іі туп чи галузі права. З диспозиції розростається норма, з нора система права. Системність норми генетично зумовлює системніс права. Домінування же певного типу норм визначає загальні ocof ливості тієї чи іншої правової системи. Як уся сукупність пануючі у суспільстві правовідносин концентровано виражає себе в ког тнш нормі, так норма в диспозиції виражає свою сутність. У дисп| зиції як у краплині роси відображається увесь світ правової с* ми. Тим більше підстав бачити в ній і відображення певного праворозуміння, розуміння світу й закономірностей розвитку пільства, певний рівень їх пізнання. Диспозиція норми і говог. про основні результати цього пізнання, вона фіксує їх, закріплю^ стверджує їх як певну соціальну цінність. Отриманий суспіль пізнавальний досвід не просто сприймається правом, він ється саме в диспозицію правової норми, тому для гносеології позиція є найпершим предметом уваги.

Те, що в гносеології розуміється як істина^ хибність і невизь, ченість, у структурі диспозиції норми права трансформується^ обоє 'язковий, заборонений і дозволений типи поведінки.

Що таке обов'язок, як не трансформація істини в належне, алізація якого є єдиною умовою виживання і суспільства, й іі

Денисов Ю.А-, Смирнею Л.И. Абсгракгаое и конкретное в советском правоведении Л., 1987. -С. 140-143.

Слесарев ВЛ. Гипотеза, диспозициях санкция в механизме правового регулирован XXVII съезд КПСС и развитие теории государства и права. -Свердловск, 1987. -С. 59-67.

Тиунова Л.Б. О системном подходе к праву // Советское государство и право. - 1986 № 10. - С. 46-53; Н ж: Система правовых норм и отраслевое подразделение права // Право" дение. -1987. - № 4. - С. 64-68; її ж: Системные связи правовой действительности: методо гияитеория. - СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1991.

81

дії Те, що суспільство на даному етапі свого розвитку сприймає як істину, те воно й робить обов'язковим для себе. "Під силою право­вих норм ми розуміємо тільки їх істинність", - підкреслював Ріхард Льонінг.¹ Обов'язковими стають життєзначущі істини.² Так, з дис­позиції норми, яка стверджує обов'язковий тип поведінки, можна •ірцзуміти, що саме в суспільстві вважається необхідною істиною.³

Але не тільки норма через диспозицію констатує істину. Об­меженість даної процедури чистою констатацією призвела б до омертвіння істини, "засушування" її в нормі, норма перетворилася fin на чисту схемуі яка сама тепер диктувала б свої "права" наявній реальності.⁴ На жаль, так і буває, коли законодавець вкладає в дис-іюіицію схему, далеку від істини, або яка є суто деформованою істиною, що втратила енергію життя. Диспозиції в такому разі ста­ють кладовищами істин. Тому сам процес трансформації пізнання в право має бути істинним, гносеологічно адекватним. Коли це саме тик, фіксація в диспозиції істини дає їй нову "прописку" існування, і тут вона починає функціонувати за своїми законами, оживляє норму зсередини, нав'язує їй принципи істинності; норма стає не сховищем, а знаряддям істини, а право стає пізнанням. Істина як гносеологічна категорія нормативізує правовий процес,⁵ пізнання сіає нормативним і правовим.

Та процес взаємодії норми й істини неоднозначний, супереч­ливий. Адже дві з основних вимог, яким має відповідати норма, -цс чіткість і визначеність. Істина ж - це завжди процес, завжди на­ближення до істини (що випливає з загальних принципів істиннос-ІЧі). Чітке визначення істини є обмеження її, відокремлення від ін-[імих істин, але водночас і зупинка її, втрата нею динамічної харак-иристики істинності. Тому асиміляція нормою істини може при-ІЗвссти або до "омертвіння" істини, або до "розмивання" норми.

Пізнання, трансформуючись у право, переносить туди і свої Іакони функціонування, право ж, стаючи пізнавальним, повинно

¹ Лёнинг Р. Об основе и природе права. - Москва, 1909. - С. 22.

² OpalekK., WoleiisldJ. Logika і interpretacja powinnosci // Krakowskie stadia praw. - 1988. і R. 21. -S. 13-29.

¹ Див.: Халфшш P.O. Критерий истинности в правовой науке // Советское государство и (Цршю. - 1974. - № 2. - С. 23; Бабаев В.К. Норма права как истинное суждение // Правоведе-'Но. -1976. - № 2. - С. 30-37; його ж: Истинность норм советского права.- Саратов, 1989. Од-ІІК, не всі дослідники погоджуються з даною точкою зору. Див.: Сырых В.М Воистину ли |цормы законов истинны ? // Государство и право. - 1996. - № 7. - С. 31.

¹ Бантшцев О. Відмовитись від бланкетних диспозицій кримінально-правових норм // ?ІІД. право. - Київ, 1990. - № 6. - С. 5.

' Nicolson D. Truth, reason and justice: epistemology and politics in evidence discourse // Mod. l|»w rev. - L., 1994. - Vol. 57, N 5. - P. 726-772; Simon M.A. Truth, justice and probabilistic flWisoning // Praktische Vernunft und Rechtsanwendung = Legal system and practical reason. -Ituttgart, 1994. -P.214-218.

82

залишатися правом. Але ігнорування істини і пізнавальних прої сів робить його неадекватним дійсності, неефективним і нерегуля^ тивним. Саме тому юристи-теоретики підкреслюють, що "пробле істини у праві може бути віднесена до числа "стратегічних".

Оптимальна взаємодія права і пізнання трансформує право синкретичне нормативне пізнання, де аспект нормативності віді;| грає основну роль. Це випливає з того, що найважливішою метоп права є стабільність соціуму, в якому воно функціонує, стабільніс же забезпечується сталими визначеними нормами, порядком і чіт^ кою регламентацією взаємовідносин між складовими соціально системи. Водночас право є самостійним, відносно незалежним цілі-| сним феноменом, який утворює окрему підсистему соціальної дій| сності. Коли вона залишається закритою й не реагує на певні змії у функціонуванні соціального організму, тоді починаються руйнів| ні процеси як у цьому організмі, так і правових підсистемах, генетично між собою пов'язані. Хоча праву й необхідно бути ста лим, але щоб не бути дисфункціональним, воно водночас має бути j відкритим до сприйняття й асимілящї важливих соціальних нова| цій. Як форма закріплення пізнавального досвіду суспільства, пра| во змушене залишатися також евристичним, що є фундаменталь| ною характеристикою самого пізнання.

Подібну функцію виконують диспозиції, що формулюють мо делі забороненої та обов'язкової поведінки. Заборона, будучи пра| вовим виразом гносеологічної хибності, нерозривно пов'язана обов'язком, як і хибність - з істиною. Подібно до того, як хибність зворотною стороною істини, так і заборона є зворотною стороно^ обов'язку. Заборона - це негативний обов'язок, і коли обов'язок стає хибним, не відповідає дійсності, на нього накладають заборе ну, обов'язок перетворюється на заборону. Так само хибна заЄ на підлягає обов'язковій забороні, перетворюється на обов'язої Отже, гносеологічний взаємозв'язок істини й хибності у праве нормі трансформується у взаємозв'язок обов'язку і заборони, а ра зом з цим сюди переноситься mutatis mutandis та інші гносеологічг властивості вказаних категорій - відмінність між хибністю, помї кою та істиною, правдою й вірою, методологічні критерії істиннос| ті, закономірності розвитку істини та ін.²

¹ Баранов В.М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики. - ( ратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1989.-С. 10.

² Селиванов Ф. А. Истина и заблуждение. - М.: ИПЛ, 1972; Чудинов Э.М. Природа нау­ чной истины. - М.: ИПЛ, 1977;

83

І Іроміжною ланкою між істиною і хибністю в епістемології є Іішіи'шаченість, незнання, або знання про незнання.¹ У диспозиції Не шдображається в моделях дозволеної поведінки, які по суті j Виріши залишаються в гносеологічному плані відкритими.² Про них 1 НО можна сказати однозначно, є вони суспільно-корисними чи шкі-уіиїїими. Відкритість диспозиції дозволеного типу відображається правовому принципі "Дозволено все, що не заборонено зако-" Саме через ці форми поведінки право передусім здійснює Ю'шідку функціонального стану соціальних відносин. Деякі спо- дозволеної поведінки можуть у нових умовах виявитися Іікідливими, а деякі, навпаки, моделями, необхідними для по-(льшого розвитку суспільства. Тоді диспрзиції праводозволяю- норм відповідно перетворюються в диспозиції правозаборо-їочих³ або правозобов'язуючих⁴ норм. Отже, й стосовно диспо-іцій, що дозволяють певні форми поведінки, можна стверджува-I їх гносеологічну навантаженість.

Диспозиція, будучи центральною частиною юридичної норми, рнкгеризуєгься не тільки своїм типом, ай структурою. Вона так do, як і гіпотеза, може бути простою і складною, і тоді в ній міс-ься ті ж пізнавальні характеристики, про які говорилося стосов-|і гіпотез. Диспозиція також може бути описовою і посилковою, рактною і казуїстичною. Принципова ж її гносеологічна від-Іність від гіпотези у тому, що остання тільки розпочинає, задіює цавально-правові процеси в структурі норми, в диспозиції ж во-ззгортаються на повну силу⁵ та визначають характер і особли-функціонування правової норми в цілому, її місце в системі |вн і системі законодавства.

І Класичне тлумачення знаного незнання у філософи пов'язуєтеся з ім'ям МКузанського. цикіиі Н. Об ученом незнании //Сочинения.Том 1. -М.: Мысль, 1979. -С. 47-184). ' Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. - М.: Юрид. лит., | Краснов ВЛ. О разрешительных нормах и разрешительной системе по российскому V // Юридические записки. - Воронеж, 1996. - Вып. 4. - С. 14-23.

|£>1штышев А.Ф. Социальная обусловленность уголовно-правового запрета контрабан-ТМптериалы IV советско-западногерманского симпозиума по криминологии, уголовному f и процессу (Киев, 8-Ю октября 1987 г.). - Киев, 1990. - С. 127-129; Келина СТ. Осно-| уголовно-правового запрета // Там само. - С. 6-13; Ковалев МЛ. Общественно опас-Іоследствия преступления и диспозиция уголовного закона // Сов. государство и право. -Ю90. - №10. - С. 38-43; Тотьев К. Ненадлежащая реклама: законодательные запреты и «пения // Хоз-во и право. - М., 1996. - № 1. - С. 54-63.

Кравець Є. Поняття військового обов'язку як юридична категорія // Рад. право. - Київ, ■ №5.-С 72-75.

І. М.Баранов, характеризуючи місце гіпотези у структурі норми, використовує технічну І і називає її <даигуном» руху диспозиції. (Бараков В.М. Истинность норм советско-Ші. Проблемы теории и практики. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. — С. 178). Якщо г цю метафору, то, з нашого погляду, точніше слід було б саме диспозицію порів-Ії дмигуном норми, а гіпотезу - з її стартером.

84

Санкція - логічно завершальний елемент правової норми, в ніі особливо проявляється правове навантаження пізнавальної активт ності суспільства. Можна не змінювати гіпотезу і диспозицію нор ми, а лиш її санкцію, і цим динамічно реагувати на зміни ситуацій і тенденцій у соціальному розвитку.' Інтенсивність санкції завжди показником загальної значущості норми у даному соціумі. А змії у правовій системі неминуче призводять і до зміни системи ( та відповідного її відображення в законодавстві. За правовими саш| кціями можна судити про культуру і ступінь загального розвитку (в тому числі пізнавального) того чи іншого суспільства. Націоі но-правові системи світу й окремих країн розрізняються між собок не тільки основними принципами і постулатами, що відображаю! певне розуміння ідеї справедливості та порядку, а й системами сан-| кцій, які є відображенням цього розуміння. Тож цілком не випадко во, наприклад, що в одних країнах заборонена смертна кара, а інших - ні, так само не випадкові різні форми виконання вв вироків (електричний стілець, гільйотина, газова камера, повішан-І ня, розстріл),² вони теж випливають з ментальності народу, з пев-?| ного розуміння природи людини, її призначення, місця і ролі в сус­пільстві й правовій системі. Тут "порівняльне право показує на множину праворозумінь". Прогрес суспільства, розвиток йог пізнання й самосвідомості як на лакмусовому папірці відображає»! ться в його санкціях. Недаремно сьогодні для України проблема об'єднання з розвинутим європейським співтовариством значно» мірою сконцентрувалася на необхідності відміни смертної кари яв інституту покарання.⁴ Проблема складна й неоднозначна, вона

¹ ЛейстО.Э. Санкции и ответственность по советскому праву. - М: МГУ,1981; (

В.Л. Санкции в механизме реализации субъективных прав и юридических обязанностей . Обеспечение реализации конституционных прав и обязанностей в условиях перестройки. Омск, 1990. -С. 47-54.

² Гилинский Я. Смертная казнь в России: прошлое, настоящее, будущее // Молодежь:| цифры, факты, мнения. - СПб., 1995. - № 1. - С. 109-111; Квашис В.Е. Смертная казнь в СПИ // Государство и право. - М., 1996. - N 9. - С. 103-112; Михлин А.С. Способы щ смертной казни: история и современность//Государство и право. -М., 1997. - № 1. - С. 71-75| Cannnker Е., Chemeriiisky Е. The lawless execution of Robert Alton Harris // Yale law j. - Ne Haven, 1992. - Vol. 102, N 1. - P. 225-254; ScobeH A. The death penalty in post-Мао China // Ch quart. - L,, 1990. - N 123. - P. 503-520; Tsujinioto Y. Death penalty in Japan // The review . comparative law. - Lublin, 1988. - Vol. 2. - P. 110-126.

Давид Р., Жоффре-СгпшозиК. Основные правовые системы современности. - Москва:! Международные отношения, 1996. - С. 9.

Сухомлинов С, Туменко О. Смертна кара: "за" і "проти" // Право України. - Київ,| 1995. - № 7. - С. 49-51; Костицький В. Проблеми смертної кари в Україні // Право України. • 1997.-№ З,-С 26-29.

У Росії існує така ж сама проблема. Див.: Афиногенов С. Смертная казнь: три года < рочки // Рос. Федерация. - М., 1996. - № 16. - С 51-52; Казнить нельзя помиловать : Россия и| Совет Европы // Рос. юстиция. - М., 1996. - № 5. - С. 6-7.

85

мижо розв'язуватися відокремлено від усієї системи права, що Ішіус в країні, але вона водночас показує, що саме в санкціях, мі­ри х і формах покарання певним чином проявляється прогрес і ріпішток суспільства.

Санкція є такою ж формою трансформації соціального пізнан­ії)!.¹ як диспозиція й гіпотеза. Проте в ній особливо яскраво прояв-л»к і-ься зв'язок онтологічного й гносеологічного аспектів. Як за^ (началося вище,буття задає свої норми, порядок і право буття. По­рушення норм буття карається буттєвою справедливістю. Пору-Іііі-мия права буття карається самим буттям. Це означає, що пору-ііігшія якихось глибинних правил і принципів реальності (у тому •інші соціально-правової) рано чи пізно знищується самою реальні-уііо. "Що розумне, те дійсне; і що дійсне, те розумне", - проголо­шу пав "Філософії права" Гегель.² У прогресивній інтерпретації це , і ііумачиться як онтологічне вкорінення розумного і неминуча заги-(І(!ііі< нерозумного як неонтологічного, такого, що не відповідає дій-і вності та законам буття. Санкція тому відображає і є наслідком по-Ірушоння законів буття, проявом онтологічної справедливості. У ріті діє абсолютний, онтологічний закон справедливості, і стано-рище будь-якого суб'єкта в цьому світі є відображенням адекватно-врахування ним цього онтологічного закону справедливості, є ІНікцією, застосованою до нього буттям. Не випадково, мабуть, їмо в часи Гегеля в Німеччині популярним був вислів "Кожен за-дуговує тих обставин, у яких опиняється". Наведений вище афо- знаменитого філософа лише в абстрактній формі виразив цю мну, що грунтується на ідеї онтологічної справедливості.

Санкція є відображенням не тільки норм буття, а й процесу їх Випання. Наскільки санкція має онтологічну, настільки й гносеоло-чиу природу. Те що онтологічний закон, перш ніж бути врахова­нім, повинен бути відображеним у свідомості й усвідомленим, іідчить про санкцію не тільки як про наслідок упертого небажання йконувати норми буття, а й про санкцію як наслідок хибності пі-(Инвального процесу, як наслідок неадекватного сприйняття онто-91 ічного закону. Помилки пізнавального процесу неминуче ведуть і поразки. Санкція - це і є завжди поразка, а поразка - приведена в $ санкція буття. Навіть якщо санкція не реалізується державою, рржавним примусом (суб'єкту вдалося запобігти зовнішніх форм

' Ребане И.А. О методологических и гносеологических аспектах учения об основаниях іидической ответственности // Учен. зап. Тарт. гос. ун-та. - Тарту, 1989. - Вып. 852. Тр. по шоведению. - С. 7-29.

¹ Гегель Г.В.Ф. Философия права. - Москва: Мысль, 1990. • С. 53; Див. авторське в'ясиення цього положення: Гегель Г.В.Ф. Наука логики // Энциклопедия философских ук. Т. 1. - Москва: Мысль, 1975. - С. 89-90.

86

покарання), вона все одно діє як санкція, переходячи у внутріпп-форми поразки, у свідомі (совість) або несвідомі форми саморуйі нування суб'єкта. Норма - цілісне явище і в повноті своїх елементі! вимагає з необхідністю відповідної санкції. Суб'єкт, який поруш* норму й уникнув офіційної санкції, автоматично виносить себе по за межі суспільства, яке живе за цією нормою, він стає аутсайдерой цього суспільства, якщо не зовнішньо, то внутрішньо, що й санкцією для суб'єкта. Людина як істота соціальна саморуйнує в асоціальності. У будь-якому разі санкція є гносеологічною пора кою суб'єкта. Санкція - це наслідок хибного уявлення про найкор тший шлях до суспільства і до самого себе.¹ В абсолютно визначє них, альтернативно й відносно визначених санкціях відображаєтьс ступінь і характер цієї хибності пізнавального процесу з погляд: суспільства. У санкціях суспільство акцентує увагу на небезпечно! сті хибних пізнавальних шляхів для суб'єкта права.

Вказана гносеологічна навантаженість основних елементі правової норми свідчить про те, що право не може існувати і функі ціювати поза шзнавальними процесами у суспільстві й у житті ін| дивіда. Норма постає своєрідним акумулятором і каталізатори : ^ цесів правового пізнання, без яких вона втрачає можливість реалі-f зації своїх основних функцій. Тому можна сказати, що пізнання однією з фундаментальних властивостей, ознак, істотних рис норі ми права (а в більш загальному плані - й права в цілому). Гносеоло^ гічність правової норми є необхідною умовою її регулятивностії Пізнання породжує нормативність права й забезпечує його регуля тивність. Без відповідних пізнавальних процесів норма права поступово "вмирає", стає хибною, соціально шкідливою, тому лц знання для норми завжди є джерелом її життєздатності, юридичї енергії та результативності.

Вказане гносеологічне розуміння природи правової нормі специфічно розкриває відносну хибність позитивістського її тлума-І чення. Норма права не може бути абсолютно статичною структур рою, що принципово випливає з природи самого пізнання. У більи загальному значенні норма права - це процес, динаміка пізнавали них процесів. Розуміння правової норми як статики одразу робі її хибною і, відповідно, несправедливою.

Адже відомо, що в гносеології істина розуміється предусім процес, як процес пізнання істини, кожен з етапів якого може дат

87

тільки відносну істину.¹ Фіксація якогось моменту пізнавального процесу як абсолютно істинного призупиняє сам процес і перетво­рює істину в хибність через невідповідність новим умовам і обста-нинам. Саме на неврахуванні цієї гносеологічної обставини побу­дована абсолютизація позитивістами значущості норм закону (принцип "закон є закон"), як істинних і обов'язкових для виконан­ий.' Насправді в такій інтерпретації відображається тільки одна сторона пізнавального процесу і місця в ньому правової норми. І Іроцес цей суперечливий, навіть антиномічний, що саме й зумов-иює постійний розвиток права.

Антиномічність правової норми з точки зору пізнання може бути визначена у формі гносеологічної антиномії норми права: з одного боку, норма права - це результат (статика) пізнання і тому постає як уявлення про істину в даний момент; з іншого боку, нор­ма права - це процес (динаміка) пізнання, оскільки, сформульована підносно й на основі причин і обставин минулого, вона може ви-ииитися хибною щодо причин і обставин майбутнього, а тому має бути пристосована до них. В усякому випадку її адекватність і ре-іулятивність стає проблематичною. Сьогоднішня істина завтра мо­же стати хибою, як і навпаки. Тому абсолютизація норми права як істинної норми автоматично призупиняє пізнавальний процес і пе-рстворює її в хибу. Парадокс, як бачимо, полягає в тому, що ви­знання норми тільки як істинної поступово перетворює її в хиб-I иість, і навпаки, усвідомлення неповноти норми актуалізує пізна-| вальні процеси і в такий спосіб забезпечує максимально можливу її (•Істинність, але при цьому неминуче послаблюється її норматив-Іиість. Юридичний позитивізм у сучасних його варіантах не звіль-іцився від недоліків класичних своїх форм: закон, норма права ро-піуміються ним як статика, як єдино можливий результат пізнання, і при цьому фактично повністю ігнорується динаміка пізнання. По-' аитивіст не помічає, що так він потрапляє в своєрідну гносеологіч-I Ну пастку - результат як наслідок процесу самим процесом і знищу-| і'іься. Але ж результат завжди має значення.тільки як елемент, як «іомент процесу, розвитку. Розвиток же здійснюється на певних ?9»ісадах, на основі конкретних результатів. Норма права є тому не ільки результатом пізнавального процесу, а й початком його, ос-Ьіоною і засобом гносеологічного механізму розвитку права.

Дементьев СИ. Аксиологический анализ уголовно-правовых санкций // Сов. государе-1 тво и право. - М., 1987. - N 7. - С. 75-80; Мотолиловкер Е.Я. Санкция и охранительное суб- \ ъеюивное право //Oigusriik = Правовое государство. -Tartu, 1989. -N t. -С. 106-112. '

¹ Уемов А.И. Истина и пути ее познания. - М.,1975; Joachim Н. The nature of tiuth. -

² Broekman J.M. Minimalna zawartosc pozytywizmu : Pozytywizra w prawie і w teorii prawa f // Ntndia prawno-ekon. - Lodz, 1987. - T. 38. - S. 7-25; Gmy Chr. Staatsrechtlicher Positivismus // [ JliriNtenzeitung. - Tubingen, 1989. - Jg. 44, N 11. - S. 505-517; Wahichow WJ. Herculean I pciMlivism//Oxfordj.oflegalstudies.-1985.-Vol.5,N2.-P.187-210.

88

Не тільки в елементах, ай у троїстій структурі норми права ві-| дображається пізнавальний досвід суспільства. В логіці взає-І мозв'язку ії складових у специфічно правовій формі зафіксованої фундаментальні структури людської діяльності. Взаємозумовлегї ність гіпотези, диспозиції та санкції свідчить, що норма права цілісне явище, в якому знаходить свій відбиток цілісна природ форм і типів діяльнісної активності людини.

Схема будь-якого процесу, в якому проявляється цілеепрямс вана активність суб'єкта, завжди має такий вигляд: причини - дії Л наслідки. Ця схема повністю сприймається структурою норми пра-І ва: гіпотеза - диспозиція - санкція, - з тією тільки відмінністю, що щ правовій нормі фіксуються лиш однозначно успішні (обов'язкові),! визначено хибні (заборонені) або байдужі з погляду права (дозво-І лені) форми діяльності, тобто такі, природа і характер яких уже! пізнана. Тричленнна ж структура норми є обов'язковою, оскільки] вона відображає саме таку саму структуру людської діяльності.

Людина діє завжди в певних умовах, а вони великою мірою і визначають і характер наслідків дії, так само як і особливість гіпо- { тези норми визначає характер ії санкції. Жорсткість санкції, як ві-] дображення соціальної значущості норми, зумовлює досить чіткий \ і однозначний характер диспозиції тощо. Саме з причин міцного] взаємозв'язку і взаємозумовленості елементів правової норми\ С С.Алєксєєв наполягає на розрізненні таких понять, як норма-» припис і логічна норма.¹ Норма-приішс - це чітко визначене і фор-1 мально закріплене державно-владне веління, що відповідає пер-! винному тексту нормативного акта. Відомо, що не в кожній нормН приписі вказані (виписані) всі три елементи права. У регулятивних І нормах-приписах, як правило, формулюється гіпотеза і диспозиція,] в охоронних - гіпотеза і санкція. Проте це зовсім не означає, що щ вказаних правових нормах повністю відсутній один з її елементів;? Норма права - цілісна тричленна структура, що відображає цілісну! причиново-наслідкову природу людської діяльності. Норми права! без хоча б одного зі своїх елементів просто не існує. Так, санкцій регулятивних норм-приписів не відсутні взагалі, а містяться середі відповідних санкцій охоронних норм-приписів; декільком нормам-І приписам також може відповідати одна санкція.

Логічна норма - це норма права, в якій виявлено й сформульо-; ваго всі її необхідні елементи в результаті певної аналітичної робо­ти юриста, наприклад, при співставлений текстів різних норматив­них актів. Саме виділення цілісної структури норми і змісту її еле-

89

тільки й може забезпечити адекватну її оцінку й ефективне І ретосування. Звичайно, в законодавстві немало норм-приписів, що ІІі'шоться з логічними нормами, але це тільки зайвий раз підтвер-уе структурну єдність "первинної клітини" права, що відображає руктурну єдність людської діяльності. Отже, не лише в елемен-і, а й у самій побудові правової норми знаходить свій концентро-Ііий вираз пізнавальний досвід суспільства, досвід діяльнісних ш його активності й розвитку.

Розкриття й усвідомлення гносеологічної природи норми пр»: функціонування її як напруженого пізнавального процесу не іііси не «розмиває» її юридичну специфіку, а й сприяє її більш Івній і адекватній реалізації. Те, що норма права породжується, ункціонує і розвивається завдяки процесам пізнання, не означає, норма втрачає свою правову специфіку й зливається з самим цишшям, нівелюється в ньому. Навпаки, саме процес пізнання "вуггечує нормативність права як фундаментальну, найважливішу kro специфічну ознаку, через яку проявляються й інші властивості ЇІіиа Це випливає з самої природи пізнання, яке в своїй суті гомо­не структурі правових процесів.

Так, успішні пізнавальні операції, тобто ті, що привели до від-1'пя істини, до досягнення поставлених цілей, складають основу довідних методів пізнання. Теорія як результат пізнання завжди амулює, задає відповідний метод. Теорія і є специфічною фор-ро методу. Метод же - це завжди норма, правило, порядок пізна-ьних операцій. Метод і є пізнавальною нормою. Пізнання поро^ ус. метод (норму), метод же, не пристосований до нових гаосео-Іі'щих обставин і ситуацій, неминуче активізує пізнавальні про-л, результатом яких стане новий метод і т.д. Головне ж у тому, і пізнання породжує нормативність. Тільки істина може переко-і діяти саме таким способом, таким методом, адже дія на основі tioro знання не приводить до поставленої мети. Саме тому пі-вальні процеси не тільки породжують нормативність права, зу-ілгоють гносеологічне обгрунтування норм, а й забезпечують улятивність правових норм. Незнання, нерозуміння істинності не заставить мене дотримуватись і виконувати її, а санкція і Вх державного примусу тільки ініціюватиме винайдення спосо-j «обійти» дану норму. Тільки сприйняття особою норми права рвоєї норми в результаті пізнання, усвідомлення її істинності, вильності й необхідності для неї, може водночас зумовити і ви-■іня не тільки її букви, а й служіння її духу.

¹ Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т. 2. - Москва: Юридическая ли­тература, 1982. - С. 31-81.

90

Сказане дозволяє зробити висновок: саме гносеологічна кої та права є найпотужнішим фактором, що сприяє розкриттю юр ної специфіки норм права, тобто їх нормативності й регулятивності. |

Отже, пізнання є фундаментальним джерелом становлеї правових форм соціальної поведінки, способом трансформації конів буття в правові закони. Цей процес неоднозначний, він влений не тільки особливостями реальності, яка перетворює реальність права, а й специфікою самого ходу перетворення, відбувається у формі пізнання. Пізнання не автоматично ливається" у правові форми. З одного боку, воно вносить у пра чимало своїх специфічних функціональних ознак, з іншого -і знання саме сприймає властивості правової матерії, стає перева нормативним. У нормативізації пізнавальних процесів - сутність| правової трансформації. Тепер пізнання як таке відрізняється правового пізнання тим, що в першому домінуючим постає моме розвитку, акцент робиться на процедурі відкриття, яке тільки обґрунтовується й нормативізується як метод і методологія пізї ня; в другому ж, навпаки, акцент робиться саме на впорядненості І нормативності, що випливає з основної мети права - забезпечеї стабільності соціуму - хоча й момент евристичності тут також сутній, він є необхідною умовою розвитку права, що "обслугов^ соціальний організм, який розвивається. Проте концентрація мативності в праві призводить до того, що тепер не тільки % пізнаня нормативізують право, а й саме право нормативізує б> пізнання. Право стає джерелом порядку й організації хаосу, осно ним посередником гармонії в її боротьбі зі світовим хаосом. Пра тепер саме починає перетворювати буття (зокрема, соціальне) і | давати відповідні форми пізнання. Стає очевидним, що наскіль право є результатом буття і пізнання, настільки й воно саме за буття і пізнання. Нормативна трансформація пізнання переход гносеологічну трансформацію права.