156. Делегування функцій державного управління.

Сутність делегування полягає в передачі завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Це засіб, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання, котрі потрібно виконати для досягнення цілей організації. Якщо істотне завдання не делеговано іншій особі, його змушений виконувати керівник.

Взаємовідносини місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в Україні будується на відповідній нормативно-правовій основі. Конституція допускає делегування повноважень місцевих державних адміністрацій виконкомам сільських, селищних і міських рад, а також обласних і районних рад — обласним і районним державним адміністраціям. Законодавство України встановлює межі такого делегування, а також інші форми взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядува ння.

Законодавством України повноваження органів місцевого самоврядування можна поділити на власні і делеговані. Правову основу останніх складають положення ч. 3 і 4 ст. 143 Конституції України, в яких містяться основні положення щодо делегування повноважень: а) органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади; б) держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності; в) органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Звідси випливає, що предметом відання делегованих повноважень є питання загальнодержавного та місцевого значення, віднесені законом до відома органів державної влади, але передані до відома органів місцевого самоврядування з метою більш ефективного їхнього виконання.

Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” визначає делеговані повноваження як „повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районих, обласних рад”. Таким чином, у згаданих актах йдеться про делегування лише повноважень, але не функцій.

Питання про делеговані повноваження розглядалися в процесі здійснення заходів щодо проведення адміністративної реформи в Україні. Указ Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 року № 810/98 і сама Концепція містять широкий підхід до розумінння „делегування”, під яким розуміють „…передачу функцій, повноважень на певний час із збереженням у делегую-чого суб’єкта права повернути їх до власного виконання. Водночас делегуючий суб’єкт набуває право контролю за станом і наслідками виконання делегованих функцій, повноважень; він може також фінансувати із власних коштів їхнє здійснення, передавати у користування необхідні для цього майнові об’єкти”; делеговані функції, повноваження означають „функції, повноваження (права і обов’язки), що їх набуває певний суб’єкт (орган чи посадова особа) шляхом передачі йому для виконання від іншого суб’єкта за власним рішенням останнього або на підставі норми закону” [5]. У світлі цих визначень делегування постає як метод, інструмент організації державного управління, а сфера місцевого самоврядування – лише як одна із сфер його застосування. Відносини з делегування повноважень охоплюють відносини між органами держави і місцевого самоврядування, але не всередині системи місцевого самоврядування. Потрібно звернути увагу на те, що і Конституція, і Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” говорить про делеговані повноваження, а заходи – про передачу як повноважень, так і функцій. Новими елементами тут є те, що: а) делегація повноважень можлива лише на певний час і б) за делегуючим суб’єктом залишається право повернути делеговані повноваження до власного виконання.

Таким чином, Конституцією передбачено делегування повноважень від органів державної виконавчої влади органам місцевого самоврядування, а Закон також передбачив можливість передачі таких повноважень від органів місцевого самоврядування обласного і районного рівня до державних адміністрацій. Однак, крім окресленої сфери відносин делегування, передбачено також і у відносинах між органами місцевого самоврядування і органами самооорганізації населення, де вони означають передачу повноважень від сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації населення . Таким чином, система делегування повноважень в Україні в цілому передбачає такі види делегування повноважень: а) від органів державної виконавчої влади органам місцевого самоврядування; б) від органів місцевого самоврядування обласного та районного рівня органам державної виконавчої влади; в) від органів місцевого самоврядування органам самоорганізації населення.

Згідно статті 143 Конституції України, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. В Україні практика делегування повноважень виникла під час становлення незалежності, що пояснюється недовірою керівництва держави, яке мало певні сумніви стосовно здатності нового, на той час, інституту муніципальної влади організувати ефективне управління на місцевому рівні та забезпечити належний рівень життя громадян, у зв’язку з чим було законодавчо закріплено присутність виконавчої влади як «допоміжної сили». Але, очікуваних позитивних результатів це не принесло – між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади стали виникати компетенційні спори щодо виконання цих повноважень та конфліктні ситуації, втручання в діяльність органів місцевого самоврядування.

Перелік повноважень, які делегують органам місцевого самоврядування органи виконавчої досить об’ємний. Це повноваження, які стосуються соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку, бюджету, фінансів і цін, комунальної власності, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, соціального захисту населення. Майже всі ці повноваження місцева влада спроможна здійснювати без втручання та контролю з боку державних органів, що засвідчує і той факт, що саме органи місцевого самоврядування практично здійснюють ці повноваження на протязі багатьох років, а не органи виконавчої влади, за якими законодавство їх закріпило, виконання цих повноважень якими має більше формальний характер. Втручання держави лише заважає ефективному виконанню цих повноважень і як приклади негативних наслідків цього є виникнення на практиці «подвійної підпорядкованості» установ та організацій, протиріч з питань здійснення цих повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, які досить часто переростають у тривалі конфлікти.