27. Принципи організації та діяльності міжнародних організацій.

 Принципи трактуються як норми, що мають обов’язковий характер для всіх учасників міжнародних організацій. Принципи поділяються на загальні та спеціальні.

Загальними є принципи, які втілюють найпоширеніші норми поведінки суб’єктів і охоплюють широкий спектр міжнародних відносин. Загальні принципи базуються на природних законах поведінки, які складалися в суспільних відносинах протягом століть. До загальних принципів відносяться, зокрема: принцип мирного співіснування держав; принцип суверенно! рівності держав; принцип співробітництва держав; принцип добровільного виконання міжнародних обов’язків; принцип взаємовигоди в міждержавних стосунках.

Спеціальні принципи охоплюють дещо вужчу сферу відносин між суб’єктами міжнародного права і мають більш конкретний характер. Серед спеціальних принципів можна назвати: принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків, принцип суверенітету держав на свої природні ресурси, принцип найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі.

Прикладом поєднання загальних і спеціальних принципів є система принципів, задекларована Організацією Об’єднаних Націй:

♦ суверенна рівність всіх членів.

♦ сумлінне виконання взятих на себе зобов’язань, згідно зі Статутом;

♦ вирішення міжнародних суперечок мирними засобами;

♦ утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти іншої держави;

♦ надання ООН усілякої допомоги в усіх її діях, що застосовуються відповідно цим принципам.

Серед названих принципів перші чотири мають загальний характер, а п’ятий - спеціальний, бо він поширюється тільки на членів ООН і не обов’язковий для інших держав.

Принцип “суверенної рівності держав-членів»є основоположним у діяльності міжнародних організацій. Це виходить із логічного міркування про доцільність для будь-якої держави брати участь тільки в такому співтоваристві, де її права й інтереси не будуть утиснуті іншими членами. Реалізація цього принципу ґрунтується на добровільності членства: якщо держава не бачить для себе політичної або економічної вигоди від участі в організації, то вона не вступить до неї. На принципі ”суверенної рівності ” особливо наполягають країни, що розвиваються, колишні колонії і взагалі країни, що за своїм економічним, політичним, військовим потенціалом поступаються іншим членам організації, особливо колишнім метрополіям. 

Треба зазначити, що попри важливість і загальне сприймання цього принципу, в міжнародній практиці він реалізується не завжди. Так, у деяких організаціях (МВФ, окремі органи ЄС) при прийнятті рішень різні члени наділені неоднаковою кількістю голосів; отже, принцип рівності порушується. В багатьох організаціях (ОЕСР, МВФ, МБРР та ін.) діяльність здійснюється під неофіційним, але реальним тиском “Великої сімки ”. Таким чином, принцип “суверенної рівності ” можна розглядати як ідеал, який поки що цілком не досягнуто в наших реаліях.

Все ж таки, значення цього принципу важко переоцінити, бо він стоїть на перешкоді явної дискримінації слабкіших членів з боку найдужчих.

Принцип “незастосування сили або погрози силою ” є актуальним в наші часи, коли військові конфлікти в різних регіонах планети ще не вщухли. Вирішення проблем, навіть найгостріших, має здійснюватися цивілізованими методами, шляхами переговорів і пошуками компромісу. Сила може бути вагомим аргументом, але не завжди справедливим. Дотримання принципу “незастосування сили ” дозволило запобігти чимало яким озброєним конфліктам

З принципом “незастосування сили ” логічно пов’язаний принцип “мирного урегулювання спорів ”.

Близькі один до одного за змістом принципи “непорушність кордонів ” і “територіальна цілісність держав ”. Багато конфліктів у світі починається саме з територіальних суперечок, з намагання перекроїти карту регіону. Територіальні претензії одних держав до інших мають місце й зараз. Іноді вони мають об’єктивну підставу. Наприклад, кордони багатьох африканських держав повторюють межі, які утворилися внаслідок угод між колоніальними державами в минулому. Цілі народи опинилися в двох, трьох або більше державах.

Принцип “сумлінного виконання міжнародно-правових обов’язків задекларовано недарма. Справа в тому, що звичайно міжнародні організації не мають у своїх структурах механізму примусу; отже, якщо хтось із членів організації не буде виконувати взяті на себе обов’язки згідно із статутом або рішенням організації, то вона практично не зможе функціонувати.

Спеціальні принципи є підставою для дії організації в конкретній сфері, часто притаманній тільки цій організації.