129. Суб’єктний склад державного управління.

Головною рисою суб'єкта державного управління є наявність у нього певної компетенції і владних повноважень, які дають змогу втілювати свою волю у формі управлінських рішень, керівних команд, обов'язкових до виконання. Владний вплив, що виходить від суб'єкта до об'єкта управління, дозволяє підпорядковувати волю і діяльність останнього волі першого, що є необхідною умовою досягнення цілей і вирішення завдань, визначених суб'єктом управління. Відповідно об'єкт державного управління зобов'язаний підкорятися владній волі суб'єкта і в обов'язковому порядку виконувати його рішення.

Отже, суб'єкт управління - система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє.

У державному управлінні до суб'єктів управління належать: органи виконавчої влади (уряд, міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керівний склад цих органів (політичні діячі; посадові особи; службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).

Суб'єкти управління мають суттєві ознаки, які характеризують їх сутність як найважливіших елементів державного управління. Суб'єкт управління забезпечує реалізацію інтересів певної соціальної спільноти - народу, певної верстви суспільства, нації, професії тощо, існує певна ієрархія інтересів, яка відображає структурованість суспільства, що закріплена Конституцією та іншими правовими актами.

Кожному суб'єкту управління притаманні певні функції, які відображають загальносистемний поділ праці щодо їхнього виконання, у зв'язку з чим функції характеризують основний зміст та напрями діяльності суб'єкта управління. Суб'єкт є системно організованим, і в цій якості має властиві ознаки будь-якої соціальної системи. Суб'єктам управління притаманні загальні функції і цілі, єдність принципів їх утворення, побудови та діяльності, структурна єдність та інші ієрархічні зв'язки та відносини, прийняття суворо обумовлених управлінських рішень, узгодження їх між собою.

130. Система органів виконавчої влади України.

Органи виконавчої влади – це частина державного апарату, що має власну структуру та штат службовців і в межах установленої компетенції здійснює на основі законів та з їх виконання, від свого імені й за дорученням народу України підзаконне адміністративно-правове регулювання (державне управління) в галузях, сферах і секторах суспільних відносин.

Залежно від територіального масштабу виділяють: вищі, центральні та місцеві ОВВ.

До вищих ОВВ належать деякі інститути Президента України та Кабінет Міністрів України.

Систему центральних ОВВ складають: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України (державна служба, державна інспекція, державне агентство).

Місцеві державні адміністрації відповідно до ст. 118 Конституції України здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Вони наділені правом представляти інтереси держави та ухвалювати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Таким чином, за характером компетенції ОВВ поділяються на органи загальної, галузевої, спеціальної та предметної компетенції.

Органи загальної компетенції – це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють адміністративно-правове регулювання, управління та координацію всіх або більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території До органів загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Галузь – це поєднання об’єктів управління під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічного розташування. Органами галузевої компетенції є міністерства (МВС, Мін’юст та ін.), а також територіальні підрозділи цих міністерств.

Органи спеціальної (функціональної) компетенції забезпечують реалізацію державної політики в одній чи декількох сферах шляхом надання адміністративних послуг, державного нагляду (контролю), управління об’єктами державної власності узагальнення практику застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, розробки пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, здійснення інших повноважень, визначених законами України та покладених на них Президентом України.

Органами предметної компетенції є адміністрації державних підприємств, установ, які керують діяльністю відповідних підприємств та установ.