109. Правове забезпечення податку на додану вартість.

Податок на додану вартість є основним джерелом наповнення Державного бюджету України. Отже, стан державних фінансів значною мірою залежить від його економічної і фіскальної ефективності. Її підвищення вимагає покращання правових норм, якими регулюється справляння податку. Податковим кодексом удосконалено правові норми щодо ПДВ шляхом забезпечення більш детальної правової регламентації його справляння, усунення прогалин, що мали місце в попередньому законодавстві й використовувалися для уникнення податку, здійснено суттєві кроки на шляху наближення податкового законодавства до вимог112 Директиви Ради ЄС.

У розділі V ПКУ визначено всі обов’язкові елементи податку, встановлені статтею7 розділу І.

Податок на додану вартість (далі ПДВ) є непрямим подат­ком, що включається з ціну товару та представляє собою час­тину приросту вартості, що утворюється на всіх стадіях їх просування — від виробництва до продажу або перепродажу. Порядок розрахунку сум. що підлягають сплаті, та правила стягування цього податку встановлені розділом V Податко­вого кодексу України.

Відповідно до Податкового кодексу України платниками ПДВ є:

• будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник по­датку;

• будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстра­ції як платник податку;

• будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків;

• особа, що веде облік результатів діяльності за дого­вором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

• особа-управитель майна, яка веде окремий податко­вий облік і податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном;

• особа, що проводить операції з постачання конфіско­ваного майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безха­зяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність дер­жави.

Визначення об’єкта оподаткування включає в себе сім типів операцій: постачання товарів, місце постачання яких знаходиться на митній території України; постачання послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів із митної території України; постачання товарів(супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони; постачання товарів(супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень.