138. Народовладдя у державному управлінні.

Народовладдя визначається як належність влади народові. Нормативне закріплення народовладдя в державі ще не означає реальної влади народу. Народовладдя може мати формальний зміст, якщо у чинному законодавстві не буде визначено чіткого механізму його реалізації. Конституція України визнає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Український народ здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5 Конституції України).

Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять; референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Представницька демократія - засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади - насамперед, народних депутатів. Президента, інколи суддів.

Референдум - голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення - голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

У науковій літературі та в законотворчій практиці поряд із терміном "референдум" інколи застосовується термін "плебісцит". У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і різницю, яка полягає в тому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави й порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами, і його предметом у більшості випадків е вирішення територіальних суперечок між різними державами.

139. Міжнародні стандарти державного управління.

Враховуючи особливості еволюції регулювання систем державної служби ЄС та загальне розуміння стандарту як зразка, еталона, моделі, прийнятих за вихідні для зіставлення з ними інших подібних об'єктів, можна дати визначення стандартів державної служби ЄС. Європейські стандарти державної служби - це вимоги до організації, функціонування, структури та управління системою державної служби країн-членів ЄС, що встановлені законодавством і є результатом неформальної співпраці для забезпечення реалізації місії, мети та завдань ЄС, визначених в засновницьких договорах.

Таким чином, стандарти ЄС в галузі державної служби за компетенційною ознакою можна поділити на два види: а) національні – імплементовані в систему державної служби вимоги ЄС, що корегуються у відповідності до традицій, ментальності та соціально-економічної формації, б)  наднаціональні - вимоги з боку ЄС, оформлені для забезпечення адекватності реалізації спільної політики.

Поглиблення інтеграційних процесів на європейському континенті стало каталізатором для інституційних перетворень, що в свою чергу відобразилось на національних системах державної служби країн-членів ЄС. Правовий доробок ЄС поповнився положеннями щодо становлення, розвитку та регулювання державної служби, що свідчить про поступальність політики ЄС, як універсального підходу до уніфікації управління для забезпечення стабільності інтеграційного середовища. Таким чином, встановлення компетентними органами ЄС стандартів в сфері державної служби стало необхідною передумовою до посилення ролі наднаціонального управління, як необхідної складової політичної інтеграції. Подальше доповнення стандартів надбаннями та технологіями сучасного менеджменту на основі неформальної співпраці країн-членів в межах ЄАП, лише доповнюють твердження, висновки та тенденції щодо до поглиблення співпраці в галузі державної служби на європейському континенті.