254. Правова природа права інтелектуальної власності.

Поняття «інтелектуальна власність» іноді ототожнюють з її складовими, такими як: літературна і художня власність (існува­ло в XIX — на початку XX ст., у Російській імперії в 1911 р. замінене поняттям «виключні права»); промислова власність (існує донині). Юридична природа інтелектуальної власності покликала до життя багато теорій, які з більшим чи меншим успіхом намагали­ся проникнути в її суть. Особливо повчальною є еволюція понят­тя природи інтелектуальної власності у Франції. Тут у XIX ст. літе­ратурну та художню власність, за невеликими винятками, роз­глядали як матеріальну власність і відносили її до категорії рухомого майна. Такою ж спочатку була позиція і Касаційного суду, концепція якого згодом змінилася: він перестав, зокрема, вживати термін «власність,» замінивши його поняттями «моно­полія» та «виключні права».

Рішучий крок до розробки нового поняття природи авторсь­кого права зробив Пуіле, який розглядав його як «власність особ­ливу», що вимагає спеціального регулювання через її нематері­альний характер1.

На думку інших спеціалістів, авторські права є правами sui generis (особливими правами), або інтелектуальними правами, що перебувають поза класичними концепціями речових і особистих прав. Прихильники цієї теорії Ескарра, Рольт і Хепп, зважаючи на специфічний характер авторських прав як прав нематеріаль­них, які неможливо віднести ні до категорії речових прав, ні до категорії особистих прав, пропонують створити третю категорію прав, так звані інтелектуальні права, які можуть бути лише при­власнені, але не є інтелектуальною власністю.

Дійсно, якою б ця категорія не була привабливою, однієї на­зви «інтелектуальна власність» замало для того, щоб усунути по­двійну, змішану природу авторських прав. Останні включають і особисте немайнове, і майнове право, а якщо ідея власності співвідноситься з природою майнових прав автора, то вона не може пояснити природу особистого немайнового права, яке є невідчужуваним і безстроковим. Визнання пріоритету за одним із цих прав для обґрунтування єдиної природи авторських прав при­звело б до спотворення їхньої складної будови, але не допомогло б з'ясувати їхню справжню правову природу.

Сучасна французька доктрина визнає подвійну природу ав­торських прав. Так, згідно з Дебуа2, «від моменту опублікування твору виникає виключне право, яке можна регулювати договір­ним способом; разом із тим від морального права не можна відмо­витися, бо воно супроводжує проблеми грошового порядку і навіть відіграє в них головну роль».Таким чином, суть авторського права, патентного права в приватній монополії на визначені об’єкти. Всі монополії, за правилом, - заборонені, крім однієї, - на об’єкти інтелектуальної власності. Тому зміст права на об’єкти, так званої „ІВ”, в «забороні» і «дозволі» (ліцензії) використання її об’єктів, а не в володінні, використанні і розпорядженні.

255. Поняття інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності.

Відповідно до статті 418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

В об´єктивному розумінні право інтелектуальної власності - це сукупність правових норм, які врегульовують відносини щодо створення, використання та захисту об´єктів інтелек­туальної власності.

У суб´єктивному розумінні - це сукупність прав, які на­лежать суб´єкту у зв´язку зі створенням і використанням об´єкту інтелектуальної власності.

Суб´єктами права інтелектуальної власності є особи (твор­ці), чиєю працею створено об´єкт. Це може бути автор твору, винахідник, виконавець та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності, пе­редбачені законом.

До особистих немайнових прав інтелектуальної власності належать: право на визнання людини творцем (автором, ви­конавцем, винахідником тощо) об´єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на пра­во інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об´єкта права інтелектуальної власності. Інші особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть бути передбачені окремим законом. Вони належать творцеві об´єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених за­коном, особисті немайнові права інтелектуальної власності мо­жуть належати іншим особам. Такі права не можуть відчужува­тися, за винятком випадків, передбачених законом.

Майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об´єкта права інтелектуальної власності; виключ­не право дозволяти використання об´єкта права інтелектуаль­ної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об´єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання та ін.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чин­ними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених законом чи договором. Останні можуть бути при­пинені у випадках, передбачених законом чи договором.

Перелік об´єктів інтелектуальної власності, яким за законом надано правову охорону, викладено у ст. 420 ЦК України. Вони не є вичерпними і з часом можуть доповнюватись.

До об´єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:літературні та художні твори;комп´ютерні програми; компіляції даних (бази даних);виконання; фонограми, відеозаписи, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонуван­ня (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.