Історія виставково-ярмаркової діяльності

СТАРОДАВНІЙ СВІТ: ЗАРОДЖЕННЯ ЯРМАРКІВ

Дослідники вважають, що перші примітивні ярмарки виникли ще за часів мінової торгівлі, у догрошову епоху і були свідками зародження грошової торгівлі. Отже, зародженням виставково-ярмаркової діяльності треба вважати сільськогосподарські ярмарки аграрного суспільства. Саме сезонність аграрного життя викликає поняття ярмарку, на відміну від простого ринку (базару), що функціонує щоденно: слов'янське слово «ярмарок» виникло від німецьких Jahr, рік, та Markt, ринок. Таким чином, первісне значення слова «ярмарок» — щорічний ринок, як правило, прив'язаний за часом до сільськогосподарського циклу, а за місцем — до вигідних шляхів сполучень між регіонами. Єдність слова «ярмарок» у більшості слов'янських мов вказує на досить давній час виникнення цього явища.

Першою письмовою згадкою про ярмарки вважають біблійну Книгу Єзекіїля (VI ст. до н.е.), яка свідчить про ярмарок у Тирі, фінікійському місті на узбережжі Середземного моря, на території сучасного Лівану. Римляни розповсюдили ярмаркову діяльність на всю територію великої імперії. Так, відомі ярмарки у Ліоні (Франція) були засновані близько 172 р. н.е., хоча французькі дослідники відносять походження ярмарків ще до доримських часів, до епохи кельтських міграцій. Перший у світі ярмарковий центр побудував іудейський цар Ірод (Ґерод, 37-4 pp. до н.е.) у місті Ботана. Цей центр мав площу 3200 кв. метрів, при розкопках археологи знайшли там сирійські, єгипетські, римські, галльські, грецькі монети.

Отже, ярмарки стихійно виникли за давніх часів для реалізації потреби людей в обміні та спілкуванні. Дослідники вважають, що ярмарки були важливою частиною економічного життя у стародавньому світі, хоча достовірних даних про це дуже мало.

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ПОЧАТОК НОВОГО ЧАСУ

Європа

На відміну від ярмарків стародавнього світу, середньовічні ярмарки досить не вивчені. Роль ярмарків як інструменту торгівлі у середньовічній економіці є дуже значною. Відомий вчений, дослідник історії економіки Фернан Бродель визначає, що у середньовіччі ярмарки разом з біржами складали найвищий поверх економіки — на противагу ринкам, крамницям та розносній торгівлі, які складали нижній поверх. Для середньовічної людини, що рідко виїжджала за межі свого міста чи села, ярмарок був практично єдиною можливістю побачити світ.

Бурхливий розвиток ярмарків розпочався, коли королівська влада почала надавати на час ярмарків пільги щодо податків та шляхового мита. Окрім податкових і митних пільг, середньовічні володарі надавали також інші ярмаркові привілеї: послаблення контролю за переміщенням іноземців, спеціальні ярмаркові суди, що опікувалися контрактами та конфліктами, військовий захист купців тощо. Перший комплекс митних і захисних привілеїв був виданий меровінгським королем Дагобертом І абатству Сен-Дені(теперішня Франція) ще у 629 році. Зазвичай королі надавали великим ярмаркам щораз більші пільги, в результаті ярмарки зростали, але через таку свою залежність від влади не були досить вільними. Найбільші ярмарки перетворюються на економічні центри регіонів.

Ярмарок (в його історичних формах) — це тимчасовий ринок, що є головним центром обміну і розподілу для регіону, концентрує попит і пропозицію у визначеному місці протягом визначеного часу.

Ярмарки складали цілі тимчасові містечка, що поставали на певний час, а потім знімалися. Кожен з ярмарків мав свій календар (за словами Броделя, свої «позивні»). Найвищою частотою відзначались не найбільші і найважливіші ярмарки, а прості ярмарки худоби («скоромні ярмарки»). Ці ярмарки відбувалися 8-10, навіть 12-14 разів на рік. Першими великими європейськими ярмарками стали ярмарки у французькій провінції Шампань у XII сторіччі, далі з плином часу лідерство переходило до інших міст (докладніше про це розповідається нижче).

Ярмарки проходили в тому самому місці і в ту саму пору року, найчастіше прив'язані до релігійних свят. До речі, місця релігійного поклоніння часто ставали місцем проведення ярмарку через велику кількість прочан (пілігримів), що створювали певний попит.

Маленькі сільські ярмарки залежали від багатьох факторів, їхнє проведення переривалося за несприятливих умов. Натомість, великі ярмарки були цілими містами. Так чи інакше, ярмарки мали великий вплив на розвиток середньовічних міст.

Середньовічні ярмарки — не лише торговельні містечка, але й місце народних гулянь, веселощів і карнавалу. Практично у всіх народів ярмарок — не лише торговельний захід, але й народне свято, гуляння з неодмінними піснями, забавами тощо Ярмарки були великими оптовими ринками для купців, але, тим не менше, в них брала участь велика кількість простого народу. Але головне залежало від великих купців — саме вони, вдосконаливши ярмарки як інструмент торгівлі, зробили з нього місце зустрічі, де укладались великі угоди.

У зв'язку з цим потрібно відзначити роль ярмарків у розвитку кредиту — одного з головних знарядь капіталізму. Не було жодного ярмарку, який би не закінчувався сходинами учасників задля «клірингу» (взаємозаліку) платежів. Ярмарки були місцем вимог сплати боргів, які взаємно погашалися. Взагалі, необхідно зазначити, що на правилах ярмаркової торгівлі сформувалося європейське ділове законодавство.

Ярмарки не були відокремлені один від одного — існував тісний зв'язок між ними, як у просторі, так і у часі. Торгівці перебиралися з одного ярмарку до іншого і так далі. Наприклад, чотири великі ярмарки провінції Шампань у Франції впродовж року безперервно передавали естафету один одному. XVI сторіччя — апогей розвитку європейських ярмарків, яких налічуються сотні або навіть тисячі.

У XVII-XVIII ст. ярмарки почали занепадати, і з Франції, Англії, Італії, Голландії вони переміщуються на тогочасну окраїну капіталізму: залишаються живими франкфуртські та лейпцизькі ярмарки; набуває значення ярмарок у Больцано на крайній півночі Італії, на альпійських перевалах, що ведуть до Південної Німеччини; величезні ярмарки проходять у Польщі — у Любліні, Сандомирі, Торуні, Познані, Гнєзно, Гданську, Львові, в Бжезі у Галичині; у XIX ст. у Росії виростає величезний Нижегородський ярмарок. Так само великі ярмарки виникають у Новому Світі — в Америці.

Причиною занепаду ярмарків у епоху пізнього середньовіччя є створення постійно діючих центрів торгового і грошового обігу. Певні дослідники вважають, що ярмарки занепали, не витримавши конкуренції бірж; з іншої точки зору, біржі можна вважати новим етапом еволюції ярмарків.

Отже, першість в організації торговельного обміну переходить від ярмарків до бірж. За визначенням видання «Новий негоціант» (1686 p.), біржі — це «місце зустрічі банків, торгівців та негоціантів, біржових маклерів та агентів банків, комісіонерів та інших осіб». Перша біржа виникає в Брюгге у 1409 p., далі йдуть Антверпен — 1460 p., Ліон — 1462 p., Тулуза — 1469 p., Амстердам — 1530 p., Лондон — 1554 р. і так далі. Біржі працюють як «безперервний» ярмарок. Завдяки великій кількості оптових купців та посередників одночасно відбуваються всі типи операцій: товарні операції, грошові операції, кредитні операції, операції з цінними паперами, страхування тощо. З часом створювалися спеціалізовані товарні біржі (зернові тощо), і торгівля за зразками ставала дуже популярною У XVIII сторіччі інструменти торгівлі стали ще більш різноманітними — з'явилися торгові палати, комерційні суди тощо. Проте роль ярмарків ще була досить великою. У середині XIX сторіччя у Франції ще було більше двох сотень ярмарків.

Азія

Ярмарки відігравали значну роль у середньовічному ісламському світі та в Індії, були вони і в Китаї, хоча і не в такій кількості.

Найбільші ярмарки мусульманського світу відбуваються в Єгипті (Каїр, Александрія) та Аравії, тому що у XII сторіччі комплекс мусульманської торгівлі пересувається з Багдаду та Перської затоки до Червоного моря. Також великі ярмарки відбуваються у Сирії, де сходяться караванні шляхи (наприклад, у Мзебібі). Так само, як і в Європі, тут організується взаємне погашення купецьких боргів та інші кредитні операції.

У великих портах час проведення ярмарків прив'язаний до сезону мореплавства — наприклад, в Александрії, де у вересні-жовтні збиралися купці з усього Середземномор'я, включаючи Венецію, Геную, Флоренцію, Марсель тощо. Угоди, підписані султаном Єгипту з цими містами, визначали своєрідне ярмаркове право, що нагадує західноєвропейське. У той же час певні містечка басейну Індійського океану взагалі існували лише на часи ярмарків, залишаючись по тому без жителів до наступного сезону.

Але ярмарок не мав у світі ісламу тієї гучної слави, як в Європі. Причина полягає у надмірній величині середньовічних мусульманських міст, де існували величезні постійно діючі ринки. Особливістю ярмарків ісламського світу є більша тривалість та менша інтенсивність порівняно з короткочасними бурхливими європейськими ярмарками.

В Індії характерною рисою повсякденного життя так само були ярмарки, де вони також часто зливалися з релігійними святами, що приводили величезні юрби прочан. Особливістю ярмарків в Індії, яка у культурному розумінні є континентом з великою кількістю чужих одна одній культур, рас, мов, релігій, є те, що ярмарки поставали на кордонах ворогуючих регіонів і, перебуваючи під заступництвом божеств та релігійних прощ, опинялися поза сферою ворогування. Але від цього на таких ярмарках переважала прадавня мінова торгівля, а не грошові операції.

У середньовічному Китаї, де бюрократичний уряд тримав все в руках і наглядав за усім, вільний ринок був дуже обмеженим, і ярмарки були під суворим наглядом, а про торговельні привілеї європейського типу не було й мови. Ярмарки з'являються в епоху Тан (IX сторіччя), яку можна характеризувати як найбільш відкриту з точки зору економічної свободи. Ярмарки в Китаї також прив'язані до буддійського чи даосійського храму й відбуваються під час щорічного релігійного свята, маючи одночасно характер народних розваг. Одне з китайських слів для означення ярмарку означає буквально «щорічний ринок» (тобто практично тотожне німецькому Jahrmarkt, «ярмаркт»), хоча, можливо, воно означало скоріше великі сезонні ринки (чайний, кінний, соляний тощо), ніж ярмарки у нашому розумінні цього слова.

Схоже на те, що ярмарки підносилися у періоди розділення Китаю між різними, чужими одна одній, часто ворогуючими династіями, коли різним регіонам потрібні були якісь форми торговельного обміну. Але коли Китай знову набував політичної єдності, і бюрократична структура відновлювалася, всередині цієї території ярмарки зникали — вони зберігалися тільки на зовнішніх кордонах.

Японія, як країна, закрита з 1638 року для зовнішньої торгівлі, мала короткочасні ярмарки, пов'язані з прибуттям до єдиного відкритого порту Нагасакі нечисленних «дозволених» голландських та китайських кораблів. Такі ж ярмарки мали місце в Архангельську — єдиному порту допетровської Росії — коли приходили англійські та голландські кораблі. Ці зовнішньоторговельні ярмарки були важливі не лише з точки зору імпорту, а й для експорту відповідних товарів місцевого виробництва, що споживалися на світовому ринку (Японія: срібло й мідь, Росія: хутро та пенька тощо).

НОВИЙ ЧАС - ВИСТАВКИ ЯК НОВЕ ОБЛИЧЧЯ ЯРМАРКІВ

Занепад ярмарків через розвиток бірж та складської торгівлі не означав, що виставково-ярмаркова діяльність припинила своє існування. Вона просто змінила свої форми — спочатку на короткочасні товарні біржі, потім на виставки зразків, виставки досягнень, і нарешті в останні десятиріччя XX ст. виставки набули своїх сучасних форм.

Необхідно підкреслити, що за своїми економічними функціями виставки і ярмарки — це одне й те ж саме. Перехід від ярмаркової діяльності до виставкової означав лише зміну структури відповідно до умов торгівлі та потреб ринку. В епоху промислової революції потреба доступу на ринки викликала необхідність виставок як нових форм ярмарків. Ці нові форми якраз і характеризувалися професійною організацією, увагою і підтримкою з боку урядів, появою спеціальних приміщень. У Лейпцигу у 1895 році було проведено першу виставку зразків, тобто захід, на якому не передбачалося безпосереднього продажу товарів, як на ярмарку, а лише демонстрація зразків товарів і збір замовлень. Новий формат швидко розповсюдився в інших країнах Європи. Але найвиразніше нові тенденції проявилися у так званих Всесвітніх виставках.