21 Теорії управління зовнішньоекономічною діяльністю

ників, економічних моделей і закінчуючи розробкою зовнішньоеко­номічної політики і стратегії, грунтується на вченні Джона Мейнарда Кейнса та класиків монетаризму.

Кейнсіанство. Наприкінці 20-х - на початку 30-х pp. XX ст. Кейнс працював над створенням теорії управління народним госпо­дарством. Економічні кризи початку століття уже тоді викликали необхідність теоретичного осмислення і створення системи управлін­ня економікою, включаючи і зовнішню торгівлю. «Велика депресія» 1929-1932 pp. трагічно підтвердила цю потребу і заставила політичні кола й уряд переглянути свої ліберальні погляди на можливість активного втручання у господарське життя, побудоване на принципах вільного підприємництва.

Інакше кажучи, наукові погляди Кейнса, котрий закликав до підвищення ролі держави в управлінні економікою, збіглися з істо­ричною необхідністю розвитку інституційного управління. На почат­ку 30-х років макроекономіка стала не тільки основним розділом економічної науки, але й найважливішою сферою державного управ­ління.

Підсумкова праця Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) є фундаментом сучасної економічної думки та практики.

Новий крок у розвитку економічної думки про управління було зроблено вже в останні три десятиріччя, коли інтернаціоналізація господарського життя і взаємозалежність набули всеосяжності і роль зовнішньоекономічних зв'язків як чинника росту та розвитку значно зросла. Саме в цей період узгодження національної зовніш­ньоекономічної політики та її координація на багатосторонньому рівні стали життєво необхідними для стабільності й економічного зростання.

Участь країни у міжнародному розподілі праці, з одного боку, та забезпечення її міжнародної економічної безпеки, з іншого, є стратегічними напрямками управління зовнішньоекономічною сфе­рою країни.

Загальновідома істина: «Теорія випереджує практику» підтверди­лась як стосовно використання на практиці кейнсіанства, так і щодо монетаризму.

Монетаризм. Ще в 50-60-ті роки кейнсіанський напрям отримав достойного суперника - монетаризм, який, однак, почав

22

Розділ 1

Теорії управління зовнішньоекономічною діяльністю

23

застосовуватися у практиці державного регулювання лише на початку 80-х років. Інтелектуальним лідером монетаристів став професор Чикагського університету Мілтон Фрідман.

Теоретичним положенням про незастосовність жорсткого кейн-сіанського підходу до регулювання світової економіки монетариста пояснювали потребу у ліберальних методах управління (які не пору­шують принципи суверенітету), головним чином, фінансово-кредитни­ми, антиінфляційними, ціновими і грошовими інструментами.

Монетариста стверджують, що пропозиція грошей є головною детермінантою короткострокових змін у цінах. Звичайно, кейнсіансь-ка теорія макроекономіки також визнає роль грошей у визначенні сукупного попиту. Основні ж відмінності між двома течіями поляга­ють: а) у підході до визначення факторів, що впливають на зміну сукупного попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний попит форму­ється під впливом багатьох чинників, а монетаристи головним нази­вають пропозицію грошей); б) трактування ролі держави (кейнціанці виступають за більший ступінь втручання, монетаристи - за менший, дерегулювання).

На початку 80-х років, наприкінці другого за складністю еконо­мічних проблем періоду в економічній історії розвинутого капіталіз­му, монетаристські концепції актуалізувалися під впливом десятиріч­ної структурної кризи у світовій економіці в уже сформованій взаємозалежності між країнами. Структурні реформи та макроеконо-мічна адаптація, що відбулись спочатку у США, а потім у Західній Європі, передбачали дерегулювання в макро- і зовнішньоекономічній сфері на національному рівні, зсув у бік міжнародних механізмів конкуренції та регулювання і у зв'язку з цим перехід до лібераль-ніших і «демократичних» форм регулювання фінансовими і монетар­ними інструментами, координуючи при цьому внутрішню макроеко-номічну політику та попит.

Такий підхід, застосований на практиці американською адмініст­рацією президента Р.Рейгана на початку 80-х років, а потім і в Західній Європі, дозволив подолати стагфляційний процес, побудува­ти нову систему регулювання світових господарських зв'язків моне тарними засобами, яка не стримувала ріст, враховувала реалії націо­нальних суверенітетів і не створювала надмірної наднаціональної директнЕності.

Структурні реформи та макроекономічна адаптація стали стриж­нем Стратегії на IV десятиріччя розвитку ООН, обговореної і прийня-

тої у 1990 р. на 18-й Спеціальній Сесії Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України зробила значний внесок у розробку, узгодження та прийняття підсумкового документа «Декларації про Стратегію на IV десятиріччя розвитку ООН».

Підсумком реалізації цілей Стратегії в промислове розвинутих і нових індустріальних країнах був тривалий, майже десятирічний період безкризового розвитку та високих темпів економічного зро­стання і становлення нової системи багатостороннього регулювання і національного управління зовнішньоекономічною діяльністю.

У сучасній економічній літературі сьогодні ведуться широкі дискусії про майбутній механізм регулювання світової економіки, співвідношення національних і багатосторонніх механізмів регулю­вання. Більшість поглядів збігаються у тому, що роль багатосторонніх інституцій зростатиме. Однак дискусійним залишається питання: чи збереже свою ефективність нинішня монетарна (неокласична) система, чи вона поступиться місцем наднаціональним інституціям при значному обмеженні національного економічного суверенітету? Практичних підтверджень зниження ефективності монетарних форм регулювання та управління зовнішньоекономічною діяльністю розви­ток світового господарства науці поки що не дав.

Теорія Хекшера-Оліна. Економісти-неокласики мало дода­ли суттєвого до теорії міжнародної торгівлі Мілля. Загалом теорією міжнародної торгівлі ми називаємо теорію, основним питанням якої є таке: якщо платіжний баланс підтримується у стані рівноваги, тоді якими є доходи від торгівлі і як ці доходи розподіляються між країнами залежно від умов торгівлі? Однак у наш час ця теорія була перероблена Хекшером й Оліном - двома шведськими еконо­містами.

Теорія Хекшера - Оліна пропонує модель торгівлі в термінах порівняльної забезпеченості країн факторами виробництва. Країна матиме відносну перевагу у тих продуктах, виробництво яких потре­бує інтенсивного використання чинника, досить рідкісного у цій країні. Ця теорія, ввібравши «закон порівняльних витрат» Рікардо, доповнений і підсилений концепцією обопільного попиту Мілля, йде далі, зв'язуючи модель міжнародної торгівлі зі структурою еко­номіки країн, що торгують.

Таким чином, теорія Хекшера - Оліна пропонує інструмент для аналізу впливу змін у торгівлі на власні економічні структури країн, і зокрема на внутрішній розподіл доходів. Вона увиразнює

-_ _ — — ~ Розділ 1

стару класичну теорему, що торгівля замінює рух факторів між країнами, і тому ставить питання про те, чи може одна тільки торгів­ля - за відсутності повної міжнародної мобільності факторів -вирівнювати ціни на всі фактори виробництва у всіх торгуючих країнах. Достатньо сказати, що хоча теорія Рікардо - Мілля пройшла випробування з більшим успіхом, ніж багато інших елементів кла­сичної політичної економії, проте навіть ця теорія сьогодні суттєво перероблена.

Сучасна теорія міжнародного руху капіталу. У західній економічній науці теорія міжнародного руху капіталу найактивніше розвивалася в останні десятиріччя. Ліквідація обмежень на рух капіталу в межах територій, які охоплюються західноєвропейським «Загальним ринком», і прогресуючі процеси інтеграції в інших райо­нах світового ринку призвели до того, що міграція приватних капіта­лів стала основною серед форм проникнення сильніших у фінансо­вому плані держав в економіку менш розвинутих країн. У цих умовах процес концентрації капіталів виходить за тісні рамки націо­нальних господарств, утворюючи міжнародні монополістичні об'єд­нання, які, ставлячи під контроль все виробництво ринку промислове розвинутих країн, докорінно змінюють попередні форми міжнарод­ного розподілу праці та національної виробничої спеціалізації. Вони руйнують традиційні національні виробничі структури і, створюючи нові космополітичні виробничі комплекси, вносять суттєві зміни і в структуру зовнішньоторгових зв'язків.

Ріст масштабів вивезення та ввезення капіталів спричиняє часто перетворення зовнішньої торгівлі з домінуючої форми міжна­родних економічних зв'язків у підлеглу. Все це разом стає причи­ною того, що попередні канонічні положення «класичної» теорії зовнішньої торгівлі переглядаються. Сучасні західні економісти ревізують основні тези «класичного» аналізу міжнародних економіч­них відносин, які грунтувалися на теорії міжнародної торгівлі. Сис­темі рікардіанських ідей про міжнародний обмін тепер протистав­ляються різноманітні версії теорії міжнародного руху чинників ви­робництва, котрі грунтуються на принципово іншому підході до про­цесів міжнародного обміну.

Ставлячи під сумнів рікардіанську ідею про визначальну роль світової торгівлі як головного прискорювача міжнародного розподілу праці і каталізатора росту світової продуктивності, прихильники цих теорій (Р.Кевіс, А.Юасей, Р.Кенен та ін.) вважають домінуючим