Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій план

1. Привласнююче та виробничо-відтворююче господарства: визна­чення, структура, досягнення та обмеженість.

2. Неолітична революція та її вплив на господарський розвиток пер­вісного суспільства.

3. Еволюція господарства в Стародавньому Єгипті та його відобра­ження в пам’ятках економічної думки.

4. Г осподарський розвиток та економічна думка Месопотамії. Закони Xаммурапі.

5. Особливості господарського розвитку Стародавньої !ндії та його відображення в пам’ятках економічної думки.

6. Особливості господарського розвитку та економічної думки Ста­родавнього Китаю.

7. Система “влада - власність” та її роль у розвитку господарства Стародавнього Сходу.

1. Привласнююче та виробничо-відтворююче господарства: визначення, структура, досягнення та обмеженість

Розвиток первісного суспільства поділяють на кілька етапів, але в цілому він має такі ознаки: низький темп розвитку продуктивних сил і повільне їх удосконалення; низький темп розвитку суспільства; колек­тивне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва;

рівномірний розподіл і соціальна рівність; відсутність приватної влас­ності, експлуатації, класів, держави.

Первісне суспільство хронологічно збігається з кам’яним віком. У ньому можна виділити три періоди: палеоліт (давній кам’яний вік): 5 млн. - 12 тис. років до н.е.; мезоліт (середній кам’яний вік): 12-8 тис. років до н.е.; неоліт (новий кам’яний вік): 8-3 тис. років до н.е.

У різних частинах світу в різних племен і народів поява певної фо­рми праці і суспільного життя відбувається в різні періоди. Проте їх об’єднує низка загальних рис: господарство привласнення (користу­вання природними благами); колективна, общинна власність на засоби виробництва.

У період мезоліту було накопичено значні обсяги інформації, знань з метеорології та медицини; всередині рас виділилися гілки і почався процес формування народів. Відмінність у темпах і характері господар­ського розвитку окремих людських спільнот посилювалася.

Неоліт став періодом завершення переходу до вищих форм прив­ласнюючого господарства і переходу до відтворюючого господарства, тобто заснованого на виробництві матеріальних благ, необхідних для життя і діяльності людей. Основними галузями економіки стали землеробство, скотарство і ремесла. Вперше стало можливим постійне, а не епізодичне, як раніше, отримання додаткового продукту [28].

2. Неолітична революція та її вплив на господарський розвиток первісного суспільства

Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство і скотарство) і другий (виокремлення ремесла із сільського господарства) суспільні поділи праці. Це сприяло індивідуалізації праці, виникненню і розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній лі­тературі прийнято називати неолітичною революцією.

Неолітична революція - процес переходу від привласнюючих форм господарювання до відтворюючих.

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Поступово вдосконалювалася аг­ротехніка. У ^ тис. до н.е. у землеробстві з’явились такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних і навіть поливних земель. У Європі, Західній і Середній Азії почався перехід від ручного землеробства до орного.

Важливою галуззю господарства стало скотарство. Скотарські пле­мена жили у степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної Азії. Європа було зоною переважно рослинного землеробства зі стійло­вим скотарством.

Найдавнішим ремеслом було гончарство. Г ончарне горно вперше з’явилось на Сході. Гончарний круг відомий з IV тис. до н.е.; його по­ява значно підвищила, продуктивність праці. Розвивалось також ткацтво. На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії у Ш-^ тис. до н.е. зародилось металургійне виробництво. На кордонах племен з різ­ною господарської діяльністю, а пізніше і всередині племен, все інте­нсивніше розвивався обмін.

Перехід до відтворюючого господарства привів до помітного збі­льшення розмірів общин, до виникнення територіальної общини, яка являла собою постійні поселення, що налічували десятки, а то й сотні житлових будинків і споруд. На межі 5-4 тис. до н.е. на Землі вже проживало 80 млн. осіб.

Кам’яні знаряддя праці вичерпали свій потенціал у IV тис. до н.е. У період неоліту матеріалом для виготовлення знарядь праці стає ме­тал - спочатку мідь, залізо, потім бронза, починаючи з І тис. до н.е. - сплави заліза та його похідних, зокрема чавуну та сталі. Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення і плугового землеробства), посилення майнової нерівності, поява приватної власності привели до виникнення класів та держави. Удосконалювалися знання, з’явились рахункові системи. Розвиток зе­млеробства сприяв розвитку геометричних знань. Було складено пер­ші географічні карти. Наприкінці неоліту було винайдено колесо, почав розвиватись колісний транспорт. Винятково важливою подією було виникнення писемності. Це стало межею, яка відокремила первісну історію від епохи цивілізації.

Руйнування первісного суспільства у різних регіонах світу відбу­валось у різний час. Відмінними були і моделі подальшого розвитку. Перші держави виникли в Месопотамії та в Єгипті наприкінці IV тис. до н.е. [28].