3. Економічні погляди Ксенофонта, Платона та Аристотеля

Ксенофонт (430-354 рр. до н.е.) - автор трактату “Домострой” - один із перших в історії економічної думки звернувся до проблем по­ділу праці в суспільстві. Ксенофонт обґрунтував досить нове для того часу твердження, що “найбільш проста робота” може виконуватися більш продуктивно, що ступінь поділу праці зумовлений, як правило, розмірами ринку. Отже, Ксенофонт вказував на взаємозв’язок між по­ділом праці та ринком.

Одним із перших Ксенофонт вдався до осмислення двох сторін будь-якого товару, виражених в його корисних якостях (споживна ва­ртість) і здатності до обміну (мінова вартість). Будучи прихильником натурально-господарської концепції, тобто засуджуючи обіг грошей як торговельного і лихварського капіталу, він визнавав необхідність існування і корисності грошей, вказуючи на притаманні їм функції обігу та засобу нагромадження. Він пропонував нагромаджувати гро­ші як скарб, страховий фонд на випадок війни, для розширення нату­рального господарства.

Платон (428-347 рр. до н.е.) - найближчий учень Сократа. Пла- тон основою держави вважав поділ праці, який залежить від потреб і вроджених здібностей людей. Ним були розроблені два проекти державної будови ідеального типу, спрямовані на зміцнення основ натурально-господарської політики. Зміст одного з таких проектів Платон виклав у своїй відомій праці “Держава”. У ній провідна роль у забезпеченні суспільних інтересів відводиться аристократії, оскільки саме цей стан включає філософів і разом з воїнами (армією) становить апарат управління державою. У його проекті “ідеальної держави” ні філософи, ні армія не повинні були займатися фізичною працею, а також не повинні обтяжуватися власністю, оскільки саме вона, на думку Платона, є джерелом протиріч і розбіжностей у дер­жаві. Їх матеріальне забезпечення за принципом “кожному порівну” має взяти на себе держава. Всі господарські турботи, зокрема воло­діння і розпорядження власністю, мали покладатися на так звану чернь - третій стан суспільства (ремісники, землероби, дрібні торговці).

Раби розглядались Платоном як власність вільних громадян або живо­го знаряддя праці, тому не віднесені ним у “Державі” до жодного стану суспільства.

Другий проект був запропонований Платоном у праці “Закони У ньому, на відміну від попередньої роботи, Платон протиставляє іде­альному типу “негативний ” тип суспільного устрою. Головною ру­шійною силою поведінки людей у ньому були матеріальні турботи і стимули. У праці “Закони” Платон розвиває попередні параметри ма­теріальної забезпеченості громадян вищих станів, тобто тих, хто по­винен знаходитись на державному утриманні. На думку Платона, усі громадяни зможуть в ідеальній державі одержувати (за жеребком) жи­тло і земельний наділ. Цінність загального майна громадян не повинна відрізнятися більш ніж у чотири рази.

Обидва проекти Платона збігаються у тому, що апарат управлін­ня державою (в першому) і громадяни (в другому) не повинні мати золота й срібла, а також не займатися лихварством. Серед галузей економіки найважливішою Платон вважав землеробство, відносив ре­місництво і торгівлю до менш престижних.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) був сином свого часу, тому вва­жав рабство природним явищем, яке має бути основою виробництва, і був твердо переконаним ідеологом натурально-господарських відно­син. Аристотель глибше від своїх сучасників дослідив конкретні еко­номічні проблеми; ним вперше проаналізовано основні економічні явища і закономірності тогочасного суспільства.

У своїх творах, особливо у “Нікомаховій етиці” та “Політиці”, йому вдалося розробити найоригінальніший на той час проект ідеаль­ної держави. У цьому проекті багато схожого на проекти його попе­редників - Ксенофонта та Платона. Зокрема, підтримка поділу суспі­льства на вільних і рабів, праці - на фізичну і розумову, негативне ставлення до ремесла. Оригінальність побудови проекту Аристотеля полягає в тому, що всі види господарської діяльності людей розгля­даються ним з точки зору експлуатації нижчого стану і належать до природної сфери (економіки) або до неприродної - хрематистики.

Для Аристотеля економіка - це природна господарська діяльність землеробів, ремісників і дрібних торговців, пов’язана з виробництвом життєво необхідних продуктів, що мають споживну вартість. Вона включається в обмін, але тільки в межах, необхідних для задоволення власних потреб, і межі цієї діяльності також природні - це розумне особисте споживання людиною.

Xрематистику мислитель порівнює з “мистецтвом наживати ба­гатство” за допомогою великих торговельних угод для перепродажу і лихварських угод. Іншими словами, хрематистика — це “мистецт­во” вкладання і нагромадження капіталу.

Ідеалом для Аристотеля є невелике землеробське господарство, в якому, зрозуміло, працюють раби і яке повинне забезпечувати себе майже всім необхідним, а те нечисленне, чого не вистачає, можна одержувати шляхом “справедливого обміну” з сусідом.

Про незавершеність Аристотелевої концепції про економіку і хре- матистику свідчить двояка характеристика обміну. В одному випадку обмін розцінюється ним як акт задоволення потреб і дозволяє трактува­ти споживну вартість як категорію сфери економіки, а в іншому випад­ку - навпаки: обмін символізує акт наживи, дає підстави вважати міно­ву вартість категорією сфери хрематистики. З цієї позиції Аристотель не сприймає великої торгівлі і грошового обігу. Функції грошей щодо відображення міри вартості і засобів обігу Аристотель відносить до сфер економіки, а їх застосування як засобу нагромадження, як лихвар­ського капіталу до сфери хрематистики [29].