4. Економічне вчення Адама Сміта

У 1776 р. вийшла книга А. Сміта “Дослідження про природу і причини багатства”, яка ознаменувала завершення етапу становлення політичної економії як науки. У ній автор чітко визначив предмет, методологію і загальну основу політичної економії як особливої галу­зі знання.

Предметом економічної науки Сміт вважає суспільний економі­чний розвиток і зростання добробуту суспільства. При цьому розвиток економіки спирається на матеріальні (фізичні) ресурси суспільства, використання яких призводить до створення благ і багатства народу.

Методологія вчення Сміта ґрунтується на концепції економічно­го лібералізму. Вчений стверджував, що інтереси окремих осіб збіга­ються з інтересами суспільства. Він використав поняття “економічна людина”, під яким мав на увазі особу, наділену егоїзмом, що прагне до все більшого нагромадження багатства. Неодмінною умовою дії економічних законів Сміт вважав вільну конкуренцію, а прагнення отримати прибуток та вільна торгівля є вигідними усьому суспільству. За твердженням дослідника на ринку діє “невидима рука”, за допомо­гою якої вільна конкуренція управляє діями людей через їхні інтереси і зумовлює вирішення суспільних проблем.

Завданням політичної економії Сміт вважав збільшення могутно­сті та багатства країни.

В основі економічних поглядів Сміта є ідея, що продукти матеріа­льного виробництва є багатством нації, а величина останнього залежить від частки населення, зайнятого продуктивною працею, та продуктивно­сті праці. Рівень продуктивності праці вчений ставив у залежність від поділу праці або спеціалізації. Результатом поділу праці він вважав економію робочого часу, вдосконалення навичок роботи та винахід машин, які полегшують ручну працю.

Гроші, за Смітом, є особливим товаром, який виступає загальним засобом обміну. Оскільки витрати обігу мусять бути мінімальними, тому віддавав перевагу паперовим грошам.

У своїх працях визначив три підходи до поняття вартості: 1) ва­ртість визначається витратами праці; 2) вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю праці, на яку можна придбати певний товар; 3) вартість визначається джерелами прибутку, до яких вчений зараховував заробітну плату, прибуток і ренту. Останнє твердження має назву “догма Сміта” і є основою теорії факторів виробництва.

А. Сміт визнавав, що до вартості одиничного товару, крім прибу­тків, входить також вартість спожитих засобів виробництва. Водно­час він стверджував, що їхня вартість створюється живою працею в інших галузях, тому вартість сукупного суспільного продукту зводиться до суми прибутків, а отже, виходить, що вартість засобів виробництва, створена працею минулих років, зникла.

Заробітну плату А. Сміт розглядав як “продукт праці, винагоро­ду за працю”. На його думку, розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні багатства збі­льшується попит на працю. Прибуток називав “вирахуванням з проду­кту праці”, різницею між вартістю виробленого продукту і заробітною платою робітників. Земельну ренту також вважав “вирахуванням з продукту праці”, який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал, на думку А. Сміта, є частиною запасів, на яку капіталіст роз­раховує отримати прибуток.

Головним чинником нагромадження капіталу вчений вважав оща­дливість. Капітал він поділяв на основний і оборотний. Під основним капіталом він мав на увазі капітал, який не вступає в процес обігу, а під оборотним - капітал, який змінює форму в процесі виробництва.

А. Сміт ігнорував постійний капітал, оскільки в його теорії вартості не враховувалась вартість засобів виробництва, створена працею мину­лих років.

Головним чинником нагромадження капіталу, за Смітом, є ощад­ливість. Повне невтручання держави в економіку країни - “їаіззєг /аіге” - він вважав умовою багатства, а державне регулювання необ­хідне лише у разі виникнення загрози загальному благу.

Сміт сформулював чотири правила оподаткування: пропорцій­ність, мінімальність, визначеність, зручність для платника.