Тема 11. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець хх - початок ххі ст.) план

1. Інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства остан­ньої третини ХХ - початку ХХІ ст. та її відображення в економіч­ній думці.

2. Економічні зміни в провідних країнах світу у 1970-х рр. та їх відо­браження в посткейнсіанстві. Загальна характеристика нового кейнсіанства у 80-ті роки ХХ ст.

3. Вплив інформаційно-технологічної революції 60-х рр. ХХ ст. на розвиток господарства провідних країн світу.

4. Розвиток світової економіки в останній третині ХХ ст. “Рейгано- міка” та “тетчеризм”.

5. Грошовий сектор економіки та економічна суть монетаризму. М. Фрідмен.

6. Теорії економіки пропозиції та раціональних очікувань, їх практи­чне використання.

7. Зміна ролі факторів економічного розвитку та еволюція інституці­оналізму у другій половині ХХ ст. Розвиток теорії постіндустріа- льного суспільства.

8. Трансакційний сектор економіки, теорія прав власності та транса- кційних витрат. Теорема Коуза.

1. Інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства останньої третини хх - початку ххі ст. Та її відображення в економічній думці

Складовою глобалізаційних процесів, а також характерною ри­сою сучасного етапу розвитку світового господарства є сталий роз­виток міжнародної торгівлі й розширення потоків капіталів. Сучасне виробництво, що ґрунтується на новітніх технологіях, наштовхнулося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, що стимулювало прагнення країн збільшувати експорт. Нарощування об­сягів міжнародної торгівлі тепер відбувається не лише за рахунок ро­зширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будівництва підприємств, що вироблятимуть ці това­ри. Посилення спеціалізації виробництва зумовлює перетворення ве­ликих сучасних компаній. Сучасні компанії перетворюються на тран­снаціональні корпорації (ТНК). Інвестування набуває форм прямих капіталовкладень. Сьогодні рівень міжнародної торгівлі набагато ви­щий, ніж будь-коли. У ній задіяний значно ширший набір товарів та послуг. Але найголовніша відмінність полягає в інтенсивності фінан­сових потоків та руху капіталів. Сучасна світова економіка, прив’язана до “електронних грошей”, які існують лише у вигляді цифр на моніторі комп’ютера, не має аналогів у минулому. Проник­нення ТНК до інших країн супроводжується привнесенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва і нових виробничих відносин. За підтримки національних урядів руйнуються соціальні структури традиційних суспільств, адже міжнародні корпорації перет­ворюють їх відповідно до міжнародних стандартів. Побут, культурні цінності, економіка в різних регіонах світу стають дедалі схожими. Цій уніфікації суспільств та економік сприяють потужні потоки капі­талу між країнами, що вимагають єдиних правил гри. На противагу попереднім підходам, що характеризувалися порівняно високим рів­нем незалежності національних економік і більшою свободою прийн­яття рішень, у новій глобалізованій міжнародній економіці залиша­ється дедалі менше можливостей для національних автономій. Це, звісно, призводить до втрати керівництва національних економік кон­тролю в управлінні господарським розвитком країни і, зокрема, в та­ких ключових сферах, як “рівень державних витрат”. Глобалізація економіки практично унеможливлює регулювання ринку і системи виробництва в країні на національному рівні.

Глобалізація набуває різного сенсу залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну або про світове виробництво за­галом. Глобалізація фінансового капіталу випробувала концепції рів­новажного розвитку ринкової економіки на основі ліберальної еконо­мічної політики. Класична і неокласична економічні теорії спиралися на раціональну основу пізнання, на досконалість знань. Але вже Хайєк стверджує, що абсолютне знання на основі сучасної інформації не існує і неможливе, а отже, рівноважного стану не можна досягти і в умовах централізованої економічної системи, і тому тільки ринок може з най­меншими витратами уникнути втрат від асиметрій, що виникають. Хоча деякі представники Брюссельської школи стверджують, що саме хаос породжує порядок. Але це означає, що теорія “економіки раціо­нальних очікувань” повинна стати надбанням історії економічних учень.

Глобалізація, збільшивши простір і глибину фінансових ринків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної не­стійкості. У кредитних відносинах також відбулися серйозні зміни. Суб’єктивна оцінка у поєднанні “кредит - застава” - реальність. Цін­ність застави залежить від того, яку суму готовий позичити банк його власнику. Особливо це характерно для відносин центру і периферії на постсоціалістичному просторі, де кредитні ризики дуже великі. А креди­тний ризик зумовлює збільшення ставки процента. Тут сформувалися відносини “дикого капіталізму”, який Дж. Сорос назвав “бандитським капіталізмом”. Для сучасного періоду розвитку світового господарства є характерним також посилення ідеології інтернаціоналізації та консо­лідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, що дедалі більше вимагав активного обміну між багатьма країнами та уніфікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту чи імпорту одного товару, країни перейшли до міжнародних угод. Стосовно посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації у світовому господарс­тві необхідно зазначити, що нині на авансцену світового економічного життя виходять нові учасники, які, поряд із традиційними, стають го­ловними законодавцями моди у світогосподарських процесах. Так, сьогодні виокремлюють вісім нових основних суб’єктів, що справля­ють вирішальний вплив на світогосподарські процеси. Це: 1) міжна­родні організації - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Продово­льча і сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ); країни “Великої сімки” - С7 (чи вісімки, С8, разом із Росією); регіональні організації, яких налічується близько 60; 2) багатонаціо­нальні корпорації (понад 60 000); 3) інституціональні інвестори (пен­сійні та інвестиційні фонди, страхові компанії); 4) неурядові організа­ції; 5) великі міста; 6) окремі видатні особистості (науковці - лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.) Таким чином, глобалізація стала постійним чинни­ком внутрішнього та міжнародного економічного життя.