2. Характерні риси та особливості господарського розвитку провідних країн світу

Сполучені Штати Америки. Наприкінці XIX - на початку

16. ст. США стають лідером з обсягів виробленої продукції, темпів економічного зростання, рівня продуктивності праці та концентрації виробництва. У 1913 р. частка країни становила 36 % світового проми­слового виробництва, а щорічні темпи зростання дорівнювали 4,2 %.

У даний період у США спостерігався комплексний, інтенсивний розвиток усіх підрозділів господарства на основі глибоких змін у тех- ніко-технологічному базисі. Відбулись зміни в структурі економіки в цілому та окремих галузей. На перше місце в структурі валового про­дукту країни виходить промисловість. При цьому в структурі промис­лового виробництва найбільшу питому вагу стали займати такі галузі важкої промисловості: металургія, металообробка, галузі машинобуду­вання, видобувні галузі. З’явились та швидко розвивались такі нові га­лузі, як автомобільна, нафтодобувна та нафтопереробна, електроенер­гетика. Значно збільшилась питома вага залізничного будівництва.

Розвиток економіки супроводжувався інтенсивними процесами концентрації та монополізації виробництва. Дані тенденції розвитку стимулювались кризами перевиробництва 1873, 1883, 1893 рр. Най­більш поширеною формою монополії в США були трести. До найбільш впливових трестів належали “Стальний трест”, який монополізував 66 % виробництва сталі та 43 % виробництва чавуну, а також “Дженерал

Електрик”, “Стандарт Ойл”, “АТТ”. Процес монополізації спричинив зрощування промислових і банківських капіталів - створення фінан­сових капіталів. Найбільш впливовими в американській економіці бу­ли групи Моргана і Рокфеллера.

Німеччина. В означений період Німеччина з економічно відста­лої та політично роздробленої країни перетворилась на європейського лідера з обсягів промислового виробництва, темпів його зростання, концентрації та монополізації виробництва. За даними показниками вона посіла друге місце у світі після США.

Найважливішими факторами промислового піднесення Німеччини були завершення державного об’єднання країни та створення Німець­кої імперії (1871), перемога Німеччини у франко-прусській війні, ане­ксія промислово розвинутих Ельзасу та Лотарингії, отримання 5 млрд. франків контрибуції, які стали джерелом промислових інвестицій. До факторів зростання варто віднести той факт, що промисловий перево­рот у Німеччині відбувся в останній третині ХІХ ст., що спричинило більш високий технічний рівень її промисловості.

Німецькі промислові підприємства виникали на основі новітньої на той час техніки. Широко застосовувались електромотор, дизель, парова турбіна, електропередача на відстань, нові методи сталеварін­ня. Це забезпечило переваги німецьким підприємствам у конкурентній боротьбі з англійськими та французькими. Найбільш швидкими тем­пами розвивались такі галузі важкої промисловості, як металургія та металообробка, важке машинобудування, транспортне машинобуду­вання, електроенергетика, хімічне виробництво. Особливістю індуст­ріалізації у Німеччині було те, що прискорений розвиток промислово­сті, особливо важкої, був спрямований у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси значною мірою зумовили зростання галузей важкої індустрії.

Процес монополізації відбувався в Німеччині переважно на осно­ві картелів та синдикатів, найбільшими з яких були Рейнсько- Вестфальський вугільний синдикат, “Фарбеніндустрі”, концерни АЕГ і “Сіменс”.

Зростання обсягів промислового виробництва позначилось на обся­гах та структурі зовнішньої торгівлі Німеччини. У період 1870-1913 рр. обсяг німецької зовнішньої політики зріс втричі. 70 % загальної вар­тості експорту припадало на готові товари. Однак економіка країни значно залежала від імпорту сировини та продовольчих товарів, що призвело до від’ємного сальдо торгового балансу Німеччини напере­додні Першої світової війни.

Англія. Наприкінці XIX - на початку XX ст. Англія втратила по­зиції світового лідера у промисловому виробництві. Відставання анг­лійської промисловості пояснювалось фізичним та моральним старін­ням виробничої бази англійської промисловості, яка потребувала технологічного оновлення. Незважаючи на зазначені проблеми, осно­вним напрямом інвестування капіталів англійської буржуазії були британські колонії. Англійські підприємці та банкіри віддавали пере­вагу експорту капіталу за кордон, у колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Внаслідок цього відчувалась нестача капіталів всередині країни, що перешкоджало технічному переозброєнню промисловості та було причиною подальшого відставання.

Разом з тим у даний період в англійській економіці поступово ві­дбувались структурні зміни. Порівняно високими темпами розвива­лись галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електроте­хнічна, хімічна, випередивши традиційно розвинені галузі - видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни.

Процес монополізації промисловості в Англії відбувався повіль­ніше, ніж у США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджав промисловий за темпами концентрації і централізації. П’ять лондонських банків здійснювали контроль над кредитною системою. Англійські банки та­кож виступали найбільшими кредиторами у світі, а Лондон - найбі­льшим фінансовим центром.

Франція. Наприкінці XIX ст. за рівнем розвитку промислового виробництва Франція опинилась на четвертому місці у світі. Основ­ними причинами уповільнення темпів зростання були економічні зби­тки, нанесені поразкою у франко-прусській війні; технічне та мораль­не старіння технічної бази промисловості, створеної у 50-60 рр. XIX ст.; особливості розвитку капіталістичних відносин у Франції (парцелярне сільське господарство, вузький ринок, лихварський характер накопи­чення капіталу). Відсталою у порівнянні зі США та Німеччиною була структура французької економіки. Скорочувалися потужності металу­ргії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість.

Однак існувала сфера економічної діяльності, в якій Франція до­мінувала у порівнянні з іншими країнами. Це банківська сфера, фі­нанси та кредит. У банківській сфері процес концентрації відбувався дуже активно. На початку XX ст. в економіці діяли три найбільші банки (“Ліонський кредит”, “Національна облікова контора”, “Г енера- льне товариство”), в яких було сконцентровано 70 % усіх депозитів.

На цій основі формувався фінансовий капітал. Його центром став Французький банк, який був зразком концентрації капіталу в націона­льному масштабі.

Пріоритетним напрямом використання капіталу у Франції був експорт банківського капіталу. У період 1870-1913 рр. експорт капіта­лу збільшився у 4 рази, що перевершувало темпи економічного зрос­тання країни. Франція зберігала статус “світового лихваря”.