7. Застійні явища в радянській економіці 70-х - першій половині 80-х рр. Хх ст. Та проблеми вдосконалення господарського механізму в радянській економічній літературі

Починаючи з 1970-х років темпи економічного зростання почали знижуватися. Однією з найголовніших причин цього була амбітна по­літика керівництва СРСР, яка потребувала надпотужного військового потенціалу. До середини 1970-х років далися взнаки помилки радян­ського керівництва в соціально-економічній політиці. У легкій, харчо­вій промисловості було зосереджено лише 10 % основних виробничих фондів, економіка не орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основна частина промислового потенціалу припадала на важку індустрію, що призвело до вичерпання природних ресурсів. Темпи зростання промисловості почали спадати зі скороченням екс­тенсивних факторів - виснаженням природних ресурсів і зменшен­ням народжуваності. Ці питання розглядали передусім як необхідність розв’язання теоретичних проблем політичної економії соціалізму та практичне застосування їх у господарській практиці, наголошуючи нагальність посилення прикладного характеру політичної економії соці­алізму (І. Ястремський, О. Рубан, В. Ємченко, В. Черняк та ін.). У пра­цях цього періоду стверджувалося, що роль економічної теорії не обме­жується лише дослідженнями сутності економічних законів, вона має обґрунтовувати й “виробляти форми і методи їх використання” У межах дискусії щодо вдосконалення господарського механізму сформувалися певні точки зору, які базувалися на теоретичних узагальненнях місця та ролі товарно-грошових відносин за соціалізму. Але такий підхід мав чимало обмежень, певне подолання яких у теоретичному плані ві­дбулося лише наприкінці 1980-х років. Вважалося, що економічні пе­ретворення ринкового типу можливі за умов повного (або майже пов­ного) одержавлення економіки. Адже всі теоретичні дискусії 1960-х - першої половини 1980-х років щодо проблем соціалістичної власності залишалися на позиціях визнання державної (загальнонародної) влас­ності на засоби виробництва як основи соціалістичної економіки, роз­глядаючи її як “фундаментальну економічну сутність соціалізму”. То­му основним напрямом удосконалення господарського механізму в цей період став пошук шляхів створення такої господарської систе­ми, яка б забезпечувала зростання ефективності планової економіки за збереження її основи - загальнонародної (державної) власності. У 1970-ті роки з’явилися й інші моделі вдосконалення господарського механізму, засновані на принципах збереження і навіть посилення ди­рективних методів господарювання. Прихильники такого підходу орі­єнтувалися на активне використання економіко-математичних методів оптимізації економічних процесів та ЕВМ, запровадження у практику різноманітних автоматизованих систем управління (АСУ), зокрема ав­томатизованої системи планових розрахунків (АСПР), галузевих ав­томатизованих систем (ГАСУ), територіальних систем управління тощо. В Україні в цьому напрямі працювали В. Голіков, М. Міхно,

О. Оніщенко та ін.

8. “Горбачовська перебудова" як спроба трансформації радянської системи. Реформи 60-90-х років ХХ ст. як спроба вдосконалення радянської господарської системи

Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС, на якому нове ке­рівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, що мав базува­тися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконст­рукції народного господарства на основі новітніх досягнень науки та техніки, модернізації машинобудування, а на цій основі - й усього на­родного господарства, а також активізації “людського фактора”. Про­голошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її “вдосконалення”, виправлення певних “деформацій”; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на витратний шлях, тож принести кардинальних позитивних змін був неспроможний. Проте вжиті на цьому етапі заходи (наведення елементарного порядку, зміц­нення трудової й технологічної дисципліни, широка заміна керівників тощо) дали певний позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшилися капіталовкладення в соціальну сферу. На цьому тлі було розв’язано антиалкогольну кампанію, яка завдала колосаль­ного удару по державних фінансах (за деякими даними збитки сягали 10 млрд. крб. щорічно).

Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перетворень, власне, зміни наявної в СРСР економічної моделі, які були підготовлені багаторічними економічни­ми дискусіями, зокрема малопомітним у 1970-х роках напрямом удо­сконалення господарського механізму, що орієнтувався на перехід до ринкової економіки, із конкуренцією та вільним ціноутворенням за ві­дсутності централізованого управління економікою та мінімальним втручанням держави в економічні процеси. Власне, у другій половині 1980-х років цей підхід ще не став підґрунтям реформування радянсь­кої економіки, але перші кроки на цьому шляху - прийняття законів “Про індивідуальну трудову діяльність” (1986 р.) та “Про кооперацію” (1988 р.), які з численними застереженнями легалізували дрібне приват­не підприємництво, означали відхід від традиційного тлумачення соціа­лістичної економіки. Певні перетворення відбуваються й в аграрному секторі, але вони зводилися до перебудови системи управління в сільсь­кому господарстві (створено Держагропром). Створення Держагроп- рому, який об’єднав практично всі міністерства та відомства галузі, не дало істотного ефекту в розв’язанні сільськогосподарських проблем: послабити гостроту продовольчої проблеми й забезпечити реальну са­мостійність колгоспів та радгоспів. Кризові явища в економіці поглиб­лювалися, а реформи не давали жодних позитивних зрушень.

У 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових ві­дносин під жорстким державним контролем, але вона не дістала підт­римки Верховної Ради СРСР. Не була підтримана й більш радикальна програма групи Шаталіна (“500 днів”). Зрештою, Верховна Рада СРСР затвердила “Основні напрямки стабілізації народного господарства та переходу до ринкової економіки”, втім ця програма не мала під собою твердого ґрунту й не могла дати позитивних результатів. Унаслідок цього всього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідов­на, безсистемна перебудова призвела до невідворотного розвалу ра­дянської економіки та розпаду СРСР.

Економічна “перебудова” розпочалася у червні 1987 р., коли було ухвалено закон “Про державне підприємство”, згідно з яким підпри­ємства набували права самостійно планувати свою діяльність, базую­чись на рекомендованих, а не директивних завданнях, на контрактах із постачальниками та споживачами та державних замовленнях. Відте­пер діяльність підприємств мала регулюватися не міністерствами та відомствами, а довготривалими економічними нормативами. Взагалі механізм цієї реформи не відповідав задекларованим цілям. Фактично він не допускав плюралізму власності (в середній та великій промис­ловості), не зачіпав основ адміністративно-командної системи управ­ління (зберігалася система міністерств з їхньою бюрократичною опі­кою над підприємствами, певною мірою зберігалося й директивне планування) та не змінював мотивацію до праці. Оскільки реформа не змінила відносин власності, розширення прав підприємств не супро­воджувалося відповідним підвищенням їхньої відповідальності за ре­зультати господарської та фінансової діяльності. Істотне підвищення частки прибутку, що залишалася в розпорядженні підприємств, зумови­ло зростання не капітальних вкладень, а лише заробітної плати, що пок­лало початок активним інфляційним процесам. Стосовно українських підприємств закон навіть не створив відповідних умов для отримання ними достатньої самостійності, адже вони залишалися залежними від союзних органів, котрі й надалі розподіляли матеріальні ресурси, зок­рема сировину, матеріали, устаткування, обладнання та державні за­мовлення, які майже на 100 % охоплювали виробництво продукції державних підприємств. Таким чином, директивно-планові регулято­ри були порушені, а ринкові так і не запроваджені. Половинчасте, не­продумане реформування внеможливлювало розв’язання найгострі- ших економічних проблем, натомість поглиблювало народногоспо­дарські диспропорції, розбалансованість економіки як країни загалом, так і України зокрема.

Література: 12, 13, 17, 28.