3. Основні напрями теоретичних досліджень в українській економічній літературі 90-х рр. Хх ст.

На розвиток української економіки негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном, зменшення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівартість та неконкуренто­спроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої ба­зи, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки. Усі ці проблеми привертали увагу науковців, з’являється низка публіка­цій, присвячених обґрунтуванню концепції структурної перебудови, і передусім трансформації промислового комплексу, питанням оптимі- зації галузевої структури національного виробництва, забезпечення його конкурентоспроможності на світових ринках. Так, у працях нау­ковців доволі детально досліджено мету й об’єкти структурних пере­творень у промисловості України, стверджується, що ефективнішою вважається та структура виробництва, в якій частка проміжної проду­кції буде відносно меншою, а частка кінцевої продукції, відповідно, більшою. Щодо наявної структури промислового виробництва в Укра­їні, то вона є нераціональною як з економічної, так і з соціальної точок зору, оскільки в ній переважають екологічно шкідливі виробництва. Отже, вона потребує кардинальної трансформації передусім у бік на- укоємних виробництв.

Цим проблемам присвячено й монографію В. Коломойцева “Вос- становление и структурная трансформация промьішленного комплекса Украиньї” Автор як основу структурної політики розглядає політику промислову, “що визначає стратегію і тактику розвитку промислового комплексу та його структурну трансформацію”, головними складови­ми якої є проблеми енергозбереження, досягнення енергетичної без­пеки держави й організації імпортозамісного виробництва. Основою промислової політики України, на його думку, має стати посилення конкурентоспроможності національної економіки. Але, зосередив­шись на питаннях структурної переорієнтації промислового комплек­су країни, автор залишає поза увагою конче важливі проблеми інсти- туціонально-структурних перетворень складових цього важливого процесу.

Утім, як доводить досвід, за умов перехідної економіки структур­на перебудова насамперед має спрямовуватися на формування та роз­виток ринкового середовища. З огляду на це для України й у теорії, і на практиці на перший план виходить проблема обґрунтування та здійснення комплексу інституціональних реформ: приватизація та за­конодавче закріплення прав інституту приватної власності, формуван­ня конкурентного середовища, вдосконалення інституту права, станов­лення правового поля господарювання, розвиток фінансових інститутів, обмеження й ліквідація тіньової економіки тощо.

Наприкінці 1990-х років такий комплексний підхід до аналізу су­ті та спрямованості структурної політики стає основою багатьох еко­номічних досліджень. Так, П. Єщенко, розглядаючи особливості фор­мування структурної політики за умов трансформації економіки, зосереджується не лише на макроекономічних показниках та аналізі структури промислового виробництва, а й на особливостях формуван­ня нової структури власності, соціальної структури суспільства. Він стверджує, що найважливішим завданням у процесі трансформації української економіки є необхідність “подолати економічні, політичні, інституційні перепони, що стримують рух економіки України до нової моделі розвитку”.

Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічного розвитку й структурної трансформації економі­ки інституціональну модернізацію. Усе це дає підстави стверджувати, що, на думку багатьох українських економістів, саме інституціональ- ний підхід уможливлює комплексне охоплення проблематики струк­турних реформ та суспільної трансформації, який і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.

Література: 13, 28.