3. Еволюція господарства в Стародавньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економічної думки

Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту ви­значила основу економічного життя стародавніх єгиптян - землеробство. Єгиптяни збудували просту і надійну басейнову систему іригації. Буді­вництво та експлуатація такої системи штучного зрошення вимагали зусиль всіх номів (так в Єгипті називали перші держави), що вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства. Виконуючи роль організатора робіт і розпорядника земель, племінна знать з часом захоплювала владу. Ремонт дамб, очищення каналів, регулювання по­слідовності багаторазового поливу полів, польові роботи, пов’язані з режимом зрошення, - все це могло здійснюватися за жорсткого до­тримання графіка, за постійного контролю й управління з єдиного центру, здійснюваних державою.

Впровадження штучного поливу землі забезпечувало високий ва­ловий збір зерна у країні. Але культура землеробства в Єгипті була досить простою і зводилася у Верхньому Єгипті до примітивних захо­дів запобігання солончакам, а в Нижньому Єгипті зерно висівали пря­мо в мул і відразу ж виганяли на засіяне поле домашню худобу.

Єгиптяни займались тваринництвом та птахівництвом, знали і бджільництво, яке найімовірніше саме вони і вигадали, тримали ко­ней. Вже в I тис. до н.е. єгиптяни почали постачати коней на ринок Передньої Азії.

Досить розвиненим було ремесло. Особливих успіхів єгиптяни досягли у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, будів­ництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа.

Періодом найвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства (1580-1085 рр. до н.е.). У цей період найбільш швидко стали розвиватись ремесла. Виникли нові методи обробки золота. Єгиптяни значно удосконалили виробництво скла, ливарництво, суд­нобудування. Ще в I тис. до н.е. вони навчилися виробляти з фарфоро­подібної маси фаянс, який користувався значним попитом на міжнарод­ному ринку. Єгиптяни вперше розробили технологію виготовлення матеріалів для письма - папірусу.

Щодо розвитку торгівлі, то в період Стародавнього царства від­бувалась примітивна обмінна торгівля. Протягом всього періоду існу­вання Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарного виробництва в країні не було, збувався не товар, а надли­шок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість краї­ни та її географічна ізольованість, можливість легко грабувати сусідні території були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства ^-^ ст. до н.е.).

Також в епоху Нового царства товарообмін залишався незнач­ним. Наприкінці цієї епохи почав складатися загальноєгипетський ри­нок, а в I тис. стали розвиватись товарно-грошові відносини. Торгівля сприяла розвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства про­цвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.

Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов’язані з найважливішою рисою єгипетського суспільства - прагнення стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному та політичному житті.

Із пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу найдавнішою вважається “Повчання гераклеопольського царя своєму синові” (Стародавній Єгипет, ХХІІ ст. до н.е.). У ньому мова йде про правила мистецтва державного управління та господарювання. Ще од­на з найдавніших пам’яток економічної думки Стародавнього Єгипту початку ХVІІІ ст. до н.е. “Речення Іпусера” надає критичну оцінку сти­хійного, некерованого зростання масштабів боргового рабства і лих­варства, завдяки чому в країні почалась громадянська війна [28-29].