2. Економічні зміни в провідних країнах світу у 1970-х рр. Та їх відображення в посткейнсіанстві. Загальна характеристика нового кейнсіанства

Новими економічними явищами, що характеризували функціону­вання світового господарства у 70-х - на початку 80-х рр. ХХ ст., були такі: подальше розгортання НТР, посилення інтелектуалізації й віртуа- лізації економічних відносин; вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глоба­льної технологічної модернізації; вичерпність традиційних екстенси­вних факторів економічного зростання; загострення проблеми дефі­цитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафтогазової) кризи розвинутих країн. Також у цей період посилю­валася роль екологічної складової економічного прогресу перед загро­зою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зростання інтернаціоналізації господарських зв 'язків та пануван­ня транснаціональних корпорацій надавали кризовим явищам ха­рактеру глобальності. Характерним було також поєднання глобаль­них проблем із поглибленням економічних суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу, про що свідчать світові економічні кризи 1974-1975 та 1980-1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із ни­зкою структурних криз - енергетичною, валютно-фінансовою, еколо­гічною, що зумовило небачені раніше за глибиною й раптовістю шоки пропозиції. Стрімке зростання світових цін на нафту спричинило по­дорожчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972-1973 рр. перевищили зростання їх за період від кінця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвинутою ринковою економі­кою за одночасного зростання цін. Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало таке нове економічне явище, як стагфляція - одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція. Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи кейнсіанського напряму призвела до посилення критики кейнсіанської ортодоксії з боку представників не- ортодоксального кейнсіанства. Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації методологічних засад кейнсіанства. Поси­лення розмежування в середовищі кейнсіанства наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. XX ст., що було пов’язане з переоцінкою вагомості ортодоксальної теорії кейнсіанства з боку самих кейнсіанців, призвело до формування двох основних тенденцій подальшого розвитку цього напряму: по-перше - традиційні кейнсіанці, представники старого поко­ління кейнсіанців (П. Семюелсон, Дж. Тобін, Г. Екклі, Л. Клейн, Ф. Мо- дільяні), які за умов теоретичної кризи цього напряму залишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії, і, по-друге, - посткей- нсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-новаторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою. Отже, можна вирізнити дві основні те­чії у структурі посткейнсіанства: 1) американська течія посткейн- сіанства, або монетарне посткейнсіанство - Р. Клауер, А. Лейон­хуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі; 2) англійська течія посткейнсіанства - Дж. Робінсон, Н. Калдор, П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крсгель, Дж. Ітуелл. Отже, у 1970-х рр. посткейнсіанство як нове теоретичне відгалуження кейнсіанського напряму зробило спробу оновлення макроекоеномічної теорії з урахуванням змін у тогочасній ринковій економіці.

До ідейно-теоретичних ідей посткейнсіанства можна віднести

такі:

1. теорію Дж.М. Кейнса, яка була основою обох напрямів посткейнсі- анства;

2. критичне та творче використання ідей монетаризму та неокласич­ної мікроекономічної теорії американськими посткейнсіанцями;

3. відродження рікардіанства і передусім методологічних засад його теорії вартості представниками англійського посткейнсіанства (П. Сраффа);

4. використання англійськими посткейнсіанцями здобутків інституці- онального напряму економічної теорії, враховуючи у власних дос­лідженнях існування і взаємодію соціально-економічних та полі­тичних інституцій;

5. використання наукових ідей макроекономічної теорії й теорії розпо­ділу національного доходу, економіко-математичні методи дослідже­ння польського економіста Міхала Калецького;

6. визнання деякими представниками англійського посткейнсіанства (Дж.В. Робінсон) доцільності використання елементів марксист­ського аналізу, особливо макроекономічних, загальнорівноваж- них аспектів теорії суспільного відтворення.

Посткейнсіанські течії об’єднують спільні цілі, якими є:

1. теоретичне протистояння неокласичній системі;

2. необхідність завершення кейнсіанської революції;

3. створення нового синтезу макро- та мікроекономіки. Але поряд з цим американське та англійське посткейнсіанство мають певні від­мінності та особливості.

Особливості американського посткейнсіантва: макроаналіз мо­нетарної сфери, врахування грошового чинника в макроекономіці; включення неокласичної мікроекономіки як теоретичного підґрунтя ма- кроекономічного аналізу; урахування ролі недостатньої інформації на фінансових ринках; широке впровадження економіко-математичних ме­тодів. Методологічні засади англійського посткейнсіанства: запе­речення методології маржиналізму (теорії граничної корисності та граничної продуктивності; відродження традиції класичної школи у вигляді неорікардіанства (теорії цінності, прибутку, розподілу); вклю­чення дослідження інституцій та інституціонального принципу “ку­мулятивної всебічної причинності”; спроби використання аналізу процесу суспільного відтворення К. Маркса.

У 1980-х рр. відбулося відокремлення прибічників американського монетарного посткейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства, яке суттє­во відрізняється як від неокейнсіанства, так і від постскейнсіанства. Важливу роль у розробленні ідей нового кейнсіанства у цей час відіг­рають американські економісти, серед них Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц (Стенфордський університет), Джордж Акерлоф та Жанет Йєллсн (університет Берклі), Олів ’є Бланшар та Джуліо Ротсмберг (Массачусетський технологічний інститут), Грегорі Манків (Гар­вард) та ін. Прихильники цієї течії, подібно до посткейнсіанців, вихо­дять з того, що в капіталістичному господарстві існують серйозні причини, здатні викликати болісні відхилення від стабільного еконо­мічного зростання та повного використання ресурсів, призвести до макроекономічної нестабільності ринкової економіки, тому необхід­ним є активне втручання держави в економіку.

Нові кейнсіанці, на відміну від своїх попередників, удосконалю­ють методологію економічних досліджень шляхом залучення як неокласичних ідей, так і відповідного категоріального апарата, ви­користовують формально-математичний апарат загальної рівно­ваги. Вони досліджують функціонування ринків капіталу, праці, товарів та раціональної поведінки господарських агентів за умов макроеко- номічної невизначеності та неповноти економічної інформації. Нові кейнсіанці аналізують проблеми грошей та ціноутворення. Найбільшу увагу їх привертає концепція ціноутворення за умов недосконалої конкуренції. Нові кейнсіанці вважають, що кейнсіанська теорія сього­дні - це теорія малозмінних цін і заробітної плати, які й потребують дослідження під час аналізу стійкої інфляції. Прихильники кейнсіанс- тва мусили визнати небезпечність невпинного й беззастережного зро­стання державних видатків й дефіцитів державного бюджету. Це пов- ною мірою позначилося на їхній економічній політиці, де традиційно в основі регулювання попиту перебувала бюджетна політика, точніше - політика бюджетного дефіциту. У кредитно-грошовому регулюванні акцент робиться на посиленні гнучкості всієї кредитно-грошової сис­теми. У центрі уваги опиняється політика доходів, якій приділяють особливого значення. Саме в ній сучасні кейнсіанці вбачають можли­вість одночасного розв’язання проблеми зайнятості та інфляції. Влас­не, пропозиції нових кейнсіанців зводяться до обґрунтування нової макроекономічної стратегії, яка полягає в тому, що за умов сучасної договірної економіки уряд має перебрати на себе контроль за цінами й доходами за допомогою оподаткування, коли відбувається регулю­вання процесів монополізації. Встановлення заробітної плати має від­повідати співвідношенню попиту та пропозиції в кожному секторі економіки.