2. Господарський розвиток Стародавньої Греції в осьовий час. Реформи Солона

У період УІІІ-УІ ст. до н.е. (архаїчний період) економічний роз­виток Стародавньої Греції характеризується значними змінами у го­сподарському житті, що привели до створення нової економічної системи. Греція обігнала у своєму розвитку всі сусідні країни. Вдос­коналення сільськогосподарського виробництва відбувалося шляхом інтенсифікації: селяни перейшли до вирощування більш прибуткових культур - винограду і маслин. Головними осередками сільського гос­подарства були дрібне селянське господарство і більший фільварок родової знаті. Землі здавались в оренду, за яку аристократи виручали 1/2 врожаю. Набуло значного розвитку ремесло, що зосереджувалося в містах, чітко сформувалися його галузі: металургія, металообробка, кораблебудування. Г ончарне виробництво мало масовий, серійний ха­рактер. Провідною галуззю стала зовнішня торгівля, почав утверджу­ватися товарно-грошовий обмін.

У цей же період здійснювалася велика грецька колонізація. Виді­ляють три основні напрями колонізації. Перший - західний, найбільш потужний (Сицилія, Ггалія). Другий - північно-східний (узбережжя Чор­ного моря). Третій - південний і південно-східний - найбільш слабкий, оскільки тут греки натрапили на потужний опір фінікійських купців.

В архаїчний період відбувалось формування античних полісів — міст-держав. В основі поліса лежить антична форма власності, що становила собою єдність державної і приватної форм власно­сті. Поліс як колектив громадян мав право верховної власності на землю, і тільки його громадяни були могли бути власниками землі. Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії (самоза­безпечення) - основа економічної свободи.

В історії розвитку Стародавньої Греції виокремилися два види полісів:

1. аграрний, з абсолютним переважанням сільського господарст­ва, слабким розвитком торгівлі і ремесла, товарно-грошових відносин, великою часткою праці залежних робітників, як правило, з олігархіч­ним ладом (Спарта, міста Фессалії, Бестії);

2) торговельно-ремісничий, з великою часткою ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, втіленням рабської праці у виробництво, демократичним ладом (Афіни, Коринф, Сиракузи та ін.).

Афіни були найбільш розвинені в економічному відношенні. За­кони Драконта (621 р. до н.е.) оформили право приватної власності. Головним виробничим осередком стала велика земельна ділянка (3-5 га), власником якої був громадянин поліса. Господарства мали, як прави­ло, багатогалузевий характер і в їх обробітку застосовувалася праця рабів.

Найбільш важливою з реформ Солона (Салона) (594 р. до н.е.) була так звана сейсахтейя (страхування тягаря) - всі борги, зроблені під заставу землі, були скасовані (борги селян перед земельною знат­тю), селянам відновили статус власників, заборонялось навернення афінян у рабство за борги, обмежувався позичковий відсоток [28]. Скасування боргової кабали та боргів завдали нищівного удару по ли­хварських операціях із землею та її концентрацією, а це сприяло вве­денню сівозміни. Встановлена в результаті реформи свобода заповіту передбачала дроблення родових маєтків, що завдало удару по родовій знаті. Реформа Солона, безперечно, заохочувала підприємництво [21, с. 34-35]. Закони Солона передбачали, що вивіз маслинової олії з ме­тою наживи дозволявся, а зерна - заборонявся. Заохочувалась реміс­нича діяльність. Вводився земельний максимум для обмеження конце­нтрації земельної власності. Велике значення реформи мали і для підриву політичного панування знаті (були знищено спадкове право обіймати високі посади): всі афінські громадяни були поділені на чо­тири категорії за величиною земельного прибутку. Тепер розмір при­ватної власності визначав становище людини в суспільстві [28].

Реформа Солона має чітко виражену військову мету: афіняни, яких було віднесено до першого розряду, мали обладнувати бойові кораблі; до другого - служити в кавалерії; до третього - в піхоті; до четвертого - гребцями на кораблях. Реформа віддзеркалювала основу Афін: суспільство тримається на рабській праці, що забезпечується воєнними методами [21, с. 34-35].

Основною рисою соціально-економічного розвитку класичного періоду (У-УІ ст. до н.е.) стало панування полісів і поширення в тор­говельно-ремісничих полісах рабства класичного типу, хоча зберіга­лась залежність типу ілотії.

В еллінський період (кінець ІУ-І ст. до н.е.) розвитку давньог­рецької цивілізації поліс не зник з історичної арени, а дістав новий імпульс для існування при залученні до складу великої держави, яка забезпечувала йому автономію і безпеку. У період існування еллініс­тичної монархії відбувається синтез грецьких (еллінських) і східних елементів у всіх сферах життя - економічній, соціально-політичній, культурній та ін. Все це сприяло зростанню товарності та збільшенню торговельного обігу [28].