Тема 12. Економічний розвиток україни в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці план

1. Становлення господарської системи радянського типу та теорети­чне осмислення її засад у працях українських економістів.

2. Політика “воєнного комунізму” та її відображення в дискусіях 20-х років ХХ ст. НЕП.

3. Становлення адміністративно-командної системи та її теоретичне обґрунтування в українській економічній літературі 20-30-х рр. ХХ ст. Радянська індустріалізація та колективізація.

4. Вибір економічної стратегії розвитку в повоєнний період. Джерела відбудови та розвитку господарства.

5. Спроби лібералізації адміністративно-командної системи госпо­дарства в період “хрущовської відлиги”.

6. Обґрунтування необхідності та шляхів подальшого реформування радянської економіки у процесі теоретичних дискусій на початку 60-х рр. ХХ ст. “Косигінська” реформа (1965 р.), її суть та реаліза­ція в Україні.

7. Застійні явища в радянській економіці 70-х - першій половині 80-х рр. ХХ ст. та проблеми вдосконалення господарського меха­нізму в радянській економічній літературі.

8. “Горбачовська перебудова” як спроба трансформації радянської системи. Реформи 60-90-х рр. ХХ ст. Спроба вдосконалення ра­дянської господарської системи.

1. Становлення господарської системи радянського типу та теоретичне осмислення її засад у працях українських економістів

Прийшовши до влади, революційний уряд здійснив низку ради­кальних заходів, спрямованих на посилення державного управління економікою. Практично це означало відмову від ринкових відносин і перехід до централізованої економічної системи. Економічна політи­ка, що її проводили на цьому етапі, дістала назву політики воєнного комунізму. У тогочасній українській науковій думці існувало дві течії. Перша течія - науковці, що сподівалися втілити свої наукові ідеї на реформаторських засадах розбудови нового суспільства шляхом згоди з радянською владою. Серед цих науковців були В. Косинський, К. Воблий, Є. Слуцький, Л. Яснопольський, Г. Кривченко, В. Левитсь- кий, М. Соболєв, П. Фомін, Ф. Дунаєвський, Я. Діманштейн, С. Фесенко та багато інших. Що ж до другої течії суспільно-економічної думки в Україні, котра склалася в роки радянської влади як офіційна, то вона була представлена переважно державними, партійними та господарсь­кими діячами, які вийшли з лав професіональних революціонерів і ті­єю чи іншою мірою пропагували ідеї та програми Леніна, розробляли відповідні заходи економічної політики тощо, а також нечисленними професійними економістами-марксистами, лави яких у 1920-ті роки інтенсивно поповнювалися науковцями нової формації.

Серед перших найвідоміші фігури - В. Чубар, С. Косіор, В. За- тонський, Г. Гринько, В. Мещеряков, X. Раковський, Д. Мануїльський, М. Скрипник, Г. Петровський, Е. Квірінг, П. Любченко та інші, а також -

В. Введенський, А. Віткуп, С. Кузнецов, П. Жигалко, Я. Дудник, В. Мишкіс, М. Кривицький, П. Штерн, В. Дубровін, О. Александров, О. Шліхтер,

В. Целларіус, Є. Терлецький, О. Лозовий, Т. Білані та ін.

У виступах, статтях, брошурах С. Косіора, О. Шліхтера, Д. Ману- їльського та ін. методи продрозкладки розглядалися не лише як зумо­влені поточними завданнями (забезпечення армії, виробничих центрів тощо), а й як пов’язані із програмними настановами радянської влади у сфері соціалістичного будівництва. Однак ще напередодні жовтне­вих подій у серпні 1917 р. М. Туган-Барановський пропонує у завер­шеній ним у листопаді того ж року праці “Социализм как положите- льное учение” свій варіант глибокого аналізу нейтралістської системи соціалізму і попереджає про небезпечність її негайного запровадження. М. Туган-Барановський доходить висновку, що у непідготовленому со­ціальному середовищі соціалізм, замість того, щоб стати царством сво­боди і загального багатства, має стати царством рабства і загальних злиднів. Украй негативно ставилися до економічної програми більшо­виків В. Косинський, В. Левитський, К. Воблий та інші провідні украї­нські вчені-економісти.