2. Українська економічна думка про необхідність та труднощі реформування національного господарства

У пореформений період в Росії панівним напрямом продовжує за­лишатись класична політична економія. Економічна теорія класиків обґрунтовувала необхідність природного розвитку економіки в умовах вільної конкуренції та невтручання держави в економіку. Українські економісти не просто сприйняли ці ідеї, а розроблювали власні теоре­тичні положення, виходячи з конкретних завдань економічного розви­тку країни, та здійснили свій внесок у світову науку.

Помітну роль у розвитку економічної науки в Україні у 50-90-х рр.

ХІХ ст. відіграв видатний учений та державний діяч, київський про­фесор Микола Бунге (1823-1895). Свою теоретичну концепцію він ви­клав у працях “Основи політичної економії” (1870) та “Нариси полі- тико-економічної літератури” (1895). Теоретичні погляди та розробка проблем економічної політики М. Бунге не відзначались стрункістю й послідовністю. Він не був прихильником теоретичної концепції яко­їсь однієї економічної течії, його погляди характеризувались еклек­тичністю, деякі явища він пояснював, поєднуючи прямо протилежні висновки різних економічних шкіл.

Спочатку (у 50-70-х роках ХІХ ст.) М. Бунге міцно стояв на позиці­ях економічного лібералізму, поділяючи погляди А. Сміта, Т. Мальтуса і особливо Дж.С. Мілла. Під їхнім впливом він розглядав процес розви­тку капіталізму як природний і об’єктивно зумовлений змінами в сус­пільному виробництві, виступав за вільний розвиток приватної ініці­ативи, необмежену конкуренцію, невтручання держави в економічні процеси.

Услід за А. Смітом М. Бунге підкреслював, що приватні економічні інтереси збігаються із суспільними через поділ праці - незалежно від дійсних намірів людей. Г армонія соціальних відносин, міркував учений, можлива лише за умови, коли суспільний устрій ґрунтується на при­родних суспільних законах - законах конкуренції, які створюють умо­ви для доцільного та ефективного економічного розвитку. Будь-які інші форми організації господарської діяльності М. Бунге вважав неприродними, такими, що не відповідають людській суті.

З класичних ліберальних позицій М. Бунге трактував і теоретичні основи економічної політики. Він рішуче відкидав державний економі­чний протекціонізм як метод впливу на економічне життя, вважав, що він позбавляє виробників стимулів суперництва та постійного саморо­звитку, стримує здешевлення продукції та розвиток технічного про­гресу. Природний порядок речей, на його думку, встановлює тільки режим вільної, нічим не обмеженої торгівлі, тобто фритредерство (ві­льна торгівля). Вільне підприємництво і вільна торгівля найповніше відповідають економічним інтересам як окремої особи, так і всього суспільства, сприяють концентрації і централізації промисловості та кредитних ресурсів. У результаті велике капіталістичне виробництво позбавляє людство від примітивного патріархального устрою і поро­джує нові прогресивні форми організації виробництва - акціонерні компанії.

Політичну економію М. Бунге розглядав як науку, що “дослі­джує суспільні сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані”. Серед них чільне місце відводилося вартості або цінності. Водночас М. Бунге був непослідовним у тлумаченні цієї ка­тегорії. Спочатку він розглядав вартість, спираючись на висновки Т. Мальтуса, тобто як властивість засобів, які людина не може прид­бати безоплатно. Величина цінності тут визначається співвідношен­ням попиту та пропозиції, які залежать від корисності, праці та ма­теріальних витрат. Згодом він почав трактувати цінність благ з позицій теорії “трьох факторів””Ж.-Б. Сея. У кінцевому підсумку в цьому пи­танні М. Бунге став на позиції австрійської школи, визначаючи цін­ність благ суб’єктивною оцінкою їх корисності.

Останнє трактування Бунге набуло розвитку в дослідженнях його послідовників, тому він вважається основоположником так званої київ­ської економічної школи - суб’єктивно-психологічного напряму україн­ської політичної економії.

У концепції розподілу М. Бунге поєднуються теорія “трьох фак­торів”” Ж.-Б. Сея та теорії “економічних гармоній ” Ф. Бастіа і Г.Ч. Кер- рі. Якщо вартість створюється працею, капіталом і землею, на думку українського економіста, то вона розподіляється між найманими робіт­никами, підприємцями і землевласниками у формах заробітної плати, прибутку і ренти. Водночас він заперечив висновок Д. Рікардо, ніби прибуток є відрахуванням від заробітної плати, наголошуючи на тому, що таке твердження визначає антагонізми між провідними класами су­спільства і стає аргументом на користь прибічників соціалізму. Частка доходів, на думку М. Бунге, визначається лише участю факторів, влас­никами яких є робітники, підприємці та землевласники, у виробництві, у їх суперництві. При цьому він дещо відходить від принципів класичного економічного лібералізму і стверджує, що тільки держава спроможна посприяти справедливому розподілу доходів і забезпечити “гармонію економічних інтересів у країні”.

М. Бунге був послідовним противником соціалістичних ідей і марксистської політичної економії. Натомість він високо оцінював вне­сок Ф. Бастіа та Г.Ч. Керрі за критику рікардіанського висновку про альтернативність прибутку і заробітної плати, за їхні теорії “гармоній­ного розвитку” і “класового миру”, які навели аргументи в боротьбі з соціалістичними ідеями, які в цей час поширювалися в Україні.

Професор політичної економії і статистики Київського універси­тету Афіноген Антонович (1848-1917) вважав основним питанням по­літичної економії, від якого залежить розуміння всіх інших питань цієї науки, проблему цінності благ. Їй він присвятив спеціальне дослі­дження - “Теорія цінності” (1877). Запропонована Антоновичем теорія вартості враховує виробництво, розподіл і споживання та базується на теорії факторів виробництва Сея в поєднанні з теорією Маркса.

Спираючись на власну концепцію цінності, А. Антонович сконст­руював свою концепцію розподілу, яка ґрунтується на уявленні, що кожен економічний суб’єкт - найманий робітник, підприємець чи земле­власник - одержує ту частку доходу, яку створив. Поділяючи погля­ди Ф. Бастіа та Г.Ч. Керрі стосовно гармонії економічних інтересів учасників виробництва, А. Антонович зробив висновок про її зростання і досягнення, зрештою, повної рівності між ними, що визначить справе­дливу частку кожного в доходах.