2. Вплив військово-конверсійних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи після Другої світової війни. План Дж. Маршалла

Військово-конверсійний, або фактор війни (група факторів не­гативної і позитивної дії на повоєнний розвиток Європейської та загальносвітової цивілізацій): геополітичні трансформації; демо­графічна криза й стагнація; дестабілізація економічної системи, фі­нансової сфери, сільського господарства, сфери праці та міжнародних економічних зв ’язків, визрівання передумов для їх стабілізації.

Цей фактор спричинив низку змін геополітичного характеру, зок­рема зусилля країн Західної Європи почали спрямовуватися на відбу­дову господарств, поліпшення соціальної сфери, поновлення міжна­родних зв’язків.

Бурхливому розвитку економічної системи європейської цивілі­зації, США та Японії у період між 1945 і 1975 роками передували такі явища світового масштабу, як жорстка економічна депресія і крово­пролитна війна. Повсюдно, за винятком США, перехід економіки на мирні рейки неймовірно ускладнився. Загалом фактор війни суттєво вплинув на світову господарську систему та її структурні елементи - національні економіки. Одразу після закінчення війни активізувалася політична підсистема європейської цивілізації та США у відповідь на проблеми, пов’язані із повоєнним устроєм. За підсумками Другої сві­тової війни докорінно змінилося співвідношення сил між державами світу. Європейська цивілізація зазнала найбільших втрат, а Німеччина - тотальної поразки; Велика Британія та Франція відчутно послабшали, тоді як США збагатилися і почали домінувати над країнами Західної Європи. Не забарилися й ознаки розпаду колоніальної системи.

З огляду на суттєве посилення ролі інститутів, насамперед дер­жави, яка й надалі утверджувалася в статусі гаранта економічних, со­ціальних і політичних прав особистості, місією політичних еліт прові­дних європейських країн стає розв’язання завдання захисту і безпеки існування європейської цивілізації.

А втім, незважаючи на інституціональний обвал, завдяки частко­вому збереженню політичної узгодженості дій ще під час війни й осо­бливо - у повоєнний період, більшість країн Заходу вдалися до нала­годжування відносин співпраці та соціальної згоди. Головним стимулом для їхньої солідаризації було утворення наприкінці 1950-х років світової соціалістичної системи. Тут сформувався внутрішній соціалістичний ринок, система якого мала позаекономічний характер. Цей розкол Єв­ропи й утворення ідеологічно непорівнянних груп країн зумовив стан “холодної війни”, який, у свою чергу, вийшов за межі внутрішньоєвро- пейського конфлікту. Утверджуються, по суті, два ідеологічно полярні та політично відмінні табори - капіталістичний та соціалістичний, які розкололи Європу на два непримиренні полюси, протистояння яких зумовило пролонгацію нарощування військового потенціалу на шляху до встановлення балансу сил.

Отже, серед проблем повоєнного відновлення та співіснування провідних країн світу слід назвати такі: повоєнна відбудова націона­льних господарств, упорядкування світової економічної системи; розв’язання проблем національної й колективної безпеки; потреба в уніфікації правового простору різних країн і вироблення спільних правил гри щодо координації економічної політики.

План Маршалла названо на честь державного секретаря США Джорджа Кетлета Маршалла (1880-1959). У червні 1947 року в Парижі на нараді міністрів іноземних справ США, Великої Британії, Франції та СРСР було вирішено створити організацію з вивчення ре­сурсів і потреб європейських країн і визначення розвитку основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн (Англія, Франція, Іта­лія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 ро­ку ці країни уклали конвенцію про створення організації європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка мала розробляти спільну програму відбудови Європи. Виконання плану передбачало низку жорстких об­межень, продиктованих США, зокрема:

• одержувачі кредитів мали відмовитись від націоналізації промис­ловості;

• надати повну свободу приватному підприємництву, одночасно га­льмуючи розвиток конкурентних із США галузей промисловості;

• зняти обмеження імпорту американських товарів і знизити ввізні митні платежі;

• обмежити торгівлю із соціалістичними країнами;

• заборонялось вивозити товари, завезені зі США.

Дотримання цих умов контролювала спеціально створена Адміні­страція економічного співробітництва.

Серед причин виникнення й подальшого застосування плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного економічного відродження Західної Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнародного товарообігу та дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також до­тримання збалансованих двосторонніх торговельних потоків; нестача американської валюти (“доларовий голод”) для подолання товарного дефіциту (дефіцитні товари можна було придбати в Південній Аме­риці за долари); брак інвестицій; загроза політичній стабільності

Західної Європи (загострення “холодної війни” між США і СРСР та роль комуністичних партій у Франції та Італії).

План Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Ад­міністрація економічної співпраці, очолювана відомими американсь­кими фінансистами та політичними діячами. Допомогу надавали з фе­дерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд. доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом “Про взаємну безпеку”.

Реалізація плану Маршалла мала низку наслідків: новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспорт­ної інфраструктури Західної Європи; створено умови для модернізації індустріального й сільськогосподарського обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національних економік Західної Європи; на стабільний рівень було виведено темпи виробництва про­дукції, полегшилися внутрішньоєвропейські розрахунки та розрахунки із боргами країн Західної Європи; відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття євро­пейського ринку збуту для США і Канади; розпочалося відновлення і зміцнення європейського середнього класу - гаранта політичної стабі­льності і сталого розвитку; було усунено загрозу комунізму для Захід­ної Європи.