3. Виникнення класичної політичної економії' в Англії та Франції. Фізіократи

Класична політична економія - один із наукових напрямів світо­вої економічної думки другої половини ХVІІ - першої половини

ХІХ ст. Економічні положення меркантилістів, інші протекціоністські настрої, які гальмували розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнення нової економічної концепції - концепції економічного лібералізму, яка базується на принципах вільного підприємництва і конкуренції, невтручання держави в економічні процеси. На відміну від меркантилістів класики політичної економії предметом дослі­дження обрали сферу виробництва.

Основоположником класичної школи політичної економії в Анг­лії вважається Уїльям Петті (1623-1687). Він є автором таких творів: “Трактат про податки і збори” (1662 р.), “Політична анатомія !рландії” (1672 р.), “Політична арифметика” (1676 р.), “Декілька слів з приводу грошей” (1682 р.).

Петті є першим автором трудової теорії вартості. Він розрізняв внутрішню вартість, яку називав “природною ціною”, і ринкову ціну. Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва завдяки праці. Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства.

Приплив дорогоцінних металів вважав джерелом зростання цін. Надлишок грошей, за твердженням дослідника, призводить до зрос­тання цін, а їх нестача - до скорочення обсягів робіт, що виконуються, і низького рівня податкових платежів. Петті створив економічну ста­тистику і запропонував метод обчислення національного прибутку. Він також дав пояснення понять “рента”, “диференціальна земельна рента” та “позичковий відсоток”.

Фундатором класичної школи економічної думки у Франції став П’єр Буагільбер (1646-1714). У працях “Докладний опис стану Фран­ції” (1696 р.), “Обвинувачення Франції” (1707 р.) та “Трактат про при­роду багатства” (1707 р.) розкритикував політику меркантилізму і дав пояснення кризової ситуації в економіці Франції. Незалежно від У. Петті він дав обґрунтування трудової теорії вартості, в якій вели­чину “істинної вартості” визначав витратами праці.

Джерелом багатства вважав сферу виробництва, а сфера обміну є умовою для розвитку економіки. Вважав за необхідне заохочення роз­витку як промисловості, так і сільського господарства, причому в останньому вбачав основу для економічного зростання Франції. До поняття “багатство” включав не лише гроші, а й інші речі та блага. П. Буагільбер вважав, що гроші заважають обміну товарів за “істин­ною вартістю”, пропонував звести їх роль до простого засобу обігу.

Фізіократія (з гр. - “влада природи”) стала одним з напрямів класичної політичної економії у Франції, представниками якого є Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, В. де Гурне, П. Мерсьє де Ла Рів’єр. Фізіократи критикували меркантилізм, центр ваги теоретичних дослі­джень перенесли зі сфери обігу до сфери виробництва, вперше дали аналіз капіталу, чистому продукту і розподілу доходів, поставили проблему продуктивної і непродуктивної праці, започаткували тео­рію відтворення і теорію корисності.

Фундатором економічної школи фізіократів став видатний фран­цузький економіст Франсуа Кене (1694-1774), який виклав свої пог­ляди у працях “Загальні принципи економічної політики землеробсь­кої держави” (1758), “Економічна таблиця” (1758), “Природне право” (1765). У теоретичній системі Ф. Кене виокремлюють кілька елемен­тів: 1) вчення про “природний порядок”; 2) вчення про “чистий про­дукт”; 3) вчення про капітал; 4) модель суспільного відтворення (го­сподарського кругообігу).

Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781) у своїх працях “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766) і “Цінність та гроші” (1789) узагальнив фізіократичну систему, розглянув проблеми ціноутворен­ня, вартості та грошей, проаналізував капітал і доходи.

Істотний вплив на подальший розвиток економічної науки спра­вили сформульовані фізіократами положення про природну законо­мірність суспільного життя, розвиток економіки за об’єктивними за­конами; джерело утворення багатства (вартості), яким є не товарний обмін, як стверджували меркантилісти, а виробництво; розмежування продуктивної і непродуктивної праці; капітал, його структура і роль у суспільному виробництві та відтворенні; господарський кругообіг продукту, пропорційність суспільного відтворення; спадний характер віддачі капіталу в землеробство (закон спадної родючості землі); не­обхідність утвердження принципів економічного лібералізму.