2. Особливості господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації у V-хv ст.

У Західній Європі біля джерел феодалізму стояли дві соціальні системи: антична (рабовласницька) і варварська (родоплемінна). Від­мінність між ними була досить значною: перша досягла високого роз­витку, друга ще не знала класового поділу. В античному суспільстві у ст. почали складатися протофеодальні елементи, в той же час ба­гато народів приходили до феодалізму шляхом самостійного внутріш­нього розвитку.

Особливості господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації у V-X ст. слід розкрити через характерні особливості фео­дальної економіки. До особливостей феодальної економіки віднесемо таке:

• панування великої земельної власності феодалів;

• поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосеред­ніх виробників - селян, що часто мали у приватній власності осно­вні засоби виробництва, худобу;

• своєрідний статус селян, які не були власниками землі, а її утриму­вачами на різних умовах, аж до права спадкового користування;

• різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста та поземельна залежність, судова підлеглість феодалу, станова непов­ноправність селянства;

• переважання аграрного сектора над торговим і промисловим;

• загалом низький рівень техніки та знань, ручне виробництво, пріо­ритетне значення індивідуальних виробничих навичок.

Процес становлення феодалізму відбувався трьома шляхами. Перший є результатом синтезу протофеодальних елементів піз- ньоантичного і варварського суспільства (Північно-Східна Галлія, окремі південно-слов’янські народи). Другий - безсинтезний, шлях генезису феодалізму проходив за повної відсутності греко-римського й варварського синтезу або з дуже слабким його елементом ( Англія, Скандинавія, Південна Шотландія, частково Німеччина, а також Русь, Польща, Чехія). Третій тип складався на основі синтезу пізньоантич- ного суспільства з феодальними відносинами, які сформувалися у вар­варському суспільстві з явною перевагою античних початків (Візантія, Південна Галлія, країни Середньоазіатського регіону) [28].

З ХІ ст. починають розвиватися міста, створюються торговельні корпорації, з’являються залишки продуктів у селян і сеньйорів- землевласників, які їм потрібно продати міському покупцю - новому класу, класу ремісників, які можуть існувати, тільки збуваючи свою продукцію. Будуються храми, організовуються хрестові походи - база розвитку грошового обігу. Виникають нові форми відносин продав­ця і покупця, кредитора і боржника. Відроджується римське право, основою якого була теорія приватної власності, свобода договору. Розв’язання суперечностей, які склалися на той момент, церковники знайшли в ученні про справедливість ціни та гріховність стягнення процента. Але гріховність процента заперечували каноністи у своєму вченні про ренту та товариства [21].

Основними формами господарської діяльності у К-ХК ст. в Єв­ропі були такі: феодальна вотчина ( французька сеньйорія, англійсь­кий манор); ремісничий цех; торгова гільдія. У цілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх цивілі­зацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала до ХV ст., аг­рарно-ремісничою, а суспільство - традиційним [13].