6. Розвиток корпоративної форми господарства та її відображення в економічній думці у другій половині хх ст. Теорії' економічного зростання

Корпорація - це система організації бізнесу, що ґрунтується на пайовій участі в капіталі об’єднання, в якому власники є відособлени­ми від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації під­приємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якіс­ними зрушеннями у продуктивних силах суспільства. З інституціо- нальної точки зору в корпорації (фірмі) першочергове значення має не її виробнича діяльність, а так званий “пучок контрактів”. Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин - акціонерів. У дру­гій половині XX ст. проходять етап видозміни і структуризації різні типи корпоративних об’єднань. Найпоширенішими з них залишають­ся акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів (акцій та облігацій).

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою має на увазі традиційну ор­ганізацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільям­сон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950-1960-х роках но­вого антимонопольного типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монопо­лістичні бар’єри між ними. Упродовж XX ст. в межах світової цивілі­зації було сформовано три основні моделі корпорації: американську, європейську (континентальну) та японську. Багатонаціональні та між­народні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення ка­піталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно в західно­європейському регіоні. Розподіл темпів зростання за країнами і порів­няння результатів за період 1950-1970 років із результатами попередніх 80 років свідчить про найбільші успіхи насамперед Західної Європи та Японії. Якщо до 1960 року найвищі показники темпів зростання серед європейських країн демонструвала Німеччина, то вже в період з 1960 до 1970 року економічний розвиток стає більш рівномірним. Ситуація 1960-х років характеризувалася як загальним прискоренням економіч­ного зростання, так і певною уніфікацією його параметрів. Виняток становила хіба що Велика Британія, хоча й у цій країні темпи розвитку, починаючи з повоєнного періоду, були найвищими за період з 1870 до 1960 року. Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було говорити про досягнення американського рівня споживання. У Захід­ній Європі виникнення економіки, ґрунтованої на принципах взаємної співпраці та соціального партнерства, сприяло об ’єднанню інтересів власників капіталу, роботодавців, профспілок як представників інте­ресів найманих працівників та держави в єдиній політиці економічно­го зростання. Виробництво сировини, енергії і продуктів харчування за межами національної економіки також забезпечувало великий по­тенціал для розвитку провідних країн світу шляхом використання по­тенціалу менш розвинутих країн.

Розглядаючи спрощену, однофакторну модель економічного зро­стання Харрода-Домара, зазначимо її основні риси: визначення вирі­шальною умовою динамічної рівноваги (поступального руху) рин­кової економіки, постійних (сталих) темпів економічного зростання; визнання постійності в тривалому періоді норми нагромаджень (част­ка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (ма- ржинальний коефіцієнт); пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки; визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, у свою чергу, запобігає виник­ненню недовантаження підприємств і безробіття; визнання кейнсіан- ської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заоща­джень - причиною неповної зайнятості. Звідси випливає, що лише рі­вність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.

Дослідження умов і факторів економічного зростання означало трансформацію статичного підходу в динамічний. Можливість існуван­ня сталої динамічної рівноваги доводиться в праці британського вченого Дж. Міда “Неокласична теорія економічного зростання” (1961).