4. Розвиток світової економіки в останній третині хх ст. “Рейганоміка" та “тетчеризм"

Структурна перебудова капіталістичного відтворення, здійсню­вана у 1960-1970 роках під впливом НТР та складних умов економіч­ного зростання, була досить болісною і супроводжувалася певним зниженням темпів зростання продуктивності праці, ефективності капі­талістичної економіки загалом. Усе це спричинилося до необхідності суттєвої переорієнтації державної економічної політики, переоцінки ролі тогочасної капіталістичної держави в регулюванні капіталістич­ного виробництва. У 1970-ті рр. увиразнилася неефективність подаль­шого акценту на кейнсіанські та неокейнсіанські механізми державно- монополістичного регулювання господарських процесів. Зовсім новий характер мали економічні труднощі та суперечності 1970-х - початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не по­пит, необхідність формування пропозиції.

У період президентства Р. Рейгана (1980-1988) економіка країни була охоплена кризою. Безробіття становило більше 10 % працезда­тних. У цих умовах економічна політика Рейгана ґрунтувалась на рецептах неоконсерваторів і протягом 80-90-х років ХХ ст. застосову­валась у всіх розвинутих країнах Заходу. Основні її складові: скоро­чення соціальних програм і всіх видів податків; боротьба з інфляці­єю методами жорсткої кредитно-грошової політики; дерегулювання підприємницької діяльності. Уряд відпустив ставки процента у вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівно­вагу самостійно.

Зростання ставки процента на початку 80-х років ХХ ст. до 20 % вплинуло на решту світу. По-перше, до Сполучених Штатів спрямову­вався потік капіталу з розвинутих країн, у результаті чого американці, використовуючи нагромадження, провели санацію своєї економіки. По-друге, зростання ставок процента, різке гальмування інфляції та пе­реорієнтація світових потоків капіталу в США стали початком розгор­тання світової боргової кризи країн, що розвиваються. Іншим кроком економічної політики Рейгана стало скорочення податків. Було зня­то обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли ще з 30-х років ХХ ст. і суттєво обмежували конкуренцію на фінансовому ринку. Всі ці заходи сприяли економіч­ному зростанню США: у 1986 р. на частку країни припадало близько 34 % промислового виробництва розвинутих капіталістичних країн і 20 % їх зовнішньоторговельного обігу (у 1970 р. 32 і 18 % відповідно). Після уповільнення зростання на початку 90-х років ХХ ст. американ­ська економіка продовжила свій рух вперед. Так звана “рейганоміка” була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж 1980-х - на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвину­тих капіталістичних країнах (зокрема, у Великій Британії політика М. Тетчер - “тетчеризм”). Ця політика стала відповіддю на погіршен­ня умов капіталістичного відтворення. На перший план вийшли за­вдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, тех­нологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-ті рр. ХХ ст. в економіці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову “чистку” неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підпри­ємств ліквідовано. Водночас з’явилися нові наукоємні галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. У 1970-ті роки активно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка передбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рішень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях. У період президентства Р. Рейгана (1981-1988) економіка країни була охоплена кризою. Ще однією складовою економічної політики Р. Рейгана було скорочення податків.

У 1970-х роках у Великобританії уповільнилося зростання виро­бництва, почастішали циклічні кризи, подовжилася фаза депресії, те­мпи інфляції досягли на кінець 1970-х рр. 15 % на рік, що було неба­ченим до того часу в країні рівнем. Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулювання, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Тетчер, увійшла в історію за назвою “тетчеризм”. М. Тет- чер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропо­нувала нову економічну програму, яка ґрунтувалася на концепції еко­номічного лібералізму та його сучасній модифікації - монетаризмі. Проголошені в програмі денаціоналізація і приватизація, дерегулю- вання, дебюрократизація означали підтримку підприємницької ініціа­тиви, крайній індивідуалізм. Також уряд здійснював політику скоро­чення витрат і оподаткування, відмови в субсидіях підприємствам, що збанкрутували, приборкання влади профспілок. Реформи здійснюва­лися у всіх сферах господарського життя країни. Одним із перших кроків було прийняття законів, що обмежували права профспілок на оголошення страйків.

У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М. Тетчер керувався монетаристською концепцією, яка пропонувала жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійс­нював політику переважного стимулювання приватного бізнесу та од­ночасного обмеження державного підприємництва. Найважливішим напрямом реформ був курс на приватизацію державного сектора.

Приватизації підлягали багаті родовища нафти у Північному морі, заводи з виробництва радіоактивних ізотопів, національна компанія з перевезення вантажів, вугільні шахти тощо. Велика увага приділялася приватизації нафтової, сталеливарної, авіакосмічної промисловості, по­вітряного транспорту. У результаті приватизації значно зменшилася пи­тома вага капіталовкладень в економіку з боку державних органів і наці­оналізованих галузей господарства. Важливе значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла. Уряд через парламент провів закон, що зобов’язував продавати будинки за пільговими цінами мешканцям- орендаторам. Уряд Великої Британії ужив цілу низку заходів, що стиму­лювали розвиток приватного бізнесу, серед них - збільшення податко­вих пільг. Політика уряду дедалі більше спрямовувалася на розширення рівня свободи господарської діяльності підприємців. Одним із найважли­віших напрямів діяльності уряду М. Тетчер була боротьба з інфляцією.

Суворо контролювалися темпи зростання грошової маси в обігу, були скорочені позики, що надавалися державою приватному сектору, відмі­нено контроль над цінами та заробітною платою, підвищено ставки від­сотка. Серед антиінфляційних заходів досить суттєвим було обмеження державних витрат. Було не лише зупинено спад виробництва у промис­ловості, але вже у 1982 році було очевидне його зростання, а на середи­ну 1980-х років Велика Британія мала середні темпи економічного зрос­тання, характерні для розвинутих країн. Різко скорочено рівень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу. Значно зріс ВВП, швидшими темпами почали розвиватися не лише англійська промисловість, а й такі галузі, як торгівля, зв’язок, транспорт, поліпши­лися показники фінансово-банківської сфери економіки.

Основні напрями здійснення структурних змін економіки країни збережено і в 90-х роках ХХ ст., незважаючи на “стискування” соціо- культурного потенціалу суспільства. Останнє викликане нерівномір­ністю зростання доходів різних верств населення. Від цієї політики доходи 20 % багатого населення зростали в середньому на 4,7 % у рік, тоді як у 20 % бідних - всього на 0,2 %. У результаті середній дохід 20 % багатих на початку XXI ст. був у 17 разів вищий, ніж 20 % бідних.