3. Господарський розвиток держави франків у V-хі ст. Загальна характеристика

Північна Галлія, де у 486 р. виникла Франкська держава, є класич­ним прикладом еволюції феодального способу виробництва. У У-VII ст. тут правила династія Меровінгів, з кінця VII ст. до середини ІХ ст. - Каролінгів. Про державу франків періоду правління Меровінгів в основ­ному можна довідатися із судебника “Салічна правда” (кінець V ст.) [28].

Високого рівня розвитку у Франкській державі досягло сільське господарство. Замість перелогу, двоколки перейшли на триполку, змі­нився набір сільськогосподарських культур. Впроваджено пшеницю, овочі, виноградарство. Зросла врожайність. Також набули розвитку тваринництво, птахівництво, бджільництво [21]. У V-VI ст. у Франксь­кому королівстві відбувався процес трансформації родової землероб­ської громади у сусідську - марку, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство - основна виробнича ланка франкської общи­ни, яка базувалася на приватній власності на орні землі, колекти­вній власності на угіддя, на вільній праці її членів. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франків не знали. Але поступово спа­дкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод - приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася, продавалася, обміню­валася, заповідалася, дарувалася без дозволу громади (марки) [13].

Основи феодального ладу у франкському суспільстві склалися у ИІ-ІХ ст.

Велика земельна власність розвивалась інтенсивніше, великі зем­левласники стали захоплювати селянські наділи, утворювалися основ­ні класи феодального суспільства. У поземельних відносинах відбувся переворот: змінилася форма земельної власності. Алодіальна влас­ність поступалася феодальній [28].

Значну роль у цьому відігравала бенефіціальна реформа Карла Мартелла (714-751 рр.). У зв’язку з вичерпаністю земельного фонду було встановлено, що земельні дарування — бенефіції - даються не навічно, а на термін служби або довічно і потім можуть бути пе­редані іншій людині. Протягом ІХ-Х ст. бенефіцій перетворювався з довічного у спадкове володіння і набув рис феоду (лену). Феод (лен) — спадкове умовне утримання, пов'язане з обов'язковим перебуван­ням на військовій службі. Ця реформа зміцнила прошарок дрібних і середніх феодалів, закріпила феодальну земельну власність і збільши­ла селянську залежність, створила поземельні зв’язки між тим, хто да­рує, і бенефіціарієм, сприяючи встановленню васальних відносин.

Одним із важливих засобів феодалізації стала передача землі у прекарій. Прекарій - умовне земельне тримання, яке великий власник передавав у тимчасове користування безземельній або малоземельній людині, за що та мала виконувати панщину або сплачувати оброк.

Втрата землі часто призводила до втрати особистої свободи. А особливі королівські грамоти передавали на місцевому рівні судові, поліцейські, податкові, адміністративні функції від державотворця сеньйорам.

У УІІІ - на початку ІХ ст. основою господарської організації франкського суспільства стала феодальна вотчина - сеньйорія. Як свідчить “Капітулярій про вілли” Карла Великого (кінець V!!! ст.), зе­мля у вотчині поділялася на дві частини: панську, або домен (станови­ла, наприклад, 25-30 % площі), яка включала панські орні землі, і зем­лю, яка перебувала у користуванні залежних селян і складалася з наділів. Селяни виконували регулярну панщину 2-3 рази на тиждень у сезон сільськогосподарських робіт та користувалися неподільними общинними лісами і пасовиськами.

Залежне селянство каролінзької вотчини поділялося на три групи: колони - особисто вільні, але перебували в поземельній залежності; раби - серви - поземельно і особисто залежні; літи, які займали про­міжне становище, перебували під патронатом якого-небудь феодала і тримали наділ у спадковому користуванні. Поступово ця різниця сте­рлася, селяни перетворилися в єдину масу залежних, які сплачували оброк і виконували панщину.

Каролінзька імперія розпалася у 843 р. Розпад великої держави свідчить про завершення процесу феодалізації франкського суспільст­ва. Феодальна роздробленість - вагома ознака феодальної системи, що сформувалася.

Таким чином, феодалізація - це перетворення алоду в утриман­ня; зникнення вільних общинників і поява залежних і кріпосних утри­мувачів; утворення феодальної власності і виникнення панівного кла­су феодалів, землевласників-воїнів [28].