6. Особливості господарського розвитку та економічної думки Стародавнього Китаю

До початку нашої ери Китай уже був могутньою державою - імпе­рією, економічно могутньою та з великою кількістю населення. Щоб захищатися від кочівників, було зведено Велику китайську стіну. Ки­тайська цивілізація виникла в зоні так званого пшеничного поясу, в долині річки Xуанхе, а процес колонізації прямував на південь. Розви­вається поливне землеробство, що стає панівним завдяки будівництву великих зрошувальних систем. Технологія поливного землеробства, як і вирощування рису, консервативна, зрошувальні системи будуються на тривалий період, що нараховує століття, а інколи й тисячоліття. Вони потребують постійного нагляду і ремонту, яке не може здійсню­вати сільська община. Тож необхідне втручання потужного інституту - держави з глибокою централізацією управління, що зумовлює форму землекористування і землеволодіння [21]. Центральною постаттю ста- рокитайської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій (551-478 рр. до н.е. - осьовий час). Конфуцій підтримує розподіл сус­пільства на стани, але при цьому закликає до морального удоскона­лення, до осягнення природних правил про повагу до старших і про синівську шанобливість і дружбу між братами. Відповідно до вчення Конфуція “у народу буде достаток”, якщо уміло господарювати при регламентованих патріархальних відносинах. Порядок, достаток зале­жать від багатьох факторів, але особливу увагу серед них Конфуцій приділяє “мистецтву керувати народом”. Особливої уваги заслуговує думка Конфуція про здатність освіченого правителя справедливо роз­поділяти створене в суспільстві багатство. Вчення Конфуція спрямоване на забезпечення стабільності нового рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і обрядів.

Конфуціанство знайшло свій розвиток у поглядах Мен Цзи (372-289 рр.). Переконання Мен Цзи виправдовували соціальну нерів­ність “небесною волею”. Але разом з тим він був проти рабовласни­цького гніту, закликав до общинного землекористування, виступав на захист общини та економічних інтересів селян. Таким чином, проти­річчя, що були започатковані у вченні Конфуція, знайшли подальший розвиток у поглядах Мен Цзи.

Критиками конфуціанства були Мо Цзи і його прихильники (моїсти). Вони проповідували природну рівність людей, заперечували становість і привілеї знаті. Моїсти обґрунтували необхідність підтри­мки розвитку виробництва для задоволення потреб усього населення, всезагальну участь людей у фізичній праці, розвиток вільної ініціати­ви дрібних виробників.

У ^-ІІІ ст. до н.е. (осьовий час) у Китаї набули широкого розпо­всюдження ідеї колективного економічного трактату “Гуань Цзи’”. У ньому праця проголошується джерелом багатства, а як багатство розглядається не золото і перли, а матеріальні блага (товари). У трак­таті відстоюється думка про необхідність стабільного розвитку еко­номіки. Для регулювання економіки автори пропонують створення в державі запасів хліба, введення пільгових кредитів землеробам, заміну податків безпосередньо на залізо і сіль посередніми, тобто розповсю­дити податки на товари, що виробляються з їх використанням. Турботу щодо поліпшення добробуту автори трактату покладали на державу, яка повинна активно втручатись в економічні справи [29].