4. Особливості господарського розвитку Стародавнього Риму доби республіки. Закони хіі Таблиць

Період республіки в історії Стародавнього Риму тривав протягом УІ-ІІ ст. до н.е. Рим у цей час - місто (держава) подібно до грецьких полісів, підкоряючи інші держави, не включав їх до складу поліса. У Стародавньому Римі земля належала або знатним патриціанським сім’ям, або плебеям, але частина її була власністю міста - держави, вважалася загальною. Її можна було займати, вносячи до казни оренд­ну плату. Спочатку плебеї не мали такого права, що змусило їх боро­тися протягом VІ-ІІІ ст. до н.е. за допуск до загальної землі, за зни­ження позичкового відсотка, за політичне рівноправ’я, а також проти боргового рабства. Щоб послабити боротьбу за землю, Рим почав за­сновувати на завойованих землях колонії і роздавати там землі плебе­ям. Заснування колоній у V ст. до н.е. супроводжувалося частковим задоволенням вимог плебеїв. Закони 12 таблиць закріпили приватну власність, рабство, зменшили позичковий відсоток до 8 % на рік, вод­ночас заборонили шлюби між патриціями і плебеями.

У ^ ст. до н.е. плебс здобув ще низку перемог: було скасовано боргову кабалу для римських громадян і членів їх сімей, на рабів мо­жна було перетворювати переважно військовополонених, було забо­ронено володіти більш ніж 0,25 га землі. У ІІІ ст. до н.е. плебеї домог­лися і політичної рівноправності з патриціями.

Розвиток сільського господарства у ^-ІІІ ст. до н.е. сприяв акти­візації ремесла і торгівлі. Активізувалися торгові контракти. Потреби торгівлі викликали появу карбованої монети. За даними істориків співвідношення рабської і вільної праці становило 3:5. Рабство спри­яло переходу від дрібного до більшого централізованого виробництва. Це свідчило про загальну інтенсифікацію виробництва. Хоча тради­ційний селянсько-общинний сектор займав важливе місце [28].

5. Вілли та латифундії'. Характеристика аграрного господарства Стародавнього Риму в працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли

ІІІ-І ст. до н.е. - І-ІІ ст. н.е. - період розквіту Римської імперії. Сільське господарство у ІІ-І ст. до н.е. переживало піднесення. Це можна пояснити трьома причинами: 1) широке впровадження рабства, 2) встановлення ринкових зв’язків між селом і містом, які мали потре­бу в продукції один одного (товарною галуззю в маєтку, як правило, ставала лише одна), 3) перехід від дрібного до великого землеробства.

Найбільш поширеним був фільварок у декілька сот югерів, середня вілла сягала 200-300 югерів (50-60 га) землі з 10-20 рабами. У таких має­тках, де контроль за рабами був більш ефективним, використовували­ся елементи простої і складної кооперації.

Найбільших успіхів Римська імперія досягла у І-ІІ ст. н.е. Пожва­вилася економіка провінцій. Вводилися нові сорти зернових, викорис­товувалися мінеральні добрива, удосконалювалася техніка. Житницею імперії став Єгипет. У той же час ознаки кризи рабовласницького сільського господарства стали помітними в Італії. На місце середніх ін­тенсивних господарств прийшли великі маєтки, які охоплювали ділянки в декілька тисяч югерів. Склалося кілька типів латифундій: 1) централі­зована рабська, яка керувалася із центру і оброблялася рабами; 2) деце­нтралізована з колонами (колон - вільна людина, вільновідпущеник або раб, який отримував в оренду ділянку землі та інвентар); 3) змішана, коли вся латифундія поділялася на дві частини, одну з яких обробляли раби, а другу подрібнювали на частки і здавали в оренду колонам.

Земельні відносини - основне питання в житті Риму. Сільському господарству було присвячено сотні творів римських та чужоземних авторів. Почесне місце серед авторів посідають Каттон, Варрон, Ко- лумелла.

Катон Старший (Катон Марк Порцій, 234-149 рр. до н.е.) - держа­вний діяч, історик і письменник. Його трактат “Про сільське господарст­во” присвячений обґрунтуванню староримських форм рабовласництва, методів ведення великого хліборобського господарства. Трактат ві­добразив період підйому римського рабовласницького виробництва.

!деалом Катона було натуральне господарство з урахуванням тор­гівлі, яка дозволяла реалізувати частину надлишкової продукції і придбати те, що не вироблялось власними силами. Важливе місце у праці Катона займають поради щодо утримання рабів, використання їх праці, методів експлуатації. Катон відносив рабів до знарядь пра­ці, радив утримувати їх у строгості, раціонально експлуатувати їх працю. Катон вважав доцільним купувати рабів у молодому віці, виховувати їх у дусі, що необхідний господарям; радив підтримува­ти в середовищі рабів ворожість, провокувати конфлікти, незгоди між ними, вчасно звільнятись від старих і слабких. Раби карались за найменшу провину і розглядались як знаряддя праці, яке розмовляє [29]. Безпосередньо щодо агрокультури, то Каттон робить акцент на одному з найважливіших її елементів - застосуванні органічних до­брив [21].

Римський вчений Варрон (I ст. до н.е.) продовжив розробку про­блем латифундійського господарства. У своїх працях він розглянув більш розвинені форми рабовласництва, вищий ступінь розвитку великих рабовласницьких економік, а також нові явища соціально- економічного стану, що пов’язані з поглибленням протиріч економіки Римської рабовласницької держави. Варрон висловлював занепоко­єння тим, що рабовласники відійшли від справ, живуть у містах, а обов’язки щодо організації виробництва покладені на управляючих. Автор вбачав шляхи зміцнення економіки не тільки у розвитку зем­леробства, але й у розвитку тваринництва, в застосуванні агрономіч­них наук, зростанні інтенсивності виробництва, удосконаленні мето­дів експлуатації рабів, у використанні матеріальної заінтересованості та ін. Рабів він відносив до одного з трьох видів сільськогосподарсь­ких знарядь - такого, що розмовляє. Два інші види знарядь - це німі (інвентар) і ті, що відтворюють нечленороздільні звуки (робочі тва­рини). Варрон виступав не тільки за збереження натурального характеру рабовласницьких латифундій, але й за підвищення їх прибутковості, зростання ефективності виробництва [29]. Рільництво він ототожнював з наукою [21].