7. Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні. “Руська правда”

Індивідуальна земельна власність зародилася у Київській Русі ли­ше у другій половині ХІ ст. “Руська правда”, складена за часів Яросла­ва до 1073 р., ще не знала такого способу власності. У “Правді Яро- славичів” 1073 р. можна знайти підтвердження наявності особистого землеволодіння, поки що князівського. У розширеній редакції “Русь­кої правди”, що оформилась наприкінці XII - на початку XIII ст., зу­стрічаємо чіткі докази наявності боярського землеволодіння й ведення боярами власного господарства. У літописах перші звістки про князів­ське землеволодіння датуються кінцем XI ст., а боярське - з XII ст. Названі документи закріпили привілеї феодала, становище залежних від нього селян та інших груп населення. Низка статей передбачала покарання за посягання на власність, за розорення межі, за пограбу­вання боярської садиби, за вбивство слуг феодала.

“Руська правда” відобразила походження феодальної залежності населення шляхом як економічного, так і позаекономічного примусу. Приклад останнього - розорений смерд вимушений був піти в кабалу до світського або церковного феодала. У “Правді Ярославичів” показано влаштування вотчини як форми земельної власності й організації ви­робництва. Її центром були палаци князя або боярина, будівлі його наближених, конюшні, приміщення для худоби. Вотчину можна було купити, продати, передати у спадщину. Вотчина, як правило, з ''являлася шляхом приєднання багатими людьми земельних ділянок інших об­щинників, зокрема збіднілих. Інколи таке приєднання здійснювалося насильницьким шляхом. Вотчина могла бути княжою, боярською, мо­настирською, церковною. З Х-ХІ ст. смерди (сільське населення) не тільки сплачують данину державі, а й стають залежними від феодала (боярина) і сплачують йому за користування землею оброк або відп­рацьовують барщину. Але в цей період ще значна частина жителів за­лишались незалежними від бояр. Існувала общинна власність, яка пе­реважала у сільському господарстві.

У Київській Русі люди, що служили князю, були особливим кла­сом київського населення, тільки на княжій службі можна було стати боярином, тобто тогочасним аристократом. Вся інша маса суспільства складалася із людей вільних і рабів (холопів). З розвитком міського життя і торгівлі серед вільних людей стали виділяти міських людей, яких називали “градскими людьми”, і селян, яких називали смердами, які були вільними людьми і мали своє господарство. Якщо смерд йшов у батраки до іншого землевласника, він уже не вважався самос­тійною людиною і називався закупом. Але закуп не був рабом, якщо він міг розрахуватися зі своїм хазяїном і завести власне господарство. Окремо виділялось церковне суспільство, яке підпорядковувалося ру­ському митрополиту: духівництво, монастирі, церковні робітники, “страдні люди” [20].

8. Місто та міське господарство в Київській Русі

У ЩІ-ІХ ст. від сільського господарства відокремилось ремесло. В епоху Київської Русі відбувався справжній розквіт ремісничого ви­робництва. Інтенсивний процес відокремлення ремесла від сільського господарства приводив до зосередження в містах великої кількості ремісників, які виготовляли товар не тільки на замовлення, але й на продаж. Перші міста (гради) з’явилися на Русі наприкінці V - у пер­шій половині VI ст. Град означав укріплене поселення, огороджене мі­сто. Ще у ІХ-Х ст. міста являли собою фортеці. Формування міста як центру ремісників і торгівців тільки починалось.

Соціально-економічне, політичне та культурне життя Київської Русі зосереджувалося в містах. Переважна більшість їх жителів були ремісниками різних спеціальностей, які об’єднувалися в корпорації на зразок західноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринки являли собою водночас головні площі, на яких виру­вало життя. У Києві було вісім ринків, кожен з яких спеціалізувався з продажу певних товарів. Через Київ проходив водний шлях “Від варягів до греків”. Торгівля здійснювалася з Візантією, країнами Поволжя. Постійними були контакти Русі з Німеччиною, Угорщиною, Чехією. На Русі купці об ’єднувалися в корпорації, що спеціалізувалися на тор­гівлі певними товарами з тими чи іншими країнами.

У Києві, Г аличі, Володимирі-Волинському та інших великих міс­тах були колонії іноземних купців, для яких будували торгові двори. Розвиток міст сприяв переходу від натурального господарства до грошового. Головними платіжними засобами були іноземні монети. Близько 990 р. Володимир Святославович викарбував на честь хре­щення Русі перші руські монети [28].