3. Спроба неомарксистського ревізіонізму

Відтоді як К. Маркс з Ф. Енгельсом ідентифікували громадянське суспільство з так званим буржуазним типом відносин, що мають бути усунуті з історичної перспективи разом з національно визначеними державами засобами пролетарської інтернаціональної влади, про сенс громадянського суспільства знову нагадав А. Грамші – італійський комуністичний лідер. У 1930-х роках, всупереч класичному марксизму, він висунув концепцію соціалістичного громадянського суспільства, в яку вкладав ідею боротьби на чолі з комуністичною партією проти диктатури влади. Грамші висунув досить сміливу доктрину, де, всупереч покладанню на боротьбу у виробничій сфері, обґрунтував можливості боротьби “в середині культурних інституцій громадянського суспільства”. На думку Грамші, пролетаріат задля звільнення від влади капіталу повинен опанувати громадянське суспільство. У своїй інтерпретації громадянського суспільства Грамші навертається не стільки до Маркса, як до Геґеля, надаючи нового смислу деяким його поглядам. Він передусім розглядає серед множини асоціацій громадянського суспільства – спілки, культурні інституції, клуби, церкви й політичні партії. Таким чином, у громадянському суспільстві набувають визнання культурні, сімейні й релігійні чинники. Проте Грамші вилучає з громадянського суспільства капіталістичну економіку з приватновласницьким егоїзмом. Арато і Коген у цитованій раніше праці вважають, що Грамші робив спробу концептуально виокремити таке вільне соціалістичне суспільство, яке є альтернативою між плюралістичним громадянським суспільством капіталізму та уніфікацією держави-суспільства в Радянській Росії.

Все ж теорія Грамші має низку продуктивних ідей та понять. Зокрема він великого значення надавав етичному змістові суспільного життя і держави. З одного боку, існує громадянське суспільство, що складається з приватних “організмів” і виконує функцію гегемонії над суспільством загалом. З іншого боку, існує політичне суспільство, або ж держава, що виконує законодавчу чи наказову функції щодо організації суспільного життя. Обидві функції можуть здійснюватися завдяки спеціально вишколеним категоріям людей, яких Грамші називав “інтелектуалами”. До них належать всі, хто продукує ідеї та їх поширює, а також ті, хто виконує організаційні й керівні функції. Залежно від форм поєднання організаційних інтенцій та інтелектуального й морального впливу суспільних груп етичне життя держави і суспільства набуватиме того чи іншого спрямування. Загалом воно повсякчас підлягає дихотомії „гегемонія – диктатура”. На думку Грамші, суть громадянського суспільства полягає в його інтелектуальній і моральній гегемонії над суспільством загалом. Інтелектуальна гегемонія може бути також гегемонією політико-етичною. Етична природа гегемонії визначається прийнятими в конкретній державі нормами міжлюдських стосунків, що зумовлені інтелектуальними ідеями й цінностями культури. Відчуваємо очевидний вплив теорії Геґеля з тією відмінністю, що в Грамші місце родової аристократії посідають інтелектуали, які загалом здатні визначати етичне життя суспільства. Етичне спрямування стосунків є водночас створенням і виявом світогляду певного ґатунку. Держава розглядається як своєрідна діалектична єдність громадянського суспільства і суспільства політичного. Держава – це наявність суперництва двох етичностей: гегемонії і диктатури. Окреслене тут визнання активної ролі інтелектуального і морального впливів на державу наштовхувалося на суперечність, викликану первинністю матеріа-лістичних чинників соціального розвитку, яку визнавали марксисти.

Хоча в цілому теорія громадянського суспільства Грамші має “невиліковні хиби”, вона, на думку Дж. Кіна, зберігає певну привабливість: “це правда, що його відкидання “економізму” та підкреслення залежності економік та держав від соціокультурних інституцій є важливим”⁵⁵⁹. Погляди Грамші мали продовження в політичних концепціях Л. Альтуссера й Н. Бобіо. Вони знайшли поширення в другій половині 60-х років у Японії під впливом “школи громадянського суспільства” японського марксизму, в якому робилася ставка на створення самоврядного соціалізму, що мав би зруйнувати громадянське суспільство капіталістичного ринкового ґатунку.