10. Висновки

На завершення розділу зверну увагу на вжите в теорії Росміні поняття “соціального капіталу”. Воно виявилося вкрай продуктивним для інтерпретації природи громадянського суспільства в останні двадцять років ХХ ст. У книжці Росміні не знайдемо окремого визначення названого поняття, однак, судячи з ідейного настрою праці Росміні, поняття “соціальний капітал” не є випадковим. Гадаю, його зміст поза тим, що автор залучає обсяг значень усіх можливих прав людини в державі, – може бути переданий такою сентенцією Росміні: “Єдиною твердою основою здоров’я громадянського суспільства є непідкупність і моральна доброчесність індивідів, які його складають. З цього робимо висновок, що найзначніша і найбільш добродійна мета суспільства полягає в тому, щоб вчасно прищеплювати духові тих, хто його утворює, знання, вартість і любов правди, справедливості і релігії”⁴⁸¹.

Соціальність у теорії громадянського суспільства Росміні окреслюється як відносно автономна царина взаємодії, зумовлена природним прагненням людей до співпраці на основі товариськості, солідарності і доброзичливості. Вона складається як мережа громадських відносин і стосунків між людьми, що мають добровільну мотивацію, пов’язану з самореалізацію здібностей і талантів особи й носять суспільну вартість.

Соціальність не є тотожна громадянському суспільству, останнє також поєднує сеньйоральний елемент, обумовлений потребами “батьківства”, домашнього господарства та відповідними набутими правами.

Соціальність також залучає неієрархічні стосунки (родинного) домашнього суспільства, але вона не зумовлюється інтересами чистої прибуткової вигоди. Соціальність формується як реалізація суспільного прагнення до “переступу меж”, перегородок: родинних, станових, етнічних і національних бар’єрів до співробітництва і спілкування. “Кожен соціальний елемент є елементом справедливості, тоді як будь-яке обмеження суспільства супроводжується дечим несправедливим, тобто коли суспільство розширюється, справедливість також зростає”⁴⁸².

Загалом теорія громадянського суспільства в Росміні заснована на його концепції людини як такої, що має унікальну вартість. Унікальна вартість людини взаємопов’язана з її дарунками свободи волі, яка визначає умови рівності людей перед Богом та рівності прав людини в процесі спільного життя. У даному аспекті теорія людини Росміні близька до поглядів І. Канта, а його інтерпретація свободи так само нагадує кантіанське узалежнення свободи й відповідальності особи перед самою собою за стан власного самоздійснення. Зрозуміло, що відповідальність зумовлюється прагненням до індивідуальної свободи під дією і впливом сил суспільного життя. Це означає, що стосунки між індивідами в суспільстві чи, як часто наголошує Росміні, в асоціації, покликані визначатися ставленням один до одного, як до мети, а не засобу. Відтак мовою Росміні, подібно як і мовою Канта, асоціація людей, або громада – це “царство цілей”, а громадянське суспільство загалом є найпридатнішою формою досягнення найближчих цілей спільного життя людей.

______________