8. Соціальний і сеньйоральний чинники

Росміні надає великої уваги властиво соціальним правам, які в його теорії адекватні до громадянських прав. Логічна схема виникнення та дії соціальних прав у певному державному утворенні залежить, на його погляд, від сукупності чинників, головним серед яких є дотримання етичного контексту розвитку людства. Первинним джерелом контексту є факт, що кожне право одержує свою силу і незворушну послідовність від Бога. Така сила стає відомою нам завдяки розуму і Божому одкровенню. Розум засвідчує Божу силу через моральний закон і право – водночас прямо й опосередковано. Тобто право само по собі не є “Божим”, воно має лише “Божу силу”, яка осягається розумом і стає правом людського суспільства.

На думку Росміні, в ХІХ ст. під впливом атеїстичних міркувань набуло поширення поняття “Боже право”, за метафоричним значенням якого вбачали силу, що має керувати володарями і державами. Зловживання поняттям “Божого права”, яке застосовується винятково для підтримки суверенності людини, призвело до зміщення правдивих значень понять юридичного і природного прав. Це також позначилося на інтерпретації людини і суспільства в аспекті соціальних та громадянських прав. Росміні вважає, що значення соціальних прав пов’язані з су-спільною природою людини. “Людська природа є сутнісно правова, сутнісно соціальна”. Якщо розглядати природу людини-індивіда, то ми не знаємо визначення “соціальності”. Проте коли взяти до уваги суспільство, суспільство взаємопов’язаних стосунками людей, то природа його буде суто соціальною. Це пояснюється зокрема тим, що людина прийшла у світ як біологічний самостійний вид. Його істотною ознакою є видова єдність індивідів, що притаманна для людського суспільства і не може мати прямого еволюційного пояснення. На відміну від світу тварин, тут додається розумовий, інтелектуальний чинник, який піклується, щоб індивіди перебували в асоціації або товаристві. Під його дією дається розуміння, що “кожний соціальний елемент є елементом справедливості, що будь-яке обмеження суспільства супроводжуються чимось несправедливим”⁴⁶³. Істотні спостереження з приводу суспільного стану людини, зауважує Росміні, висловили ще давні греки, зокрема Аристотель і римлянин Ціцерон, які вважали, що природа людини розвивається в такий спосіб, що для неї притаманне дещо громадське або народне. Греки називали його π ο λ ι τ ι κ ο ν. Схоже, що саме цей громадський елемент природи людини Росміні називає соціальним (соціоетальним) і таким, що спричиняється до формування громадянського суспільства. Соціальний елемент виникає з потреби людей жити разом, су-спільно.

Протилежний за суттю елемент, пов’язаний з природою суспільно-індивідуального становища людини, Росміні називає сеньйоральним.

Сеньйоральний елемент є складовою суспільства і має своїм джерелом батьківську опіку родини, майнове і земельне володіння. Батьківська опіка, поширена на господарство з усіма в ньому зайнятими працівниками, перетворюється на патерналістську владу і набуває значення форми врядування. Сеньйоральний елемент, хоча й проявляється лише в суспільстві, але походить з природи (натури) людини і, певним чином, близький до поведінки тварин. Його суть полягає в створенні відносин сімейного, родового чи ієрархічного типу. За обставин, де права не функціонують на рівні модальності, сеньйоральний елемент “може генерувати порочну зверхність і шкодити природі людини”, перетворюючи відносини на залежність, подібну до залежності власника і раба; для таких відносин свобода людини стає зайвою і непотрібною вартістю, адже натомість регулювання модальністю громадських прав сила влади визначається сеньйоральним відношенням. За своїм походженням і поширенням у середньовіччі сеньйоральний елемент складався з двох частин: 1) феодальних маєтків та 2) суверенних маєтків. У тогочасному суспільстві велася подвійна боротьба: прагнення людини і родини до спільного життя, до розв’язання громадських справ (соціальний елемент) конфліктувало з людським прагненням перебувати в родині, під опікою батька чи сеньйора, тобто намагатися перетворити свій маєток у фортецю або, як кажуть в Україні, дистанціюватися від “суспільної марноти” за принципом “моя хата скраю”.

У середньовічній Європі боротьба між соціальним та сеньйоральним елементами була дисциплінована су-спільними обмеженнями. На переконання Росміні, так сталося завдяки опосередковувальній ролі християнського суспільства, на рівні універсальних вартостей якого вдалося примирити певним чином обидва елементи. Символічним відображенням примирення стали відносини між римською церквою в особі Папи та європейськими імператорами.

Примирення на рівні певної соціальної угоди звільнило шлях для розвитку громадянського суспільства, в якому громадський інтерес індивідів став переважати і здобув перемогу над сеньйоральним інтересом тим, що піддані були перетворені в громадян.

На думку Росміні, превалювання винятково сеньйорального елемента в суспільстві позбавляє останнє єдності і громадської сили. Це викликано тим, що сеньйорат, залишений сам на себе, покладається лише на господаря чи володаря як свою остаточну інстанцію; за таких умов усі підлеглі, серед них і дружина, і діти, і слуги, і робітники, сприймаються як засоби волі господаря, сеньйора. “Тому, коли сеньйорія вивершується як цілковито самостійне утворення, поза будь-яким соціальним елементом, вона стає вкрай несправедливою, позбавленою людяності, річчю на світі”⁴⁶⁴. Відтак родинне суспільство має здобути справедливість і людяність лише входженням у систему громадянських асоціацій. Це не означає, що сеньйоральний елемент не має жодного позитивного значення і має повністю бути усуненим в громадянському суспільстві. Сеньйоральні стосунки додають громадянському суспільству силу об’єднання, яка значною мірою залежить від сили родів і родин. Знищити цілком сеньйоральний елемент означало б зруйнувати ті родинні стосунки між батьками і дітьми, які, не маючи приписаних юридичних законів, все ж засвідчують правову сферу людини, яка водночас підлягає морально-етичним мотиваціям і нормам.

Проте основне значення сеньйорального елемента пов’язане з відношеннями підкорення і покори. На думку Росміні, значення і суть сеньйорату найвиразніше проявляється в ситуації завоювання, загарбання і підкорення. Тут його неодмінним супутником буває насильство. Там, де відбувається загарбання і насильство, встановлюється “сеньйорат, а не громадянське суспільство. Проте, незважаючи на це, сеньйорат у даному разі неминуче стане супроводжуваний деякою формою громадянського суспільства”⁴⁶⁵. Розвиваючи думку, Росміні пояснює, що ступінь недосконалості громадянського суспільства йде пліч-о-пліч зі ступенем домінування, привнесеним сеньйоральним елементом. Причому громадянське суспільство, що виникає в умовах підкорення, може формуватися переможцями чи підкореними або ж обома сторонами. У будь-якому випадку сеньйоральний елемент такого громадянського суспільства буде домінувати. Він упізнається за ознаками прислужництва, запопадливості і лукавства в поведінці тих, хто не належить до родин переможців. У переможців, проте, також домінують сеньйоральні, зверхницькі, брутальні риси поведінки, вони не мають своїм джерелом свободу і право. У такому суспільстві цілком можливо, що сеньйоральні відносини здатні увібрати і проковтнути соціальний елемент. Це фактично шлях до перетворення суспільства і держави в насильницьку форму життя; це також шлях до створення імперії, в якій “практично все стає сеньйоральним; і залишається дуже мало суспільства”⁴⁶⁶.

Таким чином, розвиток громадянського суспільства – це поступове обмеження сеньйорального елемента і поширення соціального. Зовнішнім індикатором сеньйорального чинника в суспільстві є панування родин за спадковим чи майновим принципом. Однак у теорії Росміні залишається також місце для “домашнього суспільства”, де “батьківська” влада має сенс. Тобто спроба досягти т.зв. “чистого” громадянського суспільства, в якому не буде місця для “батьківства”, виглядає утопією. Сеньйоральний елемент не може бути цілковито усунутий із суспільства як такого. Він має лише строго регулюватися на рівні громадянського суспільства, фактично усуваючись з нього або зі сфери публічного права.

Інтерпретація розвитку громадянського суспільства в теорії Росміні за сеньйоральною ознакою близька до тези Томаса Пейна про те, що громадянське суспільство постає із самого себе, створюючи відповідне “врядування з народу”. Суспільства, в яких уряд є “над народом”, Пейн пояснював як загарбницькі за характером. А. Росміні також вважає, що домінування сеньйорального елемента в суспільстві історично посилювалося через природну експансію влади одних родів (спочатку) та безсилля інших задля збереження становища, упривілейованого землею і майном. Експансія стосувалася підкорення соціально-правового становища слабших родин у межах одного народу, а також виливалася в загарбницькі амбіції щодо інших народів. На думку Росміні, панування сеньйорального принципу в суспільних відносинах легко ідентифікується за ознаками нагромадження влади і майна в руках певних родин, часто іноземного походження, за рахунок збіднення переважної більшості народу. І для Т. Пейна, і для А. Росміні такий стан речей, названий несправедливим, пояснюється по суті загарбницьким походженням влади щодо громадянської тенденції суспільного розвитку.

Росміні послідовно відстоює думку, що “провідним принципом соціального прогресу є справедливість”. Значення справедливості є багатоаспектним у суспільному житті, і саме вона є основою розуміння й інтерпретації і свободи, і прав людини. Відтак сеньйоральний чинник у адміністрації та суспільних відносинах опозиціонує принципові справедливості. Забезпечення соціальних прав передбачає витіснення патерналістсько-васальних залежностей і редукування міри насильства в суспільстві. Проте розуміння перспективи стану справедливості і спільного блага в Т. Пейна та А. Росміні істотно відрізняється. Врешті розбіжності в розуміння шляхів досягнення блага стали симптомом ХІХ ст., а інтелектуальні форми їх інтерпретації – знаменням соціально-політичних колізій.