4. Значення дискурсу

Теоретичне конструювання соціального ладу, який би відповідав атомістичній природі людини, що не викликає довіри сама по собі, спонукали Гоббса уважніше поставитися до дискурсивної практики народів. Тут також далеко не все, на його думку, було внормоване. Змінити належним чином соціальні зв’язки означає втрутитися в мовно-мовленнєві засади світосприйняття. Гоббс претендує на те, щоб запровадити “новий лексикон” – нейтральний, неемоційний, непристрасний, науковий. Мова, що твориться в колі родинного, приватного спілкування, Гоббса не влаштовує. Вона надто проста й непридатна для стримування гніву, пожадливості, славолюбства й вільнодумства. Слова простолюду провокують до надмірностей, непокори й бунтарства. Гоббс зазначає, що “загальне використання мови полягає в тому, щоб перевести нашу мисленну мову (discourse – курсив мій. А.К.) в словесну, або зв’язок (train) наших думок – у зв’язок слів...”¹⁰¹

Слова або назви Гоббс іменує мітками чи знаками, значення яких залежить від інтерпретативного контексту людської уяви, бажань, намірів, насолод і знання. Оскільки мовно-мовленнєві значення залежать від спрямованості “дискурсивного” контексту, то використання мови, на думку Гоббса, може бути водночас і зловживанням нею. Називається чотири види зловживання мовою, між яких, зокрема, найпоширенішим є неправильне реєстрування власних думок “через відсутність постійного значення вживання слів”. Тому люди “реєструють як свої уявлення те, що вони ніколи не уявляли, і вводять себе таким чином в оману”¹⁰². Часто люди вживають такі слова, поєднання яких взагалі позбавлене смислу. Таким безглуздим, вважає Гоббс, є дискурс самозакоханих схоластів, які “глибокодумно філософують” про непотрібні речі. Так само шкідливими є зловживання мовою в приватному середовищі. Гоббс накреслює перспективу “нейтрального лексикону”, що ґрунтуватиметься на науковому або, як стане прийнято говорити пізніше, – “об’єктивному” знанні. Цей “новий лексикон” він пов’язує з тим громадянським станом, що мав би “знейтралізувати” ворожість між людьми та невпинну волю до змагання за власні потреби в приватній сфері. Громадянський мир держава забезпечує таким чином, що його інструментом, за задумом Гоббса, стає жива мова і мова мислення (дискурс), скерована нею. Новий державний чи політичний дискурс і новий лексикон мають бути очищені передусім від знаків морального значення і приватності, - для нього зайвим є все, що денотує і конотує не тільки почуття, сентиментальність, прихильність і упередження, але й співчуття, доброту, любов, рівність тощо.

Справді, Гоббсів “новий лексикон” видався живучим задумом, без якого державні мужі не можуть обійтися навіть у ХХІ ст. Сучасна риторика деяких високих і нижчих службовців переповнена словечками, значення яких існує, аби приховувати, а не виявляти справжній стан речей. Такими були “за комунізму” завжди повні “закрома родини”, такими є сьогодні “зачистка території”, що своєю “нейтральністю” перетворюють жорстокість і вбивство на державоугодні речі. Так ціною “нейтральної” лексики може виявитися заборона на індивідуальне судження, розуміння і, врешті, світосприйняття.

***

1. Важливим у Гоббса є те, що він обґрунтовує теорію громадянського суспільства на основі: а) природного права, ідентифікованого зі свободою, та б) природного закону, пов’язаного з дією розуму, який, по суті, здійснює раціоналізацію егоїзму. Останнє набуває особливого сенсу з огляду на те, що виголошення раціональних норм егоїзму стало значним кроком у інтерпретації людини як істоти індивідуальної і самостійної в своєму волінні і діях. Головним стало усвідомлення людини як природної і громадянської істоти, яка має власні інтереси і шукає можливостей для їх здійснення через встановлення громадянського способу життя або ж держави. Тому погодимося з думкою про те, що “виразно окреслений індивідуалізм робив Гоббсову філософію найреволюційнішою теорією свого століття. Порівняно з цим його обстоювання монархії виглядає поверховим”¹⁰³.

2. Ще одна важлива ідея, що постала з теорії соціальної єдності Гоббса, полягала в його намаганні пов’язати природне право і державну владу через запровадження природних законів за участю розуму. З його теорії випливало, що забезпечена людина є там, де право і влада перебувають у злагоді, а громадянське суспільство залежить від взаємної довіри, хоча остання й досягається силою верховенства влади. З цього випливає, що оскільки злагода пов’язана з законом, закон – з розумом, а розум – з природою, то відкривалися інтелектуальні обрії для зростання значення розуму як чинника громадянського поступу. Принаймні було очевидно, що соціальність, як стан людського буття, перебуває в залежності від раціональних форм розуму. Завдяки останньому закони природи детермінують соціальне життя і впливають на суспільні та моральні вартості, хоча не встановлюють їх характер прямо.

3. Водночас розуміння свободи і соціальності в Томаса Гоббса залежало від його філософської парадигми стосовно природи людини і суспільства та загальної світоглядної орієнтації тогочасних мислителів на механістичну модель пояснення. Згідно з нею, особа сприймалася як завершена, самозакрита і непорушна частка буття, її права закладені природою і ґарантуються законом. Людина – стала, тривка, малопроникла, але рухома частка, що пов’язана з іншими лише випадково, її воління і поведінка детерміновані. У спеціальній літературі вважається, що така інтерпретативна основа розуміння має саме британське тонування і сформувалася під впливом громадянських воєн в Англії XVII століття. Відповідно, свобода стала синонімом індивідуалізму. Умови людського життя найкраще усвідомлювалися в значенні атомістичних та механістичних сутностей. Індивід може зберігати свою внутрішньо природну (егоїстичну) ідентичність навіть за умов, коли зостається поза суспільством. Інша справа, що він не виживе без соціальної єдності. У суспільстві індивіди є частинами соціального агрегату (машини), які взаємопов’язуються з причини сусідства і вигоди. Закони природи, які кличуть до рівності, справедливості, вдячності тощо, не є закони в строгому значенні, а лише якості людей, що спонукують їх до миру, послуху і підлеглості. Тому природна основа людини залишається по суті асоціальною. Відтак держава виглядає лише як задум (вигадка), спричинений страхом і підтримуваний примусом та силою.

Таким чином, термін “громадянське суспільство”, що застосовується в теорії Гоббса, пов’язаний з виясненням такого типу політичної єдності, де індивіди ставилися під вплив законів задля забезпечення миру і стійкої влади.