9.3.3. Суть сучасної глобальної соціокультурної кризи

У XX ст. виникла нова форма соціокультурної кризи - гло­бальна. У цей час виникає загальнолюдська культура, заснова­на на змінах соціального, політичного та культурного плану.

Спочатку глобальна соціокультпурна криза, тобто криза в масштабах усієї планети, усвідомлювалася в негативній формі: як загальна руйнація матеріальної та духовної культури. Те, що долі людини й людства становлять єдине ціле, показала вже Перша світова війна. Вони усвідомили, що для світової війни не існує кордонів держави, тил і фронт об'єднані. Недарма одне з яскравих філософських учень XX ст. - учення про ноо­сферу - виникло саме в цей період. Ноосфера є цілісне пла­нетарне явище, думка про це прийшла Володимиру Вернад-ському в період світової катастрофи. Невипадково наш співвітчизник саме тоді прийшов до ідеї про входження в ноо­сферу як завершальний стан еволюції біосфери, де людина пред­ставлена як найбільша геологічна сила, що змінює Землю.

Соціокультурна криза нашого часу в багатьох своїх рисах усвідомлена рухом, що поєднує світову наукову, ділову і по-

170

літичну еліту, - Римським клубом. У 1972 р. була представ­лена відома книга "Межі росту. Доповідь Римському клубу". Саме в ній із усією гостротою поставлене питання про те, чи й далі людина буде покладатися на стихійний еволюційний процес розвитку суспільства, чи ж світ, у якому ми існуємо, потребує кардинальних змін? У дослідженнях Римського клубу були виділені кілька типологічних рис сучасної кризи. Перші два види криз мають алармістський (з франц. elarme -занепокоєний, бентежний) характер. Проблема полягала в тому, що сучасні тенденції світового розвитку, орієнтовані на принцип кількісного росту, ведуть до катастрофічних наслідків. Загальне уявлення про обмеженість Землі, як місце виробничої діяльності людини, є абстрактним. Наразі цей вид кризи усвідомлюється більш конкретно як "обмеженість деяких видів ресурсів", "економічних кордонів".

Інша криза цього характеру пов'язана з виникненням небезпечних тенденцій у використанні різних ресурсів. У резуль­таті безконтрольної переробки ресурсів виникає непомірне навантаження на екологічну сферу, тому - чим більше ре­сурсів, тим більша небезпека. Мова тут іде про знищення лісів - легенів планети, про парниковий ефект, зменшення озонового шару.

Ці кризи є актуальними й дотепер, оскільки не знята проб­лема економічного росту на основі тотальної індустріалізації. Проблеми голоду, питної води, відставання краш, які роз­виваються, ведуть до продовження економічного зростання. Це зростання неможливо здійснити без збільшення спожи­вання енергії та ресурсів. Через це алармістська криза в най­ближчій перспективі буде розширюватися.

Інші види глобальних криз, розглянуті Римським клубом, пов'язані з внутрішнім розвитком самого суспільства.

По-перше, ціна науково-технічного прогресу виявляється занадто великою, позаяк збільшується ризик від гігантських катастроф (наприклад, Чорнобильської). Сучасна промислова й енергетична інфраструктура вразлива до впливу природних стихійних сил (цунамі наприкінці 2004 р. у Південно-Східній Азії)

171

та соціальних катаклізмів (війни, революції). Тож витрати на науково-технічний прогрес надто великі, а віддача - мала. По-друге, до цих криз належить і проблема несправедливого розподілу негативних упливів науково-технічного прогресу на різні прошарки населення, країни тарегіонисвіту. Так, країни, що володіють багатими енергоресурсами, здійснюють їхню первинну обробку, створюючи гігантське навантаження на еко­логію. Багата частина населення створює собі умови життя, що відгороджують її від екологічних неприємностей. Вона пере­носить екологічний ризик на інші соціальні групи. Усе це веде до дестабілізації соціального становища.