6.3.3. Історичні особливості культури Стародав­нього Риму

І Культура Стародавнього Риму мала досить довгу перед­історію. Найдавнішою цивілізацією на Апеннінському півост­рові - колисці племені латинів, що згодом перетворили свій крихітний поліс на найбільшу в античності світову імперію, - була етруська культура, котра сформувалася ще в IX-VIII століт­тях до Р. X., так звана, "культура Вілланова". Остаточно вона розчинилась у римській лише в І ст. до Р. X., залишивши після себе багато культурних ознак, які здаються нам "суто римськими" (імена та функції божеств, перших царів, перший алфавіт, основні принципи архітектури, магічні знання, маски як прообраз римського портрета, традиційний одяг - тога, сенат як вищий орган влади, навіть капітолійська вовчиця -знаменитий символ "Вічного міста").

Відомості про Царський період (753-509 pp. до Р. X.) дійшли до нас, переважно, у свідченнях. Розпочався він з ле­гендарного заснування Риму, проходив під знаком повного домінування етрусків, доки не завершився вигнанням остан­нього царя Тарквінія Гордого й утвердженням аристократич­ного республіканського ладу.

Республіканський період (509-31 pp. до Р. X.) був епохою становлення Риму як непереможного воєнно-політичного механізму, наповненого постійними війнами - спочатку за під­корення італіків (корінних мешканців Італії") та сусідів латинів, потім з Карфагеном у серії Пунічних воєн за панування у Серед­земноморському басейні та створення наддержави після скорення Македонії і завоювання Греції. -Нарешті, боротьба між патриціями й плебеями, криза республіканських політич­них інститутів і згубні для Республіки громадянські війни.

Період Імперії - ранньої (З1 р. до Р. X. - 193 р. Р. X.), -протягом якого Римська держава сягнула вершини своєї могутності та процвітання в умовах встановленого Октавіаном Августом "римського миру" й великих успіхів у справі романі­зації автохтонного населення; пізньої (193-476 pp.), для якої характерні були, насамперед, перехід від завойовницької по­літики до оборонної стратегії, спрямованої на утримання за­хоплених територій, і запеклі спроби зберегти цілісність держави

115

на тлі зростаючої анархії та перетворення армії з інструмента політики на фактор розкладання політичної системи.

До початку II ст. Римська імперія досягла найвищої могутності. Володіння імператорів пролягали від Британії та Іспанії на заході до Вірменії й Північної Месопотамії на сході, від Рейну та Дунаю на півночі до Сахари і берегів Червоного моря на півдні.

Культура Давньоримської імперії була культурою воєнізо­ваної держави, тут панував культ практицизму, держави, Риму та Закону. Основними чеснотами були: політика, війна, управ­ління. Афіни в період свого розквіту-республіка, Рим-імперія. У Греції людина - міра всіх речей, в Римі людина - піщинка. На відміну від Еллади, у Римській імперії широко застосовува­лася рабовласницька праця. Столиця імперії- Рим - вражала розкішшю та пишністю: будівлі з різноколірного мармуру, пам'ятники начесть перемог полководців. У Римі було близько 1780 розкішних палаців.

У мистецтві Стародавнього Риму провідне місце належало архітектурі. На відміну від грецьких, у яких архітектурні ордери відігравали конструктивну роль, римські архітектори використову­вали іонічний ордер і коринфу тільки для прикраси будівлі. До досягнень можна віднести арочні конструкції (тріумфальні арки), акведуки (мости), купольні споруди (пантеони). Споруди будували, переважно, з бетону. До кращих досягнень образо­творчого мистецтва Риму І ст. належить скульптурний портрет. Він точніше, хоч і дещо ідеалізовано, зображає конкретну особу, при цьому в скульптурі вирізували зіниці, а іноді вставляли шматоч­ки гірського кришталю. У живописі римляни вже в І ст. вміли передавати перспективу. Портрети писали фарбами, розтертими на воску (ця техніка називалася "енкаустика"). Ознайомлення з цими портретами виявляє сильний уплив єгипетської культури на греко-римську культуру. Портрети вражають передачею поверхні тканин, блиску очей, ніжності чи грубості шкіри й на­лежать до безперечних досягнень давньоримської культури.

Римська культура немислима без імен таких поетів, як Вергілій (поема "Енеїда"), Горацій ("Оди" -три книги лірич­них віршів), Плавт (комедії), Овідій (поема "Метаморфози"); філософів Сенеки, Лукреція Кари та ін.

116

ГЕМА 7. Культура Середньовіччя