Тема 3. Основні концепції культури та культурологічні школи

3.1. Культурологічні школи

Основні школи й течії в культурології XX ст. були засновані на базі попереднього знання, традиційних і нових наук. Прагну­чи відкрити найпотаємніші витоки культури, пізнати її сутність, багато видатних представників цих галузей знань стали пре­тендувати на створення загальної теорії культури, власної культурології.

Різні погляди на культуру, що відображають складність цього поняття, не позбавляють завдання створення самостійної науки - культурології, не менш розробленої та престижної, аніж інші науки. Таке завдання вперше було поставлено відо­мим американським культурантропологом Леслі Уайтом. Він намагався обґрунтувати необхідність нової галузі знання, заклав деякі теоретичні основи культурології, стверджуючи, що вона є більш високим ступенем пізнання людини, ніж решта наук. Також велику увагу в розвитку культури він приділяв символам як суто "технологічним" і "енергетичним" харак­теристикам цивілізації.

З огляду на ці погляди Л. Уайта на культуру, вони вважа­ються доволі специфічними, та і його, як "хрещеного батька" нової науки, не слід суворо "прив'язувати" до жодної зі шкіл, які з'явилися до середини XX ст.

Загалом, можна виділити чотири культурологічні школи: суспільно-історичну, натуралістичну, соціологічну й символічну.

3.1.1. Су спільно-історична школа

Суспільно-історична школа має найдавніші, "класичні" традиції та корінням сягає поглядів І. Канта, Г. Гегеля та ін., об'єднуючи навколо себе переважно істориків та філософів, зокрема й релігійних.

Освальд Шпенглер (1880-1936 pp.) - німецький філо­соф та історик культури, автор сенсаційної у свій час праці

34

"Занепад Європи", де, за М. Данилевським, далі розробив теорію "локальних цивілізацій":

• розглядав історію як чергування культур, кожна з яких була "організмом", "спаяним" внутрішньою єдністю та від­особленого від інших подібних йому "організмів;

• заперечував існування загальнолюдських начал у куль­турі, а в історії людства виділив вісім культур: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську, греко-римську, візантійсько-ісламську, західноєвропейську та культуру майя в Центральній Америці;

• кожному культурному "організмові" відміряв приблизно тисячолітній термін існування, при цьому взаємодію між ними заперечував;

• занепадаючи, кожна культура перероджується в цивілі­зацію та переходить від творчого пориву до безпліддя, від розвитку-до застою, від "душі" -до "інтелекту", від героїч­них "діянь" - до утилітарної роботи. Так трапилося з антич­ною культурою в епоху еллінізму (ІН-І століття до Р. X.), а для західноєвропейської культури - у XIX ст. З появою цивілізації починає переважати масова культура, художня й літературна творчість втрачає своє значення, поступаючись місцем бездуховному техніцизмові та спорту.

У 20-ті pp. минулого століття ідеї доробка О. Шпенглера сприймалися як пророкування апокаліпсису, повної або частко­вої загибелі західноєвропейського суспільства під натиском нових "варварів"-революційних сил, які йшли зі Сходу. »

Арнольд Джозеф Тойнбі (1889-1975 pp.) - англійський історик і соціолог, автор 12-томної праці - "Дослідження історії", у якій він:

• прагнув осмислити розвиток людства в дусі кругообігу "цивілізацій", вживаючи цей термін як синонім "культури";

• розглядав історію як сукупність паралельних цивілізацій, що послідовно розвиваються, генетичне мало пов'язані одна з одною, кожна з них проходить однакові етапи розвитку від під­несення до спаду, розпаду й загибелі. Пізніше дійшов висновку, що всесвітньо-історичний розвиток можна уявити як рух від локальних культурних спільностей до єдиної загальнолюдської

35

культури під упливом світових релігій (християнства, ісламу, буддизму та ін.);

• на відміну від О. Шпенглера, вів мову спочатку про 21 ци­вілізацію, потім зупинився на 13;

• рушійними силами історії, крім божественного "провидін­ня", вважав видатних особистостей і "творчу меншість", які за­безпечують розвиток суспільства. Якщо цього не відбувається, то вони перетворюються на "панівну еліту" й нав'язують свою владу народові за допомогою зброї. Більшість населення стає "внутрішнім пролетаріатом", що разом із зовнішніми ворогами руйнує таку цивілізацію;

• визнаючи поступальний розвиток людства, вбачав його, насамперед, у духовному вдосконаленні, в релігії, що надалі стане єдиною, загальнолюдською;

• заперечував расизм і "європоцентризм", співчутливо ставився до національно-визвольного руху, висловлювався за співробітництво між народами, за їхнє культурне самови­значення, що надає змогу зберегти етнічне багатоцвіття світу перед обличчям загрозливої йому "вестернізації".