Тема 1. Культурологія як наука та навчальна дисципліна

1.1. Статус науки про культуру

Міжпредметне дослідження культури спробували здійс­нити лише у XX ст. Звичайно, йдеться про культурологію, виникнення якої більшість дослідників пов'язують з ім'ям американсьшгокультурантрополога Леслі Уайта(\900-1975 pp.). У своїх роботах "Вступ до культурології" (1939 р.) та "Наука про культуру" (1943 р.) Л. Уайт запроваджує термін "куль­турологія" та надає вагомі аргументи на користь її конститую­вання як самостійної, фундаментальної галузі знань. При цьому вчений нагадує, що термін "культурологія" використовувався раніше: спочатку відомим англійським етнографом Едвардом Тайлором(1832-1917рр.)уроботі "Первісна культура" (1871 p.), а потім німецьким хіміком і філософом В. Оствальдом (1853-1932 pp.). Він у 1915 р. запропонував називати галузь до­сліджень про культуру - наукою про цивілізацію, чи "куль­турологією". Однак це були спонтанні білякультурологічні епізоди.

Досліджуючи світ гуманітарних наук, Л. Уайт дійшов ви­сновку, що жодна з них не вивчає та не пояснює культуру достатньо ґрунтовно й усебічно. Соціологія, на його думку, не розрізняє "культурне" та "соціальне", розчиняючи культуру в своєму основному значенні - "взаємодія". Вона перетворює культуру на аспект або побічний продукт соціальної взаємодії, у той час як структури та процеси людського суспільства -це і є власне функція культури. Те ж саме можна сказати про психологію, що "не відрізняє процесів культурних від некультурних" і тлумачення взаємодії екстрасоматичних (нетілесних) елементів у культурному процесі перебуває за її межами. Л. Уайт вважає, що культура не є предметом психології, тому що остання вивчає особливий клас явищ -реакції організмів на зовнішні стимули. Що стосується філософії, то для неї культура - абстракція. Основна мета філософії, на думку Л. Уайта, в інструментальності, спроможності

тлумачити речі, осягненні світу, щоб взаємодія з цим світом стала переконливою перевагою людини.

Отож вивчення культури філософією, соціологією та іншими науками недостатньо. Саме тому потрібна особлива галузь знань, яка б не зводила культуру до однобічного аналізу, а вивчала б її всеохопно, тотально, була б наукою про культуру взагалі - культурологією. З визнанням цього терміну повин­на прийти наукова епоха концентрації та вивчення культури, відбутися глибокі зміни в мисленні.

Для культурології власне культура, культурний детермінізм мають стати основним предметом уваги. Культуру потрібно розглядати як особливий клас явищ, які мають свої принципи й закони, а та-ож власну термінологію, понятійний апарат. Необхідно вивчати культуру реалістично, ефективно, конкретно й універсально.

Становлення та конституювання нової науки - культуро­логії - відбувається дуже складно. На Заході культурологія в значенні цілісного сприйняття культури не утвердилася. Переважно, феномен культури розглядається із соціально-етнографічних позицій. Тож провідними науками про культуру там стали соціальна та культурна антропологія, соціологія, структурна антропологія, історична культурологія, семіотика тощо. На сьогодні існує багато уявлень про культурологію. Як вважає російський дослідник А. Кравченко, це різноманіття можна умовно звести до двох позицій.

1. Ізоляціоністська, згідно з якою культурологія має свій, не схожий на інші науки, підхід. Він полягає в редукції (зведенні), а потім і заміні культурології іншою наукою (філо­софією культури, мистецтвознавством, соціологією культури чи антропологією). Проте жодна з наведених дисциплін не здатна вичерпати предмет культурології в усьому його різноманітті. Цьому підходу бракує того, що він культурологію зводить тільки до гуманітарних знань, ігноруючи другий складник — соціальні науки.

2. Інтеграційна, в основу якої покладена ідея проте, що культу­рологія - це синтез соціальних і гуманітарних знань про культуру, її прибічники (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Е. Кассирер, М. Вебер,

К. Ясперс та ін.) трактують культурологію як синтетичну галузь знань, яка виникла на межі філософії культури, культурної антропології, соціології культури, теології культури, етнології, психо­логії культури й історії культури. Беручи це до уваги, під культуро­логією слід розуміти сумарне визначення цілого комплексу наук, які вивчають культурну поведінку людини та людських спільнот на різних етапах їхнього історичного існування.

Другий підхід має деякі переваги над першим, тому що син­тезуючи різні науки, він здатний дати значний приріст нового наукового знання.