5.6.1. Особливості арабо-мусульманського культурного регіону

На початку VIII ст. народи, котрі були досить розпорошені в просторі, об'єднуються у велике державне утворення -Арабський халіфат, після розпаду якого новоутворені держави (крім Іспанії) сповідують іслам.

Іслам, як й інші світові релігії, виник спочатку в невеликому географічному регіоні, серед народів, духовне життя яких було взаємокорельованим в Аравії (VII ст.), і як духовна течія син­тезував попередні надбання духовного життя всіх етнічно близьких народів регіону. Іслам був вірою низів і верхів одно­часно. Він не мав духовної ієрархії, давав відповіді на всі за­питання буденного життя - від обміну товарів до важливості загальнолюдських норм і цінностей.

У процесі історичного розвитку іслам перетворився з віри, що регулює норми співжиття, в особливий символ ісламського світу зі своїми релігійно-культурними цінностями, що посилено культивуються як найбільш значущі для всієї людської спільноти.

Під упливом ісламу формувалися суспільно-філософські системи, мистецтво, архітектура (мечеті, мінарети, ханаки, медресе) тощо.

Основні положення ісламу викладені в Корані (від араб. qor 'an, qur 'an -чшиоиня) -священній книзі мусульман. Учені вважають, що Коран сформувався під час переходу від родо­племінної до класової організації народів стародавньої Аравії. Коран суттєво відрізняється від усіх духовних літературних

82

пам'яток. Він не має якоїсь цілісної обґрунтованої структури як за формою, так і за змістом. Зміст має стихійний характер і містить "пророчі одкровення", проповіді, виступи, заклинання, побутові обрядові й етико-правові норми. Коран як світова пам'ятка культури цінний тим, що це найдавніший прозовий твір, написаний арабською мовою, котрий відображає складний процес переходу до нової епохи, принципово нових норм спів­життя та суспільної організації індивідів.

Завойовуючи землі на заході та сході, араби знайомляться з новою для них культурою, природничими та гуманітарними науками. Мистецтво арабського світу було регламентоване Кораном, який забороняв зображати сферу божественного. Проте набуває розквіту лірична поезія, створюються поетичні школи, кал іграфія із форми знаків переходить у форми орнаменту, що й утворили систему релігійної символіки.

Як зазначають сучасні дослідники арабської культури, в XIV-XVI століттях найбільшого розвитку досягло мисте­цтво книжкової мініатюри відомих живописних шкіл Іраку, Афганістану, Азербайджану.

Культура арабсько-мусульманського регіону, базуючись на Корані, радше була культурою формування світського життя за нормами "Священної книги". Розвиток матеріальної культури був більше детермінований зовнішніми, ніж внутріш­німи факторами. Араби досить плідно використовували до­сягнення природничих наук, набуті в інших країнах світу.

5.6.2. Африканський культурний регіон

Методологічними засадами виділення регіону стали гео­графічні чинники (материк, що за величиною поступається лише Євразії), заселення негроїдною расою та особливості куль­турного розвитку, притаманні лише цьому соціокультурному утворенню. Науковці, що досліджують культурно-історичний розвиток африканських країн, зазначають дві його особливості:

• поширення зв'язків з народами інших регіонів та взаємо­проникнення локальних культур народів Африки;

• строкатість культурних особливостей різних народів, які проживають на цій території, не гальмувала, а, навпаки, сприяла їхньому розвиткові, оскільки межові зв'язки з іншими

83

народами стимулювали проникнення нової для африканців культури в центр континенту.

Аналіз історично-культурного розвитку регіону через призму системного підходу дає можливість виділити в ньому низку відносно самостійних культурно-історичних підсистем. Сьогодні наукові школи з проблем розвитку Африки викори­стовують різні критерії виділення історико-культурних областей (зон). Зокрема, коли Африку загалом поділяють на шість зон, у так званій, Чорній Африці виділяється чотири культурні зони. Сучасні знання про різноманітну за формою та глибоку за змістом культуру африканського континенту обмежені історичними документами країн, які межували з Африкою - це, насамперед, Єгипту, Фінікії, Античної Європи, пізніше арабських країн. Однак деякі науковці вважають, що на території Африки відбулося виникнення первісної люд­ської культури (2,5 млн. pp. тому), котра пізніше поширилася по всій Азії та Європі. Дослідження природничих наук кінця XX ст. свідчать про інше. Зон, де виникла первісна людина Homo habilis (людина вміла), а отже, й первісна культура, є де­кілька.

У Ш тис. до Р. X. під Африкою розуміли землі Лівії та Ефіопії, з якими Єгипет уже в той час мав зв'язки, а єгипетські море­плавці (VI—V століття до Р. X.) плавали навколо цього континенту. Єгиптяни не обмежувалися лише знайомством з узбережжям Африки, а проникали вглиб її території. У V-ПІ століттях до Р. X. народи усіх культурних зон Африки мали міцні торговельні зв'яз­ки зі своїми сусідами, і передусім, з Єгиптом. Аналізуючи вплив африканської культури на розвиток Єгипту, фахівці виділяють найбільш розвинену частину африканського континенту та роз­глядають її як зону формування цього культурного регіону.

Наявність різних культурних зон утруднює системний аналіз цього регіону, позаяк одні й ті ж явища культури тут суттєво роз­ведені в часі та просторі. Зокрема, якщо перші державні утворення в Західній Африці виникають у III ст., то в Централь­ній Африці - з X ст., у Східній та Південній Африці - з IV ст. Це ж можна сказати і про релігію, мистецтво, художні ремесла тощо.

Як і в більшості народів світу, уявлення африканців про світо­будову мали релігійно-міфологічний характер. У них тісно

84

переплелися надприродне та природне начала. Надприродне -головне божество є першопричиною усіх божеств, які опіку­ються землею, лісами, водою, предками та ін. Предки за­безпечують взаємозв'язок надприродного та природного. Залучення в релігійне життя все нових і нових членів відбувало­ся природнім шляхом через цілу низку релігійних обрядів.

Археологічні дослідження африканського культурного регіону в XX ст. стали переконливим доказом наявності високої художньої культури. Вуглецевий аналіз віку знахідок засвідчує, що вже понад 10 тис. років тому у цих народів існу­вали петрогліфи та наскальний живопис, багатий як жанрами, так і використанням різних технік та фарб.