1. Формальне:

• анонімне спілкування, - сфера поширення його в сучас­них умовах надзвичайно велика, особливо у місті. Це нетрива­лий контакт між незнайомими людьми. Сценарії анонімного спілкування вимагають дотримання низки правил (поступа­тися дорогою зустрічним, переходити вулицю на світлофор, у транспорті поступатися місцем старшим та ін.). Головне в анонімному спілкуванні - гарне ставлення до людей;

• функціональне спілкування - люди контактують як ви­конавці відповідних функцій, пов'язаних з їхнім соціальним ста­тусом. У такому разі їхні стосунки визначаються правами, що відповідають їхньому становищу. Функціональне спілку­вання - типова форма ділових відносин. Воно має на меті обмін інформацією, узгодженість думок, вирішення певного питання. Тож у сценаріях функціонального спілкування на передній план виступають інтереси справи, а не особистість співрозмовників.

2. Неформальне:

• товариське (дружнє) спілкування є видом неформаль­ного спілкування знайомих людей і має різні форми - від гарних

58

стосунків до більш тісних, побудованих на спільності духов­ного світу, глибокої взаємної симпатії. В останньому випадку важко виявити межу між товаришуванням і дружбою.

Якщо в товариських стосунках найчастіше присутній меркантильний мотив - за принципом: "я - тобі, ти - мені", і він відіграє важливу роль, то таке спілкування несуттєво відрізняється від функціонального. Товариські стосунки тоді справжні, коли вони не містять корисних міркувань і більше особистісну духовну зацікавленість.

Що стосується дружнього спілкування (дружби), то за часів Сократа воно вважалось однією з основних чеснот, відображе­них у взаємосимпатії та духовній єдності двох людей. Розмірко­вуючи над цим, Г. Сковорода вважав дружбу "божественною річчю", що передбачає взаємне пізнання та вимагає часу для свого розвитку й спілкування;

• інтимне спілкування. Особиста емоційна зацікавленість одне в одному і глибока душевна єдність є осердям цього спілку­вання. Будь-які меркантильні чи престижні мотиви не можуть бути причиною його стимулювання. Якщо вони виникають, то інтимне спілкування руйнується. Воно нерегламентоване будь-якими формальними ознаками поведінки, на відміну від товариського. Однак це не означає, що його сценарії встанов­люються незалежно від культурних установок. Загальні норми культури діють і тут. Особливого значення набувають моральні характеристики партнерів, вміння слухати одне одного, розуміти думки й почуття іншого, прощати йому випадкові помилки, долати розбіжності.

Одним із основних типів інтимного спілкування є кохання, винятковість і неповторність якого, як і дружба, підпорядко­вується культурним сценаріям суспільства.

4.1.3. Культура навчання

Протягом розвитку людського суспільства культурні сценарії навчання поступово ускладнювалися. Сьогодні ви­діляють кілька його сценаріїв.

1. Буденно-практичне навчання - це перша, найбільш давня форма навчального процесу. Сценарій такого навчання,

59

не передбачає спеціальної організації навчального процесу. Він відбувається стихійно, через залучення майбутнього покоління до трудової діяльності дорослих.

Таке навчання було основною формою протягом тривалого історичного часу, починаючи з первісного суспільства. Воно збереглося і нині там, де праця не вимагає спеціальної освіти, а тому оволодіти її секретами можна через спостереження та наслідування старших у домашніх умовах. Характерною особливістю такої форми навчання є нероздільне злиття про­цесу навчання з життям і неформальне особистісне спілку­вання вчителя й учня.

2. Демонстративне навчання. Ця форма навчання була створена після ускладнення завдань навчання. У цій формі навчання організовується особливий процес взаємодії вчителя й учня: учитель показує, що та як потрібно робити, а учень повторює дії вчителя. У ній цей процес уперше відокремлюється від інших видів діяльності та стає самостійним, специфічним її видом. Учитель демонструє учню способи діяльності не під час виконання своїх основних трудових завдань, а спеціаль­но для учня. Сценарій демонстративного навчання вимагає від нього відповідних педагогічних навичок і методичних прийомів: добору завдань, доступних учневі, послідовного переходу від простих завдань до складніших. Основним на­вчальним фактором стає метод повторення. Ще за антич­них часів повторення стали називати "матір'ю навчання". За такої форми навчання учень стає в позицію пасивного об'єкта навчання. Індивідуальні риси учня особливого значення для дій учителя не мають. Його справа - про­демонструвати знання та вміння, а як вони будуть усвідом­лені учнями - це вже їхня справа. Учитель і учень, на відміну від буденно-практичного навчання, відчужені одне від одного, протиставлені одне одному як активний суб'єкт і пасивний об'єкт.

3. Розвиваюче навчання - це третя, більш досконала форма навчального процесу. Вона виникає в Новий час на основі класичної педагогіки (Я. Камінський та ін.). Розвива­юче навчання пов'язане з розробкою спеціальних дидактич­них прийомів, які активізують учнів. Сценарій навчального про-

цесу тепер орієнтує вчителя не тільки на показ, а й на по­яснення, а учня—не просто на повторення та запам'ятовування, але й на розуміння матеріалу і самостійне виконання вправ, що сприяє його засвоєнню. Найважливішим у навчанні стає самостійна робота учня> що дає можливість покінчити з його пасивним станом і проявити себе як активного суб'єкта діяльності. Сценарій розвиваючого навчання передбачає, що вчитель не просто вчить, подає істину, а й учить як її віднайти.

Одним із недоліків демонстративного та розвиваючого навчання є те, що вчитель залишається центральною фігурою сценарію навчання. Здебільшого цей сценарій педагогічної діяльності вибудовується як наука про принципи, методи, форми діяльності вчителя, а не учня. Учні ж лише повинні робити те, що каже вчитель.

4. Креативне навчання. У XX ст. поступово починають зароджуватися ідеї нової психолого-педагогічної парадигми: виникають ідеї креативного (від англ. create - творити) навчання.

Сценарій креативного навчання передбачає індивідуально-орієнтовну роботу педагога з учнями. У системі освітніх пара­дигм креативне навчання належить до феноменологічної моделі освіти (А. Маслоу, Л. Комбе, К. Роджерс та ін.). Воно передбачає персональний характер навчання, що зважає на індивідуально-психологічні особливості учнів, уважне став­лення до їхніх інтересів і потреб.

Основним фактором креативного навчання є ініціатива учнів. Учень перестає бути об'єктом упливу та стає повно­правним суб'єктом спілкування. Він несе відповідальність за свою роботу так, як і вчитель за свою. У креативному навчанні навчальний процес організовується як форма без­посереднього, живого людського контакту повноправних партнерів, зацікавлених у справі. Стосунки між учителем і учнем мають характер неформального спілкування, в якому спілкування - не однобокий рух інформації від вчителя до учня, а двосторонній обмін інформацією. Креативне навчан­ня є навчанням творчості, та власне воно і є творчою діяль­ністю. При цьому великого значення набуває особистість педагога. Він повинен бути яскравою, талановитою, творчою

60

61

людиною. Адже саме творчий педагог може навчити твор­чості іншого.

5. Неінституційна модель освіти (П. Гудман, Ф. Клейн, Цж. Холт, Л. Бернар та ін.) орієнтована на організацію освіти поза соціальними інститутами, зокрема, шкіл і вишів. Це освіта на "природі", за допомогою Internet, в умовах "відкритих шкіл", дистанційне навчання тощо.

Для сучасних сценаріїв навчання характерний поступовий перехід до інноваційних сценаріїв освіти у вищій школі, показником яких є прогресивне начало в розвитку школи чи вишу порівняно з усталеними традиціями й масовою практикою. Вони пов'язані з глибоким реформуванням і зміною всього навчально-виховного процесу, з інтенсивним розвит­ком міжнародного освітнього простору.

Реформування системи вищої освіти в Україні характеризується пошуком оптимальної відповідності між усталеними традиціями у вітчизняній вищій школі та нови­ми тенденціями входження у світовий освітній простір. На цьому шляху спостерігається низка тенденцій:

• розвиток багаторівневої системи в багатьох університетах України, її перевага полягає в тому, що вона забезпечує більш широку мобільність у темпах навчання й у виборі майбутньої спеціальності та дає можливість придбати нові спеціальності на базі вже отриманої освіти;

• збагачення вишів сучасними інформаційними техно­логіями, широке підключення до системи Internet, інтенсив­ний розвиток дистанційних форм навчання студентів;

• університизація вищої освіти та процес інтеграції всіх вищих навчальних закладів з провідними в країні та світі університетами;

• оновлення вищої професійної освіти за світовими стан­дартами;

• погляд на освіту як основу соціального розвитку.