7.3.5. Уплив Реформації на розвиток європейської культури

Реформація стала першим рішучим виступом буржуазії, що піднімалася, проти середньовічних порядків. Через пере­творення християнської релігії, зміну свідомості людини вона дала могутній поштовх розвиткові нових, капіталістичних відносин. Зміни, що відбувалися в надрах феодального суспільства, -зростання міст, розвиток товарно-грошових відносин, торгових зв'язків і комунікацій, становлення міської культури й поява вільних від феодальної залежності станів, - підривали основи феодалізму.

Необхідність розвитку продуктивних сил дає поштовх пізнанню природи на засадах досвіду, а потреба у вільній від зовнішнього примушення праці породжує нові уявлення про людину, її свободу та гідність. Інтегральним проявом цих суспільних потреб стає ідеологія гуманізму епохи Відроджен­ня як "перша форма буржуазної освіти" (Ф. Енгельс). Проте створена на її основі культура мала елітарний характер і не могла зробити дієвого впливу на масову свідомість, щоби сприяти перемозі нового суспільного ладу. Духовне життя величезної більшості людей того часу визначала релігія.

Панівна римсько-католицька церква, незважаючи наїїтисячо-літній досвід духовного опікування й авторитет, була загалом нездатна виразити в релігійній, доступній народу формі

136

культури історичні потреби прогресивного розвитку. Вона сама була найбільшим феодалом, який загрузнув у боротьбі за владу й багатство. Переживши епоху вищості світської влади, церква не змогла встояти перед такою небезпечною спокусою, як безмежна світська влада, що закономірно зумовило внутрішнє переродження й етичне розкладання церкви.

Отож породжені протестантською Реформацією ціннісні установки та принципи світобудови й організації життя ви­явилися надзвичайно співзвучними "духові капіталізму" та стали найважливішим чинником становлення сучасної західної цивілізації та культури.

Протестантизм критикував католицьку церкву за її на­магання опосередкувати зв'язок людини з Богом, внаслідок чого вона, фактично, монополізувала волю й милість Божу, зробила їх джерелом наживи для себе та постійної сатанин­ської спокуси для віруючих. Наприклад, торгуючи індульген­ціями (грамотами про відпущення гріхів), звільнила людину від необхідності внутрішнього покаяння й очищення.

Він відкинув власне церковну ієрархію, як ту, що ком­прометує себе, спокушає та провокує людину на погані вчинки, які легко спокутувати зовнішньою доброзичністю, участю в церковних таїнствах і обрядах або купівлею відпущення гріхів. Церква, фактично, вкрала в бідної людини Бога та зайня­лася спекулятивним продажем його милості: Sor "трудівників та обтяжених" перетворився тут на Бога багатих і самовдо-волених!

Замість складної ієрархії, системи культів і обрядів проте­стантизм наполягає на необхідності тільки особистої віри і власного зусилля, спрямованого на втілення в мирських справах божественного промислу. Чільне місце займає по­ложення "все від Бога" та порятунок лише особистою вірою й божественною благодаттю. Коли б порятунок не був тільки благодаттю божою та його можна було заслужити, це по­роджувало б самозаспокоєність і самовдоволення, вабило людину до гордині й відвертало від каяття.

Протестантизм запропонував нову етичну настанову для людини - жити з постійною готовністю прийняти й витримати

137

всі труднощі та випробування, послані людині згори, і прагнути лише до внутрішнього очищення та духовної стійкості у вірі.

Систематична, наполеглива праця, виконання обов'язку в межах своєї мирської професії - найвище завдання людини, можливе матеріальне благополуччя не є метою, не повинне слугувати для розваг і розгульного життя, а дає тільки відчуття задоволення від власної обраності та є знаком власної бажаності Богу.

Той, хто наполегливо й сумлінно працює - зростає в очах Бога, навіть якщо він низького походження, а посада зовсім проста, а той, хто недбайливо - чернь в очах Творця, ким би він не був, справжня християнська віра трактується як безко­рисливе устремління до добра за допомогою старанного та ретельного виконання своєї роботи. Так протестантська Реформація заклала духовні основи нового типу працівника й культури праці, засновані на ревному, добросовісному ви­конанні роботи як вищого боргу, без яких неможливе високо­ефективне виробництво.

Нове потрактування релігіїяк безпосереднього зв'язку людини з Богом, сильний удар по оплоту феодалізму - католицькій церкві, - затвердження свободи совісті як невідчужуваного на­дбання особи, захист етичної цінності праці й освячення ділової заповзятливості тощо є найважливішим внеском Реформації в становлення ранньобуржуазної культури. Вона, не проголошуючи жодного соціально-політичного ідеалу, не вимагаючи переробки суспільства, не здійснюючи ніяких наукових відкриттів, змінила свідомість і відкрила нові духовні горизонти людини.