9.3.1. Зміна світогляду XXI ст. Під упливом постмодернізму.

Підірвавши довіру до законодавчого розуму, відмовившись від його послуг, постмодернізм усунув всі перешкоди для про­никнення в сферу інтелекту містики, ірраціоналізму тощо. Кінець XX ст. характеризується небаченим раніше інтелектуаль­ним плюралізмом, коли все дозволено та все виправдано.

Постмодерн переосмислив факт "смерті Бога" у культурі, приписавши йому позитивний зміст, який полягає в тому, що тепер перед кожною людиною відкрився обрій більш до­вільного відчуття божественного буття, не обмеженого догматами й іншими традиціями відомих світових релігій. Трансформації, що відбуваються в релігійній свідомості люд­ства, підтримуються та сприймаються як початок прориву до нових типів і форм релігійного світосприймання та вільного від диктату традиційних релігій.

Постмодерністські тенденції проникли до "свята святих" раціоналізму- науки. Розширився арсенал засобів розуміння світу, визнались сила та мудрість за архаїчними і містичними уявленнями про природу. Сучасна теорія пізнання засумніва­лася в існуванні тільки однієї єдиної істини. Якщо такі тенденції збережуться, то світогляд XXI ст. буде переходити у бік ви­знання неминучої невизначеності в науковому пізнанні, а також більш чіткого окреслення епістемологічних і гносеологіч-

167

них меж можливості пізнання. Нині визнається, що до науко­вого знання, крім соціально-культурного контексту (наукова парадигма, світоглядні установки, категорії культури та ін.), слід увести й менш суворі та визначені фактори. Це можуть бути: пристрасть, віра, надія, воля, уява тощо. Спостерігається стійка тенденція до розширення епістемологічної та методо­логічної самостійності вченого, який може сприяти появі нового типу науки. Можна з упевненістю сказати, що у сфері інтелектуально-пізнавальної діяльності помічена стійка тен­денція до зближення науки з релігією, ослаблення протилеж­ностей між суб'єктом і об'єктом, духом та матерією, зменшен­ня агресивності дослідника у ставленні до природи, при­мирення свідомого й несвідомого та ін.

Наприкінці XX ст. суспільна свідомість характеризується складністю й багатоплановістю. У ній на рівних співісну­ють наука, міфологія, герметизм, містеріальні релігії, погляди Сходу (буддизм та індуїзм), гностицизм, архаїка тощо. У куль­туру кінця XX ст. повернулися всі найдавніші форми свідомо­сті, починаючи з язицьких. До чого це може призвести? Ситуація світоглядного плюралізму активізує самостійність індивідуальних проявів людини, котрій тепер начебто дозволе­но поєднувати у своєму досвіді та мисленні науковість і містику, раціональність та міфологію. Це, безперечно, дає людині мож­ливість бути більш сприйнятливою до всього нового, розширює світогляд сприйняття для продуктивної творчості. Проте водно­час безмежний плюралізм робить культуру несталою, нерівноважною, тендітною, створює в ній небезпеку загального роз'єднання та взаємного нерозуміння. Це ситуація, коли "всі в розладі з усім". Перший - культура не зуміє звільнитися від хаосу, невизначеності, й це може призвести до її загибелі, апокаліпсису. Другий - відбудеться синтез язицького, архаїч­ного, містичного, наукового й інших світоглядів. Він забезпечить перехід до якогось нового культурного світогляду.