Тема 5. Типологія культури

5.1. Підстави типології культури

Критеріїв і підстав для типології культур надзвичайно багато. Це можуть бути зв'язок з релігією, регіональна на­лежність культури, регіонально-етнічна особливість, при­належність до історичного типу суспільства, господарський лад, зв'язок з територією тощо.

Коли йдеться про художню, економічну чи політичну куль­тури, фахівці називають їх різновидами, чи сферами культури суспільства. Які ж головні сфери культури?

У культурології не склалося єдиної думки про те, що вважати видами, формами, типами, галузями культури, як варіант можна запропонувати думку вченого з Росії А. Кравченка.

Галузями культури називають такі сукупності норм і мо­делей поведінки людей, що становлять порівняно замкнуту сферу в складі цілого. До них належать економічна, політична, професійна та педагогічна культури.

Видами культури будемо називати сукупності правил, норм і моделей поведінки, що є різновидами більш загальної культури. Розрізняють такі її види: провідна культура; сільська й міська культури; суб- і контркультури; повсякденна та спеціа­лізована культури.

Особливої уваги вимагають духовна й матеріальна культури, їх не можна назвати галузями, формами, типами чи видами культури, оскільки ці явища об'єднують у собі в різних співвід­ношеннях усі чотири класифікаційні ознаки. Духовну та мате­ріальну культури радше можна вважати комплексними утвореннями, що стоять осторонь від загальної концептуаль­ної схеми. Різновидом духовної культури є художня, а різно­видом матеріальної - фізична культура.

Форми культури належать до таких сукупностей правил, норм і моделей поведінки людей, які не можна вважати цілком авто­номними утвореннями; вони також не є складовими частинами якого-небудь цілого. Висока чи елітарна культура, народна куль­тура й масова називаються формами культури тому, що вони є особливим способом прояву художнього змісту.

71

Типами культури варто йменувати такі сукупності норм, правил і моделей поведінки людей, що утворюють порівняно замкнуті галузі, але не є частинами єдиного цілого. Націо­нальна, чи етнічна культура належить до культурних типів. З-поміж них виділяють також: регіонально-етнічні, історичні та господарські утворення.

Запропоновану типологію культур не слід вважати істиною в останній інстанції. Вона досить приблизна. Проте в ній є безсум­нівні переваги-логічна обґрунтованість і несуперечність.

Автори навчального посібника "Культурологія" за редак­цією В. Пічі вважають, що типологія в культурології є певним методом вивчення й аналізу культури. Під типологією вони розуміють процес, за допомогою якого система поділяється на прості підсистеми (елементи), котрі чергуються за певни­ми ознаками. Аналізуючи сучасні наукові дослідження, вчені виділяють історичну та регіональну типології культури.

5.2. Галузі культури

Виходячи з наведеного в пункті 5.1 поняття галузі культури, розуміємо, що не всі галузі є однопорядковими одиницями.

Економічна культура охоплює культури: виробництва, обміну, споживання, керування, праці. Коли підприємство ви­пускає браковану продукцію, тоді кажуть про низьку культуру виробництва. Низька культура керівництва проявляється в непродуманості законодавчих актів, прийнятих парламен­том, відсутності підготовлених практичних рішень, прийнятих урядом і апаратом президента, у бездіяльності системи конт­ролю за виконанням прийнятих рішень.

У соціології менеджменту існує поняття організаційної культури. Вона містить сукупність звичаїв, традицій, норм і правил поведінки, що склалися в конкретному суспільстві.

Отож управлінська культура є елементом більш широ­кого поняття організаційної культури. З організаційною куль­турою тісно пов'язана професійна, котру можна розглядати самостійно або як частину першої.

Політична культура може розглядатися і як самостійне явище, і як підвид управлінської культури. Сутність політич-

72

ної культури визначається панівним політичним режимом влади. Характерна риса тоталітарної політичної культури - суворе дотримання формальних норм при вкрай обмеженому наборі неформальних норм, звичаїв і традицій. Дисципліна та "бідний" зміст політичної культури - похідні від авторитарного стилю керівництва та безініціативності населення.

Показниками рівня розвитку політичної культури в су­спільстві є наявність цивільних і політичних прав особистості, а такожте, наскільки вони відповідають міжнародним правилам; ступінь реалізації та захисту цих прав; стиль і форми міжпартій-ної боротьби; парламентська та непарламентська лексики спілкування політичних діячів і багато іншого.

Професійна культура є необхідним атрибутом кваліфі­кованого працівника будь-якої сфери. До неї належить сукуп­ність спеціальних теоретичних знань і практичних умінь, пов'язаних з конкретним видом праці. Ступінь володіння про­фесійною культурою проявляється в кваліфікації та квалі­фікаційному розряді. Необхідно розрізняти:

• формальну кваліфікацію, - засвідчується сертифіка­том (диплом, атестат, посвідчення) про закінчення визначе­ної навчальної установи та має систему необхідних для певної професії теоретичних знань;

• реальну кваліфікацію, — набувається після декількох років роботи в певній галузі, охоплює сукупність практичних навичок і умінь, тобто професійний досвід.

Передумовою професійної та водночас її різновидом є куль­тура педагогічна. Вона стосується не лише педагогів, а й рівня освіченості всього населення. Ця галузь характеризується не тільки кількісними критеріями (кількість тих, хто закінчив школу), але і якісними (рівень інтелектуальності нації). Тож пе­дагогічна культура містить усю систему історично сформова­них у певному суспільстві механізмів передачі наукових знань і моральних цінностей молодому поколінню. Вона охоплює і те, ,наскільки новаторськими, порівняно зі світовим досвідом, є методики утворення та способи навчання у середній і вищій школах. Свого часу українська радянська педагогічна культура вважалася однією з найпрогресивнішиху світі. Тепер, на жаль, ми серйозно відстаємо від світових освітніх рівнів.

73