7

Міністерство освіти і науки України

Херсонський політехнічний коледж

Одеського національного політехнічного університету

Самостійна робота № 1

Херсон – 2011

Тема: ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ

У цій самостійній необхідно розкрити питання:

1. Поняття і сутність культури

2. Структура культури

3. Форми вираження, функції культури

4. Закономірності розвитку культури

Відповісти на запитання:

1. Як ви розумієте поняття «культура» та «культурологія»? Дайте визначення.

2. Яку роль відіграє духовна культура в суспільному житті?

3. Назвіть основні закономірності розвитку культури.

4. Розкрийте зміст таких термінів і понять, як культура, культурологія, закони розвитку культури, структура культури, культуротворчий процес, функція культури.

Теми рефератів

1. Методологічні принципи побудови культури та культурології.

2. Регулятивні функції культури в пізнавальному і діяльнісному освоєнні світу.

3. Культура як творчість людини.

4. Культурне мислення, культура і мораль.

5. Моральні цінності людини.

Рекомендована література

1. Диалектика деятельности и культуры. — К., 1983.

2. Злобин Н. С. Культура и общественный прогресс. — М., 1980.

3. Картман Л. Е. История культуры стран Европы и Америки 1870—1917. — М., 1987. — С. 12—30.

4. Культура и развитие человека. — К., 1989.

5. Культорология. ХХ век. Энциклопедия. — СПб., 1998. — Т. 1.—2.

6. Маркарян Э. С. Теория культуры и современная наука. — М., 1983.

7. Межуев В. М. Культура и история. — М., 1977.

8. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій: Навч. посібник / За ред. А. К. Бичко та ін. — К., 1993.

9. Тойнби А. Дж. Постижение истории. — М., 1991.

10. Чавчавадзе Н. Культура и ценности. — Тбилиси, 1984.

11. Швейцер А. Упадок и возрождение культуры. — М., 1993.

Феномен культури

План

5. Поняття і сутність культури

6. Структура культури

7. Форми вираження, функції культури

8. Закономірності розвитку культури

1. Поняття і сутність культури.

Що містить у собі слово «культура»? Що ми розуміємо, промовляючи його? Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини і суспільства – явище багатогранне. З одного боку, культура виступає як феномен соціального організму та його еволюції, з іншого, – як наукова категорія, що досліджує та визначає сутність, структуру та специфіку функціонування цього феномену. Як результат багатогранності культури, в сучасних гуманітарних галузях знань – культурології, філософії, історії, соціології та інших – існує безліч визначень культури, проте загальним для них є те, що під культурою, на противагу «натурі» (природі), розуміють все, що створила людина.

Термін «культура» походить від латинських слів «colo», «cultio», що означає обробіток, «colore» – обробляти, вирощувати, а пізніше – поклонятися та вшановувати богів чи предків. До середини І ст. до н.е. ці слова пов’язувалися із землеробською працею, але Марк Порцій Катон (234-149 рр. до н.е.) у своєму трактаті «Про землеробство» уже пише не просто про обробіток землі, а про «обробіток окремої ділянки, яка неможлива без особливого душевного настрою» селянина. Поступово поняття «культура» поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, навчання, тобто вдосконалення самої людини – у листах Марка Тулія Цицерона (106-43 рр. до н.е.), відомих під назвою «Тускуланські бесіди» (45 р. до н.е.) у вислові «культура духу є філософія» йшлося саме про це. Відтоді слово «культура» починає вживатися як синонім вихованості, освіченості людини, і в цьому значенні воно увійшло в усі європейські мови, в тому числі й українську.

В епоху Середньовіччя слово «культура» продовжує використовуватися у значенні аграрного виробництва («agri cultura»), але в інших сферах людського буття воно набуває значення «культу», яке передбачало здатність людини розкрити власний творчий потенціал в любові до Бога. З розвитком феодальних відносин, переростанням замків та монастирів в осередки міської культури виникає уявлення про лицарство як своєрідний культ доблесті, відваги й гідності, а також поширюється комплекс значень слова «культура», згідно з яким вона стала асоціюватися з міським укладом життя, а ще пізніше, в добу Ренесансу, – з досконалістю та активізацією інтелектуального та творчого потенціалу людини.

На межі Середніх віків та Нового часу поняття культури набуло світоглядно-морального змісту. Це пов’язано з великими соціальними зрушеннями в Західній Європі – першими буржуазними революціями, початком промислового перевороту, утвердженням нових, капіталістичних відносин. Німецький вчений Самуель Пуфендорф (1632-1694) у 1684 р. вперше вживає слово «культура» як самостійний термін для означення духовного світу людини, яка починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти «натурі» (природі), а «культурна» європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від «природної» людини минулого.

У європейській думці Нового часу культура розглядалася насамперед як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права. Матеріально-виробнича діяльність, яка була примусовою для переважної більшості безпосередніх виробників, поняттям культури не охоплювалась, тому що не створювала належних умов для творчої активності людини. Натомість, духовна діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошуком, фантазією і натхненням, незалежним від зовнішніх обставин внутрішнім світом людини, що робить її більш досконалою і сильною.

Майже всі просвітницькі концепції культури базувалися на ідеї загальності людського розуму та його законів; вони природно пов’язали культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. Французькі просвітителі вважали, що «культурність», «цивілізованість» нації чи країни, на противагу «дикунству» і «варварству» первісних народів, полягають у «розумності» суспільних порядків, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв.

Зараз культура – це складний суспільний феномен, що відіграє величезну роль у життєдіяльності людини: праця, побут, дозвілля, спосіб життя як окремої особи, так і усього суспільства, менталітет тісно пов’язані з рівнем розвитку культури. Культура впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури визначає подальшу долю людини, ціль її життя.

Сьогодні дослідники називають сотні і навіть понад 1000 визначень культури. Ці уявлення формувались протягом століть. Це й античні уявлення про людський розвиток, середньовічні (теологічні) уявлення, просвітницькі символічні, функціональні та ін. У книжці російського культуролога М. С. Кагана «Філософія культури» подається близько 70 різних визначень культури. На міжнародному філософському конгресі наводилось понад 250 визначень.

Є чимало спроб упорядкувати ці визначення, об’єднуючи в групи. Зокрема, розрізняють такі групи визначень:

• Описові, де перелічуються окремі елементи і прояви культури (звичаї, види діяльності, вірування).

• Антропологічні – трактують культуру як сукупність продуктів людської діяльності, світ речей, що протиставляється природі як штучно створений людиною (світ зроблених речей, друга природа).

• Ціннісні – виходять з того, що культура є сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених людиною.

• Нормативні – стверджують, що основою культури є норми, правила, які регулюють життя людей.

• Адаптивні – (aдаптація – пристосування) – культура визначається як специфічний вид людської діяльності, завдяки якій люди пристосовуються до природи.

• Історичні – підкреслюють, що культура є продуктом історії суспільства, розвивається шляхом успадкування досвіду від покоління до покоління (яких, як стверджують учені, було понад 1200, якщо середнім віком покоління вважати 60 років).

• Функціональні – характеризують культуру через функції, які вона виконує в суспільстві, і розглядають взаємозв’язок цих функцій.

• Семіотичні – у них культура трактується як система знаків, що використовуються суспільством (мови, писемність, живопис, хімічні, математичні формули, нотний запис).

• Символічні – звертається основна увага на вживання символіки в культурі.

• Герменевтичні – розглядають культуру як сукупність текстів, які продуковані людством, осмислюються ним та інтерпретуються.

• Ідеаційні – визначають культуру як духовне життя суспільства, потік ідей.

• Дидактичні – розглядають культуру як систему людських умінь, того, чому людина навчилась, а не успадкувала генетично.

• Соціологічні – розглядають культуру як чинник організації суспільного життя, як сукупність принципів, соціальних інститутів, регулюючих діяльність людського суспільства.

У кожній з груп визначень підкреслюються істотні риси культури.

Отже, з перебігом часу сутність поняття культури змінювалася залежно від змісту, що в нього вкладався. Але як би не різнилися підходи до визначення поняття «культура», практично всі вони збігаються в одному – це характеристика способу життєдіяльності людини, а не тварин. Культура – основне поняття для позначення особливої форми організації життя людей.

Філософський енциклопедичний словник дає таке визначення культури: культура – специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений в продуктах матеріальної і духовної діяльності, в системі соціальних норм і установ, в духовних цінностях, у сукупності ставлення людей до природи, між собою і до самих себе.