Тема 1. Культура: сутнiсть, структура,

ФУIIКЦII Подальший розвиток Украйiськоi незалежноi держави значною мiрою залежить вiд духовного потенцiалу нашого народу. Культурне суспiльство треба будувати культурними засобами. Навести лад в економiцi можуть тiльки iнiцiативнi та високо культурнi люди. Людина низькох культури у наш час не може бути твор цем васокоякiсноТ про дукцй Сучасне виробництво базусться на складнiй комп ‘ютернiй технiцi i вимагас пра цiвника з широким культурним горизонтом i вагомим iнтелектуальним потенцiалом. Тому необхiдно детальнiше проаналiзувати феномен культури, й сутнiсть та закономiрностi розвип2ку. Пропонусмо такий план викладу: 1. Культура як предмет наукового аналiзу. 2. Структура та функцiт культури. 3. Нацiональна культура та й значения в умовах державотворення. 1. Культура як предмет наукового аналiзу. Приступаючи до винчення такого складного i специфiчного соцiально-iсторичного явища як культура треба звернути увагу на багатозначнiсть цього понягггя. Сфера його вживання надзвичайно рiзноманiтна, наприклад, культура виробництва, культура побуту, культура поведiнки, культура мови, художня культура, полiтична культура, фiзична культура тощо. у 1952 р. американськi культурологи А. Кребер i А. Клакхон нарахували 164 визначення термiна i понад 100 спроб пояснити культуру теоретично. Через 20 рокiв французький культуролог А. Молы репрезентував аж 250 варiантiв визначення цього феномена. Сьогоднi iх налiчусться близько 500! 1 це не дивус. Звичайно, ми не можемо дати аналiз iм усiм. Але щоб проаналiзувати суть цъого складного явища, необхiдно зупинитись на головних поглядах щодо вирiшення цiсТ проблеми. Слово “культура” латинського походження i в буквальному перекладi означас — обробiток, догляд вдосконалення. у давньому Римi воно спочатку вживалося у значеннi умiння обробляти землю. Стосовно духовного жит-гя людини цей термiн вперше вжив римський фiлософ i оратор Цiцерон. у 45 р. до н.е. в одному iз своУх листiв вiн називас фiлософiю культурою душi, тобто мистецтво плекання розуму, вдосконалення своУх розумових здiбностей. Проте у повсякденний вжиток це понятгя увiйшло лише у другiй половинi ХУIII ст. Сучасне розумiння понятгя “культура” запропонував нiмецький просвiтник С. Пуфендорф. у i 684 р. понягггя культури вiн вживас для позначення всього того, що вiдрiзнясться вiд природного, тваринного, тобто все створене i надбане самою людиною, що мае соцiальне, позабiологiчне походження. У цьому розумiннi культура розглядасться як сукупнiсть усiх матерiалышх i духовних цiнностей, створених

Сучасний процес державотворення, нацiонального вiдродження в УкраТнi цiлком природньо привертас увагу до духовного житгя укрансъкого народу, його культури. Все бiльше людей усвiдомлюс, що прилучення до iсторичного минулого УкраТни, ознайомлення з традицiями свiтовоТ цивiлiзацiТ та культурного розвою с невiд’смною складовою жигггя i дiяльностi кожноТ iнтелiгентноТ людини.

Тому головним завданням курсу та зарубiжна культура” у вищому нанчальному закладi с, на наш погляд, формування у студентськоТ молодi цiлiсного уявлення про шляхи розвитку людськоТ цивiлiзацiТ, основнi П етапи та культурноiсторичнi епохи, пiзнання загальних закономiрностей культурноТ еволюцiТ, самобутнього характеру украТнськоТ культури, П тiсних взасмозв’язкiв iз культурою свропейською та свiтовою. Виходячи з цього, автори пропонованого нанчального посiбника ставлять своУм завданням ознайомити студентiв iз найвизначнiшими здобутками украТнсько та свiтовоТ культури протягом суспiльно-iсторичноУ еволюцi: вiд найдавнiших часiв до сьогодення.

Структурно матерiали до лекцiй курсу i зарубiжна культура” складаються з восьми тем. Започатковус його теоретична тема сутнiсть, структура, функцiУ”, де студенти знайдуть ключ до розумiння предмету винчення, з’ясують характер та суть такого складного суспiльНо-iсторичного явища, як культура, закономiрностi його функцiонування та розвитку. Наступнi теми роэкривають найсу’ггсвiшi моменти свiтовоУ цивiлiзацiТ: вiд культури Стародавнього Свiту до характеристики основних тенденцiй розвитку культури на сучасному етапi. Хочемо пiдкреслити, що особлива увага в посiбнику придiлясться висвiтленню мiсця украТнськоТ культури в контекстi розвитку свiтовоУ культури, в широкому духовному контактi з житгям свропейських народiв. Саме тому с можливiсть окреслити специфiчнi риси украТнсъкоТ культури, П своерiдний внесок у скарбницю загальнолюдських цiнностей, i водночас простежити взасмозв’язки та взасмовпливи, що завжди iснували в духовному спiлкуваннi рiзних народiв.

Зрозумiло також, що пропонований посiбник буде доповнюватися i вдосконалюватись, тому автори будуть вдячнi за всi пропозицiУ, зауваження i побажання, якi сприятимуть його дальшому вдосконаленню.

У цьому значеннi пошгггя вживасться i в нашi днi. Не заперечуючи такого визначення культури, варто зауважити, що не все створене людиною, мас справжню культурну цiннiсть. Для Просвiтництва ХУIII ст. була характерна так звана Натуралiстична концепцiя культури. Французькi матерiалiсти виходили з того, що культура повинна сприяти побудовi досконалого суспiльно-полiтичного ладу, що вiдповiдас природi людини, яка до того ж, вважалася доброю вiд народження. Таке суспiльство повинно грунтуватися на засадах розуму, де у кожноТ людини вихованi розумнi потреби. Завдання культури через де, на Тх думку, полягало у тому, щоб эробити всiх людей щасливими унаслiдок приведения Тхнiх потреб у вiдповiднiсть iз Тхньою природою, яка, до речi, вважалася незмiнною. для такоi гармонiзацiТ особи необхiдно шляхом загальноТ просвiти пiдвищити рiвень освiти народу. Це повинно забезпечити виховання розумноТ людини, здатноТ усвiдомити суспiльний iнтерес як власний. Лише iндивiди, вихованi на засадах розуму, здатнi витворити досконалий суспiльний i гюлiтичний устрiй, що вiдповiдас природi людини.

Ще за часiв просвiтництва цю концепцiю роэкритикував Ж.Ж. Руссо. Вiн протиставляв зiпсованiсть i моральну розбещенiсть культурних европейських народiв простотi i чистотi звичаТв народiв, що знаходилися на патрiархальнiй стадiТ розвитку. Ному вдалося виявити суперечнiсть мiж дiйсною природою людини та тими перетвореннями, яких нона зазнала в умовах феодально-абсолютиського ладу. Цим було покладено край мiфовi про незмiнну природу людини.

Продоажив критику французького просвiтництва нiмецький фiлософ И.Г. Гердер. долаючи обмеженiсть просвiтницького рацiоналiзму, вiн вказус на iсторичнiсть природи та суспiльства, вперше висувас iдею, що iсторiя людства — це iсторiя культури. Етапи цiсТ iсторiТ охоплюють культуру народiв Сходу, Риму та середньовiччя. Вони порiвнюються з вiковими особливостями людини — дитинством, юнiстю, зрiлiстю. Тому рiзниця мiж народами освiченими, культурними та вiдсталими не якiсна, а лише кiлькiсна. Тим самим Гердер рiшуче вiдкинув теорiю свропоцентризму i, вiдстоюючи культурну сднiсть людства, вказував на нацiональну свосрiднiсть культури. Найкращим виявом народного духу, в якому вiдображасться нацiональна неповторнiсть, фiлософ вважав народну поезiю.

Невдовзi культурницькi iдеали просвiтникiв були розвiянi реалiями ранньобуржуазного суспiльства. Теоретична думка зiткнулася з реальними суперечностями буржуазноТ цивiлiзацiТ, iгНорувати якi стало неможливо.

Розчарування в iдеалах просвiтництва та реальностi буржуазного суспiльства яскраво виявилася в нiмецькому романтизмi (Ф. Шiллер, А. i Ф. Шлегелi). Глибоко вiдчуваючи колiзiТ свого часу, вони поетично iдеалiзували минуле насамперед середньовiччя. У Тхнiй творчостi виявився суперечливий характер культурного прогресу. Критикуючи буржуазну цивiлiзацiю як ворожий людинi суспiльний стан, романтики протиставляють цiй дiйсностi свiт мистецтва, витворений художньою уявою митця. У свiтi художнiх образiв, на Тхню думку, людина звiльнясться вiд земного, буденного i потрапляс пiд владу поетичноТ iмпровiзацiТ та iнтуТцiТ. Лише мистецтво, вважав Ф. Шiллер, може эгладити колiзii суспiльного житгя, лiквiдувати внутрiшню розiрванiсть людини, i вiдновити П втрачену цiлiснiсть.

Неможливiсть реалiзацiТ просвiтницького iдеалу розумного суспiльства першим зрозумiв 1. Кант. На вiдмiну вiд просвiтникiв, вiн вважав, що людина за свосю

природою не добра, а зла. Тому природа людини не може бути пiдставою для обгрунтування суспiльного ладу.

Вiн наголошус на тому, що культурний прогрес iде через антагонiзми, породженi суперечливою природою людини, яка, з одного боку, прагне до спiлкування з iншими людьми, а з другого — до самоiзоляцiТ вiд них i навiть чинить м опiр. Беручи це до уваги, Кант пiдкреслюс, шо становления i розвиток культури вiдбувасться шляхом подолання суперечностей суспiльного жигггя, а не завдяки вродженому прагненню до щастя.

Спроба зняти протилежнiсть мiж просвiтницькою та романтичною концепцiями культури належить Г.Г. Гегелю. Iсторiю культури вiн розглядас як iсторiю розвитку духу. Свiтову iсторiю вiн подiляс на чотири перiоди: схiдний свiт (Китай, iндiя, Персiя, Сгипет), грецький, римський та германський. Культура Сходу — це дитинство людства, позаiсторичний час, бо дух тут ще позбавлений свободи i прагне лише до визволення. Грецька культура — це свiт юностi, перiод формування iндивiдуальностi, усвiдомлеНкя свободи. Римська цивiлiзацiя — перiод змужнiння людства, становления особистостi, яка стас суб’сктом правових вiдносин. Нарештi германськi народи усвiдомлюють завдяки християнству, що свобода — головна властивiсть людськоi природи. Саме тут на завершальному етапi iсторiТ, етапi зрiлостi, знiмасться суперечнiсть мiж державою та церквою, i свобода знаходить свою опору, можливiсть реалiзувати iстину.

У серединi ХIХ на початку ХХ ст. поширюються двi протилежнi концепцiТ культури — еволюцiйна i циклiчна. Еволюцiйна теорiя стала наслiдком етнографiчних дослiджень первiсних народiв. Ii висунув Л. Морган i пiдтримали Е. Тейлор та iii. Вони висунули iдею неперервного розвитку культури. Еволюцiонiсти прийшли до висновку, що всi народи на однакових стадiях розвитку мають дуже схожi потреби i для хнього задоволення створюють подiбнi форми культурного жизтя. Виходячи з дослiдження культури первiсних народiв, вони твердили, що й розвиток мас прямолiнiйний характер i йде вiд простого до складного через унiверсальнi для всiх народiв стадiТ. Тому еволюцiонiсти наголошували на культурнiй сдностi та однорiдностi людства.

Циклiчнi теорii обгрунтовують замкнутий характер розвитку культури за принципом коловороту. Таких поглядiв дотримувалися росiйський вчений-природознавець Микола данилевський та нiмецький фiлософ Освальд Шпенглер. М.Я. данилевський (1822—1885) у своТй працi “Росiя та Свропа” прагнув довести, що розвиток людства пiдлягас бiологiчним закономiрностям. Вiн заперечував культурну сднiсть та iсторичну цiлiснiсть людства, гостро виступав проти теорiТ европоцентризму. Людство, на його думку, — це понягггя, що позбавлене будь-якого реального змiсту. Сдиною справжньою одиницею iсторi с iзольованi локальнi культурно-iсторичнi типи. Кожний кулътурно-iсторичний тип нагадус живий органiзм, що розвивасться за власними, тiльки йому притаманними, законами. Подiбно до живих iстот вони перебувають у станi неперервноi боротьби з навколишнiм середовищем та мiж собою. iхнiй розвиток порiвнюсться з багаторiчними рослинами, якi мають тривалий перiод росту, але цвiтуть та плодоносять тiльки один раз у своему житгi. За цей досить короткий час вони остаточно виснажують свот жигг’гсвi сили i незабаром гинуть.

В основi розвитку цього органiзму лежить особлива позасвiдома життева сила. Здатнiсть народу до реалiзацi своТх житгсвих сил — це джерело його культури. А самобутнiсть його культури витiкас з особливостей складу душi народу. Кожний культурно-iсторичний тип мае самобутнiй та неповторний характер, оскiльки

вiдображас психологiю i душу народ, особливостi його способу житгя i мислення. Взасмнi впливи мiж народами не торкаються його душi, тому нацiональний характер залишасться незмiнним. У зв’язку з цим мiж культурами рiзних типiв неможлива взасмодiя та взасмопередача. Вiд однiс до iншо цивiлiзацi можуть передаватися тiльки тi елементи, що не мають нацiонального забаралення, наприклад, досягнення науки i технiки.

М. данилевський видiляс чотири етапи у розвитку культурно-iсторичних типiв. Перший i найдовший — етнографiчнвй тип, час, коли з етнiчного матерiалу на основi спорiдненостi мов формусться нацiоналъний характер i нагромаджусться запас життевоi сили народу. другий — це державний, що мае перехiдний характер, припадас на той час, коли народ будус власну державу як запоруку незалежного самобутнього розвитку. данилевський наголошував, що перiод здобугггя нацiональноi незалежностi, коли жигггсва сила народу найнища, мае особливе значения. Третiй етап

етап зрiлостi та плодоношення — перiод цивiлiзацi, коли давно акумульована енергiя виявлясться у рiзних формах культурно творчостi. Це найяскравiший i найкоротший етап, бо внаслiдок активно роэтрати життсвоТ сили нона швидко вичерпусться. Культура занепадас i вступас у завершальну стадiю свого розвитку, це природний Гi кiнець. Тому народи, що перебувають у станi занепаду, витратили свою жигггсву силу, i вже нiщо не може Iх врятувати. Цивiлiзацiя, яку воин створили, гине i вдруге не повторюсться.

Цивiлiзацiт, хоч i не передаються, але можуть впливати одна на одну i роэширювати межi свого iснування. Iснус три шляхи поширення цивiлiзацi. Перший найпростiший — це пересадка з одного мiсця на iнше шляхом колонiзацii. Тодi створюються вогнища власноУ культури в iнших регiонах, поневолене населення яких фактично перетворюсться в етнографiчний матерiал. другий шлях, прищеплення, що нагадус щеплення дерев у садiвництвi. Одну культуру можна прищепити до iншоТ, яка стане засобом для П розвитку. Самобутня культура рано чи пiзно загине, якщо не звiльниться вiд паразита. Третiй шлях, шлях спадкосмностi, нагадус дiю добрив на рослину. Знайомлячись з чужим досвiдом, народи переймають тi елементи, що мають мiжнацiональне значення. Iншi елементи слугують тiльки для порiвняння. Це едино адекватний шлях, бо вiн забезпечус плiдну взасмодiю цивiлiзацiй при збереженнi самобутностi культури народiв.

М. данилевський називас 10 основних культурно-iсторичних типiв: египетський, китайський, халдейський, сврейський, iндiйський, iранський, грецький, римський, аравiйський, германо-романський (европейський). Вiн також передбачив становлення якiсно нового типу — слов’янського, який подолас однобiчнiсть попереднiх цивiлiзацiй i створить умови для рiвномiрного розвитку всiх сфер суспiльного жигггя. Найкраще цей тип виявлясться у культурi росiйського народу. Крiм того, вiн вказус на iснування народiв, “бичiв божих” — негативних дiячiв iсторii (гуни, монголи, варвари), що руйнують старi цивiлiзацii.

У працi Свропи” (1918 р.) О. Шпенглер (1880—1936 рр.) гостро критикус постулати захiдносвропейськоi iсторично науки про лiнiйну спрямованiсть культурного прогресу, свропоцентризму, iсторизму, панлогiзму. Вiн доводить рiвноцiннiсть сгипетсько, вавилонсько, iндiйськЫ, китайськЫ, аполонiвськоi (греко-римськоТ), фаустiвськот (захiдносвропейськоТ) культур. Культура, на думку Шпенглера, с абсолютно замкнутим, унiкальним органiзмом. Тому не може бути сдинЫ лiнii рознитку людства i спадкосмностi культур.

Згiдно зi Шпенглером, кожна культура з самого початку приречена на загибель. У

час виникнення нона переживас свою весну, дозрiвас у лiто свох найбiльших фiзичних

досягнень, проходить через осiнь свох iнтелектуальних вершин, хилячись до занепаду

в час свосТ зими, i, нарештi, тане. Тривалiсть такого циклу, на думку О. Шпенглера,

1200—1500 рр.

Кожна культура рано чи пiзно вичертiус закладенi в нiй можливостi, поступово старiс i нарештi застигас, не маючи сил для подальшого розвитку. Цю завершальну стадiю в розвитку культури Шпенглер називав цивiлiзацiсю. Отже, цивiлiзацiя, на його думку, — це свосрiдна старiсть культури, перiод й застою та наступного поступового эгасання. Головнi ознаки цивiлiзацiТ, за Шпенглером, такi: занепад та деградацiя мистецтва, втрата безпосередностi у сприйнятгi свiту, падiння зацiкавленостi в духовних цiнностях та моральний занепад, високий рiвенъ розвитку технiки, скупчення людей у велетенських мiстах, перетворення народiв з чiтко виявленими етнiчними ознаками у безлику сiру масу, позбавлену самобутньо iндивiдуальностi.

Неминучий перехiд до цивiлiзацiТ — це доля кожноТ культури. Ще у 1918 р., коли Англiя перебувала в зенiтi свого розвитку, а Росiя та Китай були вiдсталими аграрними краТнами, Шпенглер твердив, що захiдна цивiлiзацiя вступила у свою зиму i до ХХIII ст. загине. Ii мiсце займе слов’янська (росiйська) або китайська цивiлiзацiя, якi зараз переживають весну.

Певну спробу поеднати лiнiйну та циклiчну концепцiю культури эробив А. Тойнбi (1889—1975). Вiн стверджував, що окрема цивiлiзацiя не може бути абсолютно замкнутим i незалежним цiлим, а с певним етапом в еволюцiТ культури вiд нижчих до вищих форм. Так, наприклад, вавилонсько-сiрiйська культура стала основою для формування арабськоТ, яка, у свою чергу, стала фундаментом для iсламськоУ цивiлiзацiТ. Причому географiчнi умови вiдiграють сутгсву роль у становленнi неповторного вигляду цивiлiзацiТ i с П житгсвим ореолом.

Окрема цивiлiзацiя, на думку Тойнбi, проходить фази виникнення, эростання, надлому i розпаду. Якщо першi двi вiдбуваються унаслiдок житгсвого пориву, то останнi пов’язанi з виснаженням життсвих сил. Доля цивiлiзацiТ залежить вiд здатностi адекватно реагувати на iсторичну ситуацiю. Якщо адекватноТ вiдповiдi не знайдено, виникають аномалiТ у складному соцiальному органiзмi, що зрештою призводить до його загибелi. Коли у цивiлiзацiТ знайдеться достатньо творчих сил для розв’язання проблем, що виникли, то П розвиток може тривати нескiнченно. Iсламська цивiлiзацiя, вказус вiн, зовсiм не була приречена на занепад. Вона могла б розвинутися у вищу форму, якби справилася з труднощами, якi постали перед нею у ХIУ ст.

Адекватна реакцiя на змiну ситуацiТ с прерогативою творчоУ меншостi, яка висувас новi iдеТ i наполегливо втiлюс Тх у житгя. На початкових етапах цивiлiзацiУ влада зосереджусться у руках талановитих людей, якi заслужено користуються високим моральним авторитетом. Поступове погiршення складу керiвноТ елiти перетворюс Тi у панiвну меншiсть, яка опирасться не на моральний авторитет, а на авторитет сили.

Англiйський етнограф i соцiолог польського походження Б.К. Малиновський (1884—1942) висунув функцiональну теорiю культури, близьку до соцiал-дарвiнiзму, яка виводить культуру людини з П бiологiчноУ природи, процесу адаптацiТ до навколпшнього середовища. Вiн вважав, що культура породжусться потребами людсько природи. Потреби ЛIОдИНИ вiн подiляс на первиннi, бiологiчнi, та вториНнi, що виникають у ходi культурно еволюцi людини. До первинних фiзiологiчних i психiчних потреб вчений вiдносить потреби продовження роду, росту i тiлесних эручностей. Культурними вiдповiдниками для них вважае родову систему, освiту та житловi умови. Вториннi, власне кажучи, культурнi потреби у свою чергу подiляться на похiднi та iнтегративнi. Похiднi потреби полягають у виготовленнi та вдосконаленнi знарядь працi. Культурною вiдповiддю на них с економiка. До iнтегративних належать тi потреби, що об’сднують i эгуртовують людей. Наприклад, потреба в авторитетi знаходить вiдповiдь у полiтичнiй органiзацi суспiльства. Надбання, закрiплення i передача вторинних потреб складас соцiальний досвiд i може виступати другою назвою культури.

Узагальнюючи сны багаторiчнi дослiдження племен НовоУ ГвiнеТ та Океанi, вiн разом з Радклiфф-Браун формулюс три основнi постулати функцiоналiзму: кожна культура с цiлiснiстю у силу функдiональноУ сдностi суспiльства; кожне суспiльство чи тип дивiлiзацi, кожний звичай, обряд, вiрування i п.т. виконус певну житгсво важливу для культури функцiт; для эбереження цiлiсностi культури кожний з П елементiв е незамiнним.

Отже, культура у Малиновського виступас як складна функцiональна система взасмопов’язаних та взасмообумовлених матерiальних та духовних iнститутiв, завдання яких — задоволення певних потреб людини. Залежно вiд цього кожний iнститут займас вiдповiдне мiсце у соцiальнiй органiзацi i виконус задану нею функцiю. Рiвновага мiж соцiальними iнститутами — необхiдна умова iснування культури. Ii порушення мае згубнi наслiдки для культури, бо руйнус П цiлiснiсть.

Вiдмiнностi у культурi рiзних народiв зумовленi вiдмiнностями у способах задоволення первинних та вторинних потреб людини. Однак основнi потреби вчений вважав незмiнними i незалежними вiд культури. Причому змiни у культурi, взасмообмiн та запозиченая культур теж вiдбуваеться на рiвнi соцiальних iнститутiв i торкасться лише останнiх. Тому кожне суспiльство с самодостатнiм органiзмом, що мае власний куЛъТурНй iмператив”.

Заслуговують також на увагу символiчнi теорiУ культури Макса Вебера та Ернста Кассiрера. М. Вебер (1864—1920) розглядав питания культури з позицi висунутоУ ним концепцiУ символiчны антропологi. Центральна iдея у його фiлософi — необхiднiсть комплексного пiдходу до вивчення соцiальноУ iсторi як соцiалъно-культурного унiверсуму. Суспiльство необхiдно розглядати в органiчнiй сдностi з культурою, яку вiн iнтерпретус як систему символiв та колективний досвiд.

М. Вебер вважав, що людина не просто пасивно вiдтворюс навколишнiй свiт, а певним чином перетворюс, реконструюс його у своТй свiдомостi. Ця уявна модель, що с свосрiдною реконструктивною картиною свiту, визначас поведiнку людини. Отже, iсрархiя вартостей культури пов’язусться з моделлю поведiнки людини.

Важливою умовою адекватного розумiння минулого с винчення людини у сдностi з кульгурним середовищем тiс доби, бо саме культура, на думку Вебера, с тiсю системою символiв, за допомогою яких бу’ггя людини набувас певного змiсту та значення. Вiн виходив iз того, що усвiдомлення навколишнього свiту здiйснюсться людиною у виглядi iсторично мiнливоi системи значень, якi у сферi культури виступають у ролi системи вартостей. У кожноi людини виникас внутрiшня потреба визначити снос ставлення до цих вартостей, встановити хню значимiсть для свого житгя. Звертаючись до системи загальноприинятих вартостей, людина звiряс з ними свою поведiнку й вiдповiдно до цього будус снос жигггя. Отже, буггя людини наповнюсться вiдповiдним змiстом i набувас певного суспiльного значення.

Е. Кассiрер вказус, що на вiдмiну вiд тварин, людина живе не тiльки у фiзичному, чуттсво-даному, але й у символiчному свiтi культури. Якщо тварина реагус на зовнiшнi стимули тiльки безпосередньо, то будь-яка реакцiя людини проходить через свiдомiсть, обдумусться i перетворюсться в iдеалы-iу символiчну форму. Тому людина живе не тiльки у реально даному фiзичному свiтi, але й у створеному протягом iсторi космос?’, частинами якого с мова, мистецтво, мiф, релiгiя, наука. Вони нагадують рiзнобарвнi нитки, з яких сплiтасться складне мереживо лядськоТ культури. Оскiльки людина сприймас та оцiнюс свiт у символiчнiй формi, то саме у цьому полягас ТТ справжня сутнiсть. На думку Кассiрера, людина с нiчим iншим, як iстотою символотворячою.

Потрiбно також розглянути марксистську концепцiю культури, яка тлумачитъ культуру як вторинне суспiльне явище, що належить до надбудови i у всьому залежить вiд економiчного базису. Правда, нiби мiж iншим, визнавалося, що культура мас вiдносну самостiйнiсть у свосму розвитку i навiть може чинити зворотнiй вплив на базис. Але це визнання принципово не мiняло вихiдноТ позицiТ, бо само собою розумiлося, що цей зворотнiй вплив зовсiм не iстотний.

Треба вiдмовитися вiд застарiлого iдеологiчного клiше про те, що змiни в економiчному базисi неодмiнно ведуть до культурны перебудови, i тому економiка завжди мусить бути на першому планi. iсторичний досвiд свiдчить, що стан культури не перебувас у прямiй залежностi вiд економiчного розвитку суспiльства. Росiя та Нiмеччина у ХiХ ст. в економiчному вiдношеннi були вiдносно вiдсталими краТнами, але розвиток культури в них досяг набагато вищого рiвня, нiж у передовiй АнглiТ чи Францй.

Бiльш того, бурхливий розвиток матерiального виробництва може завдати шкоди культурi. Хiд подiй у нашiй краТнi спростував ще одне твердження марксизму про те, що разом з пiднесенням матерiального житгя людей на вищий щабель автоматично буде зростати рiвень Тхньо? духовноТ культури. Гонитва за матерiальними благами та матерiальними вигодами веде до знецiнення духовних вартостей, зменшення ролi моральних чинникiв у житгi людей, эростання так би мовити споживацькоТ психологiТ i врештi-решт веде до духовного зубожiння. Звичайно, не треба впадати в iншу крайнiстъ i повнiстю заперечувати вплив матерiальних чинникiв на розвиток культури. Розвиток та функцiонування культури, безумовно, залежить вiд рiвня економiчного розвитку, характеру суспiльних вiдносин, соцiально-полiтичного ладу, технiчних засобiв, побутових умов тощо. Все це належить до економiчного базису i способу виробництва. Але, якщо розiбратися, все це с не чим iншим, як рiзними формами людськоТ культури, а саме: матерiальноУ культури. Отже, понятгя економiчного базису в культурологiТ не несе якогось особливого смислового навантаження, а повнiстю збiгасться з понятгям матерiальноТ культури, про яку мова йтиме далi. Тому запровадження цього марксистського понятгя, с зайним ускладненням проблеми. Значно простiше ставити питання про взасмозв’язок i взасмовплив матерiальних i духовних чинникiв культури, ТхньоТ ролi в житгi суспiльства та особливостей функцiонування.

Треба зрештою зрозумiти, що культура не обмежусться тiльки культурно-мистецькою сферою, а охоплюс усi сфери матерiальноТ та духовноТ дiяльностi, с чимось первинним, а не вторинним пiсля економiки та полiтики. Саме нона визначас способи господарювання та форми полiтичного устрою, стиль мислення та поведiнки, характер свiтогляду та суспiльних вiдносин, диктус ту чи iншу картину свiту та систему вартостеи.

Пiдводячи пiдсумок, можна эробити висновок, що згаданi вище мислителi розглядають культуру, як важливу свосрiдну характеристику суспiльства, що вiдображас досягнутий рiвепь iсторичного розвитку. Iнший висновок: культура нерозривно пов’язана з дiяльнiстю людини, вбираючи в себе й кiнцевi результати.

Треба зауважити, що результати людсько дiяльностi можуть виступати у матерiальнiй формi (машини, споруди, предмети мистецтва), а можуть набувати i непредметноТ форми (досягнепня науки, технологiУ, норми моралi i права, iдеали, переконання, вiрування i тощо.) Тому можна дати таке загальне визначення: культура — це сукупнiсть матерiальних i духовних цiнностей, створених людством.

Це дуже загальне визначення, яке потребус уточнения. По—перше, у цьому випадку все розмаТггя культури протиставлясться природi. На вiдмiнну вiд культури, всi складники природи (рiки, моря, гори, грунти, вода, повiтря, тощо) мають натуральне походження, тобто не створенi людиною та й принципово не можуть бути нею створенi.

Однак межа мiж культурним i природним надэвичайно рухлива, а подекуди просто умовна. Людина, хоч i не може бути творцем природних явищ, але може Тх видозмiнювати i перетворювати, пристосовуючи до своiх потреб. Природа, що зазнала впливу людськоТ дiяльностi, — це вже “окультурена” i “олюднена” природа. На жаль, не завжди вплив людини на природу можна назвати культурним. Тому ставлення людини до природи — важлива характеристика культури, свiдчення культурного потенцiалу суспiльства.

По-друге, розглядаючи культуру як систему цiнностей, необхiдно вказати на вiдноснiсть самого понят’гя “цiнностi”. Справа в тому, що не все створене людиною мае справдi культурну вартiсть. Людина може творити не тiльки добро, але й зло, причому може робити це професiйно. На жаль, iсторiя людства мистить чимало такого, що здiйснювалося нiби “людським” способом, але яке не може вважатися культурним. Люди виявили дивовижну винахiдливiсть у способах катування та знищення собi подiбних. Iх вiшали, топили, спалювали, колесували, роэпинали, побивали камiнням, вiдрубували руки, ноги й голови. За багатовiкову iсторiю створено величезний арсенал засобiв ведения вiйни, спрямованих винятково на знищення собi подiбних. Винайдено iншi засоби, що загрожують житгю людини, серед яких наркотики, алкоголь, тютюн, котрi важко вiднести до культурних надбань. Всiх перевершила гiтлерiвська Нiмеччина, яка створила спецiальнi фабрики смертi, поставивши на конвеер смертi газовi камери та гiгантськi кремацiйнi печi. Так само дiяли також бiльшовицькi варвари, влаштувавши в 1933 р. в УкраТнi штучний голодомор. Минуле i сучасне мiстить у собi чимало актiв некультурного змiсту, якi треба вiдмежувати вiд культури, навiть якщо переслiдують благородну мету. iсторiя довела неспроможнiсть i безперспективнiсть твердження, популярного у сталiнськi часи, що мета виправдовус будь-якi засоби. Не можна будувати щасливе майбутнс невиправдано жорстокими i насильницькими методами. Благороднiй метi повиннi вiдповiдати благороднi засоби. Тiльки так може бути забезнечений соцiально-культурний поступ людства.

На таких засадах стояло багато видатних мислителiв-гуманiстiв, в тiм числi й украТнських. Глибокi за свом гуманiстичним змiстом думки висловив вiдомий укранський письменник Улас Самчук. Перебуваючи у застiнках нiмецького гестапо, вiн дiйшов такого висновку: “... Крани, якi практикують у себе такi засоби кари, як табори з х звiрячими умовами побуту не заслуговують на назву цивiлiзованих. Вони не в станi... зрозумiти, що цим понижують саму людську гiднiсть в Тi iстотностi”.

Крiм того, однi й тi ж цiнностi можна використовувати з рiзною метою, як на благо, так i на шкоду людинi. Атомну енергiю можна перетворювати в електричну, а можна використати для створення ядерно зброУ. Тому пiд час аналiзу культури через вартостi треба враховувати хню спрямованiсть. Чи воин йдуть на благо людини, служать справi розвитку та эбагачення П творчих сил, чи навпаки, мають ворожу для людини антисоцiальну дiю.

1, нарештi, третс, мабуть, найголовнiше. Визначення культури, при якому нона протиставлясться природному, хоча i вказус на П позабiологiчне, соцiальне походження, проте залишас за межами культури П творця, тобто саму людину. Осторонь також залишасться i сам процес творення культури, тобто дiяльнiсть людей та процес хнього спiлкування. Тому аналiз культури ще треба доповнити так званим функцiональним чи процесуальним пiдходом, який акцентус увагу на людськiй дiяльностi. Унаслiдок цього культуру можна розглядати як спосiб органiзацiТ та розвитку людсько житгсдiяльностi, представлений у продуктах матерiальноi та духовно працi, в системi норм, установ та духовних вартостей, сукупностi ставлення людей до природи, мiж собою i до самих себе.

Культурна дiяльнiсть повинна забезпечити поступальний розвиток як сусгIiльства, так i кожнЫ окремо людини. Iнакше кажучи, способи дiяльностi та П продукти стають культурними, якщо пiдпорядковуються метi розвитку сутнiсних сил людини, набувають людиНотворчоi функцiУ. Розвиваючи себе, людина эбагачус суспiльство i тим самим забезпечус подальший розвиток культури.

Людина сама формус себе як соцiальну стоту i може робити це тiльки в культурному середовищi. Бiологiчно людинi надасться лише органiзм, якому властива певна будова, задатки та функцй. Людських якостей цей органiзм набувас у процесi засвосння мови, залучення до панiвних цiнностей i традицiй, властивих данiй культурi навикiв дiяльностi. Розвиток людини починасться з культури i в культурi реалiзуються П сутнiснi сили, тому П можна вважати рiвнозначною соцiальностi, оскiльки нона вказус на рiвень соцiально зрiлостi особи. Без перебiльшення можна сказати, що культура с мiрилом соцiальностi i людяностi людини. Можна пiдсумувати сказане так:

культура — це така форма i результат людськЫ житгсдiяльностi, якi слугують подальшому розвитку та примноженню (культивуванню) творчих можливостей людини, соцiальному, економiчному, полiтичному поступу.

Культура та цивiлiзацiя. дуже близько до понятгя культури стоУть понягггя цивiлiзацiУ. Термiн латинського походження i означас — громадський, державний, вихований. У вжиток вiн входить лише у ХУIII ст. У працi “Дух законiв або трактат про народонаселення” (1757) В. Мiрабо вживав його як термiн, що означав пом’якшення звичаУв, просвiту. Просвiтники ХУIII ст. пiд цивiлiзацiсю розумiли таку стадiю розвитку людства, яка характеризусться насамперед винайденням писемностi, що гарантувало надiйний спосiб зберiгання та передачi iнформацiУ, створенням складних форм релiгiУ та закладанням основ держави. Цивiлiзованим вони називали таке суспiлъство, яке грунтусться на засадах розуму та справедливостi. У сучаснiй науковiй лiтературi нема сдностi у трактуваннi поняття цивiлiзацi, тому вкажемо тiльки на основнi точки зору.

1. Часто понятгя цивiлiзацiя вживасться як синонiм до поняття культури, що не мас iншого смислового навантаження. У цьому випадку цi понятгя вживаються як рiвнозначнi: антична, шумерська, свропейська, азiйська чи схiдна цивiлiзацiя або ж культура.

2. Iнколи термiн вживасться для означення матерiальноТ культури, що характеризусться розвитком продуктивних сил рiвнем технiки, побутовими умовами тощо. У цьому випадку цей термiн протиставлясться духовнiй культурi.

З. Поняття “цивiлiзацiя” також вживасться для характеристики етапу суспiльного розвитку, що настас пiсля первiснообщинного ладу i змiнюс перiод варварства та дикостi. При цьому зазначають такi ознаки цивiлiзацii: створення класiв i держави, приватна власнiсть, розподiл працi, урбанiзацiя, виникнення письма та науки.

4. Поняття також може вживатися для означення окремих станiв у розвитку суспiльства або народiв, наприклад, буржуазна цивiлiзацiя, технiчна, аграрна, антична тощо. У цьому разi нона може збiгатися з понятгям суспiльно-економiчноУ формацi. Однак у межах однiс цивiлiзацiТ можуть спiвiснувати рiзнi формацiт i навпаки. Азiйська цивiлiзацiя, наприклад, стосусться буржуазнЫ Японi, соцiалiстичного Китаю i напiвфеодального ‚рану чи Саудiвсько Аравi.

5. Понятгя “ЦивiлiзаЦiя” також може вказувати на певну сднiсть та цiлiснiсть рiзних культур, пiдкреслюючи Тх загальнолюдський характер. Масться на увазi сучасна цивiлiзацiя.

З наведених характеристик видно, що понятгя i близькi за значенням, але не тотожнi.

духовне жигггя людини здiйснюсться в iдеальнiй i суб’сктивнiй формi. Воно невiддiльне вiд суб’скта, с його внутрiшнiм суб’сктивним станом i належить до явищ культури. Якщо культура включас в себе, з одного боку, багатство внутрiшнього суб’сктивного свiту людини, а з другого тi цiнностi, що мають позитивне значения для людини, сприяють i розвитку i збагаченню, то цивiлiзацiя охоплюс все, що створене людиною. Насамперед, звичайно, матерiальнi здобутки i технiчнi досягнення, що становлять пiдвалини даны цивiлiзацiУ. до цивiлiзацiУ також належать мораль, право, мистецтво та iншi духовнi явища, що набрали об’сктивны онтологiзованоТ форми. Разом з матерiальними чинниками воин становлять об’сктивний свiт людини, в якому нона живе i дiс, iГi соцiальне буття. Тому цивiлiзацiя мае бiльш чiтко виражений соцiальний зрiз, нiж понягггя культури.

Крiм того, якщо цiнностi культури мають чiтко виражену позитивну спрямованiсть, то цивiлiзацiя охоплюс все створене людиною, у тому числi i явища, що можуть мати шкiдливi i негативнi наслiдки.

до витворiв сучасноУ цивiлiзацiТ, наприклад, належить атомна бомба, але нiкому не спаде на думку зачисляти Тi до явищ культури. Екологiчна криза, психологiчнi стреси, що с наслiдком динамiзму суспiльних процесiв, та iншi негативнi соцiальнi наслiдки науково-технiчного прогресу — це теж характернi риси сучасны цивiлiзацi. Тому понягггя культури вказус на якiсть та рiвень духовно-морального потенцiалу суспiльства. Поня’ггя цивiлiзацi характеризус стан та умови соцiального бутгя людини, що виявлясться у досягнутому рiвнi технiчного розвитку та асоргиментi послуг i эручностей, комфорту, що може забезпечити суспiльство на цiй технiчнiй основi.

2. Структура та функцii культури.

Структура культури. Як випливас з попереднього, культура с наслiдком людськоУ дiяльностi. А дiяльнiсть людей здiйснюсться у двох основних формах матерiальнiй та духовнiй. Матсрiальна дiяльнiсть — це процес створення, розподiлу i споживання матерiальних благ. духовна дiяльнiсть — це процес творення i споживання духовних цiнностей у галузi науки, мистецтва, моралi, права тощо.

Вiдповiдно до форм дiяльностi людини культуру прийнято подiляти на матерiальну i духовну. Матерiальна культура охоплюс всю сферу матерiально дiяльностi та П результати, а також взасмини мiж людьми, що складаються в процесi виробництва, розподiлу i споживання матерiальних благ. Найкраще матерiальну культуру характеризують знаряддя працi та iншi технiчнi засоби i споруди, предмети повсякденного вжитку та асортимент побутових послуг, житло, одяг, транспорт, зв’язок та iн.

до духовноТ культури належить сфера свiдомостi, засоби i способи духовноТ дiяльностi та И результати. духовнi цiнностi охоплюють надэвичайно широке коло явищ, серед яких: iдеТ, знания, iдеали, норми моралi i права, релiгiйнi вiрування, твори мистецтва та iн. до духовноТ культури теж належать вiдповiднi установи, органiзацiТ i заклади, як от: науковi iнститути, вузи, школи, театри, музеТ, концертнi зали тощо, якi забезпечують функцiонування духовноТ культури. Звернемо увагу i на те, що поняття духовноТ культури прийнято також вживати у значеннi культури загалом. Це так зване вузьке розумiння культури, з яким ми часто стикасмося у повсякденному спiлкуваннi.

Матерiальна i духовна дiяльнiсть в рiзних сферах i пiдсистемах суспiльного житгя мас свою специфiку. Тому правомiрно, залежно вiд видiв матерiальноТ дiяльностi, розрiзняти культуру працi, культуру виробництва, культуру торгiвлi, культуру обслуговування, культуру побуту i т.д. Залежно вiд сфери духовноТ дiяльностi можна говорити про полiтичну, правову, моральну, естетичну, сексуальну культуру, культуру мови, мислення, почугггiв, тощо.

Водночас необхiдно вказати на умовнiсть подiлу культури на матерiальну й духовну, бо всi без винятку П прояви мiстять у собi матерiальне i духовне начало. Твори мистецтва для свого створення потребують певних матерiальних витрат та iснують у певнiй матерiальнiй формi у виглядi картин, книжок, нотних символiв, скульптурних зображень. Водночас у будь-яких матерiальних цiнностях реалiзуються iдеТ, знання, естетичнi смаки Тх творцiв. Наприклад, культовi споруди та iншi архiтектурнi цiнностi с продуктом матерiальноТ та iнтелектуальноТ гтрац i можуть розглядатися як матерiальнi i духовнi вартостi. Крiм того, матерiальнi цiнностi мiстять елементи духовноТ культури через Тхнс художнс оформления, наприклад, житло, одяг, речi повсякденного вжитку.

В епоху ИТР простежусться стiйка тенденцiя до эближення i взасмопроникнення матерiальноТ та духовноТ культур. З одного боку, швидко эростас i збагачусться матерiальна сторона духовноТ культури (преса, радiо, телебачення, кiно), з iншого боку

— простежусться щораз бiльше насичення матерiальноТ сфери духовними цiнностями (комп’ютерна технiка на виробництвi, складнi побутовi прилади, автомобiлi тощо).

Особливою формою духовноТ культури с художня культура, тобто процес створення, використання та зберiгання творiв мистецтва. Вона с наслiдком особливоТ форми творчоТ дiяльностi дiячiв мистецтва, що здiйснюсться у специфiчнiй образнiй формi та специфiчними художнiми засобами. Результатами мистецько дiяльностi е художнi вартостi, тобто твори мистецтва, у яких дiйснiсть вiдтворюсться у формi художнiх образiв, а не абстрактних понять. У процесi художньоУ творчостi вiдбуваеться перетворення само людини та навколишнього свiту, твориться з точки зору краси новий свiт висококультурних вартостей. Це свiт прекрасного, що мае мету — задоволення рiзноманiтних естетичних потреб людини.

Художня культура нерозривно зв’язана з мистецтвом. Мистецтво — це специфiчний спосiб пiзнання, вiдображення та моделювання дiйсностi у формi чутггевих художнiх образiв. Мистецтво мае той самий предмет вiдображення, що й наука — навколишнiй свiт. Але при цьому вони користуються рiзними методами його дослiджения та вiдтворення. Якщо наука скрупульозно винчас навколишнiй свiт з метою виявлення об’сктивних законiв його розвитку та встановлення науковоТ картини свiту, то мистецтво не прагне до адекватного i точного вiдтворення дiйсностi у формi наукових законiв та абстрактних понять. для художнього вiдображення с характерним емоцiйнiсть, умовнiсть, образнiсть, метафоричнiсть, гiперболiзацiя та суб’сктивнiсть, зумовлена почутгями, переживаннями та свiтоглядом митця. Створюючи емоцiйно насиченi художнi образи, вiдображаючи певнi настроТ та почутгя, стверджуючи чи вiдкидаючи суспiльнi iдеали та цiнностi, митець нiби примушус людину стати спiвучасником зображуваних подiй.

У суспiльному житгi мистецтво вiдiграс надэвичайно важливу роль. Воно с i засобом пiзнання та морального вдосконалення людини, i засобом комунiкацiТ та розваги. Мистецтво е ефективним засобом впливу на людину, формування П внутрiшнього свiту. Воно здатне проникати у найпотасмнiшi куточки людськоТ iстоти. для цього воно володiс значним арсеналом специфiчних засобiв, вiдсутнiх в iнших духовних явищах. Спiлкуючись з мистецтвом, людина отримус можливiсть перенесення в iнший iлюзорний свiт, часто вiддалений iсторично чи географiчно. Iдеологiчнi моменти, будучи органiчно вплетеними у тканину живих эримих художнiх образiв, впливають на свiдомiсть людини непомiтно, охоплюючи водночас розум, почуття i волю. Отже, мистецтво допомагас передавати та засвоювати попереднiй досвiд людства i отримувати при цьому естетичне задоволення вiд мистецького твору, його довершеностi та краси. Особливiстю мистецтва, як форми передачi соцiального досвiду с те, що воно використовус феномен емоцiйноТ пам’ятi людини, яка набагато сильнiша вiд рацiональноТ. Емоцiйна пам’ять не потребус нiякого заучування i надэвичайно тривка. Це так би мовити “пам’ять серця”. Засвоснi художнi образи стають мотивуючою силою людськоТ поведiнки, смислотворчими чинниками людського житгя, що сприяють виробленню моральних принципiв та iдеалiв. Мистецтво допомагас досягнути гармонiТ мiж запитами й потребами людини з одного боку та П iдейно-моральним розвитком — з iншого.

У процесi iсторичного розвитку художньоТ творчостi витворилися рiзнi види та жанри мистецтва. Види мистецтва такi: живопис (малярство), скульптура (рiзьба), лiтература, музика, архiтектура, театр, кiнематограф i т.д. Види мистецтва, якi вiдтворюють дiйснiсть у зримих художнiх образах, називають образотворчим мистецтвом. до нього належать — живопис, скульгiтура, графiка. Iснують також види мистецтва, якi створюють художнi вартостi, що не мають аналогiв у реальному життi, наприклад, музика чи архiтектура.

Кожний з видiв мистецтва вiдображае свiт по-своему, користуеться рiзними виражальними та зображальними засобами, мае рiзнi можливостi у передачi iнформацiТ, рiзне поеднання емоцiйно-чуттевого та рацiонально-понятiйного. Тому для кожного виду мистецтва витворилися сны специфiчнi жанри. Малярство с монументальне та станкове. Монументальне малярство завжди позв’язане з архiтектурою. Це настiннi малюнки, фрески, мозаТки, вiтражi. Станковий живопис iснус у рiзних жанрах, основний з них сюжетний, портрет, пейзаж, натюрморт. Скульптура е кругла та рельсфна, а остання у свою чергу дiлиться на рельеф, барельсф та горельсф. Графiка — це мистецтво художнього оформлення книжковоТ, газетноТ та журнальноТ продукцiТ, а також мистецькi твори на металi та деревi — гравюра, на каменi — лiтографiя. Архiтектура с фортифiкацiйна — обороннi споруди, цивiльна — житловi споруди, сакральна або культова — споруди для вiдправлення релiгiйних потреб.

Характер мистецтва також залежить вiд iсторичних умов, соцiально-економiчного стану та розвитку суспiльства. Митець у своiх творах втiлюс пануючi для свого часу свiтогляднi iдеТ у доступнiй для тогочасноТ людини художнiй формi, користуючись iснуючими на сьогоднi мистецькими можливостями. Можливостi архiтекторiв обмеженi iснуючими будiвельними матерiалами та будiвельною технiкою. Класична музика не могла з’явитися у часи середньовiччя, бо ще не iснувало вiдповiдних музичних iнструментiв. Благотворний вплив на розвиток графiки мало винайдення друкарства. Художники доби просвiтництва чи реалiзму не могли задовольнитися середньовiчними iконами. Для втiлення своТх мистецьких задумiв вони шукають нових художнiх образiв та засобiв. Таким чином у певну iсторичну епоху мистецтво набувас своТх особливостей та характерних рис. Характерна для псвноГi iсторичноТ епохи система художнiх образiв, засобiв та способiв, що виявлясться у свосрiднiй сдностi iдейного змiсту та образноТ форми називасться художнiм стилем.1 У цьому курсi ми розглянемо такi художнi стилi: античний, вiзантiйський, романський, готичний, ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, реалiзм та модернiзм.

Структура культури не вичерпуеться тiльки П формами. Структурний аналiз культури передбачас виокремлення певних П типiв. Неспроможною виявилася марксистська типологiя культури, у якiй тип культури ставився у залежнiсть вiд типу суспiльно-економiчноТ формацiт.

Але цей принцип може бути застосований лише до культури свропейських народiв. Пiд час аналiзу культури азiатських, африканських чи iнших народiв виявлясться обмеженiсть цього методу. За допомогою формацiйноТ типологiТ культури не вдаеться задовiлъно пояснити специфiку культурних епох, що виникають за час iснування тiсТ чи iншоТ формацiт, показати вiдмiнностi в культурi рiзних народiв, що належать до однiсТ формацiТ, пояснити спорiдненiсть у розвитку культури рiзних формацiй. У межах однiс формацiТ, можуть iснувати рiзнi за характером

1 Стиль у давнiй ГрецiТ або стилос у давньому Римi — так називалася загострена паличка для писання на восковiй дощечцi. Звiдси це понятгя починають вживати для характеристики лiтературноТ манери, викладення думок та складу лiтературних творiв пйсьменника. Спочатку використовувався тiльки для виявлення художнiх особливостеi тературних творiв. У добу Вiдродження починас вживатися у переносному значеннi тбёовно iнших видiв мистецтва — стиль музики, стиль архiтектури тощо.

культури. Породженням рабовласнпцько формацi були египетська, шумеровавилонсыса, iндiйська, китайська, перська, грецька, римська та iншi культури. Нинi культурологи вдатоться до iнших принципiв типологiТ культури. Найпоширенiшим с видiлення регiональних та iсторичних типiв культури, з особливостi котрих випливають свосрiдностi тих iсторичних та географiчних умов, в яких вони виникли та iснували. Таким чином виокремлюють культуру Сходу та Заходу, стародавньЫ Грецi, iнкiв, Вiдродження тощо. За цим принципом також видiляють усi нацiональнi культури, в тому числi й укранську. Залежно вiд спiввiдношення традицiйного та новаторського в культурi нона може бути закритого та вiдкритого типiв. Суспiльство, життевий устрiй якого грунтусться на давно вироблених засадах культури, що передаються вiд одного поколiння до iншого, прийнято називати традицiйним, або закритим. Звича, традицй, взасмини мiж людьми у такому суспiльствi надзвичайно тривкi i закостенiлi. Сама людина також пiдкорясться загальному порядку та зорiснтоваНа на його эбереження. Вищим законом такого суспiльства с непорушнисть звичного способу життя, який становить найбiльшу цiннiсть.

до закритого i стiйкого типу належать iндiйська, китайська, росiйська i вся мусульманська культури. Чому завмерла iранська культура ХIУ ст.? Чому крахом завершилось економiчне пiднесення в Iранi у 70-80-х роках, коли за темпами економiчного розвитку iран почав наздоганяти Ягiонiю? Причини треба шукати поза економiчним базисом.

Мусульманськi робiтники та iнженери були цiлком здатними засвоТти вимоги сучасного виробництва. Але з сучасною технiкою у житгя мусульман увiрвалася захiдна культура, яка виявилася несумiсною з iсламським фундаменталiзмом. Шок настав пiсля демонстрацiТ американського еротичного фiльму. Внаслiдок цього консервативний iсламський свiтогляд вiдкинув захiдНу культуру i разом з нею захiдну модель економiки.

Прикладом вiдкритого i стiйкого типу культури с Японiя. В основi японськоТ культури лежать надiйнi нацiональнi традицiТ, але нона також вiдкрита для запозичення досягнень iнлтих культур i робить це не соромлячись. Саме у ролi культурно-нацiонального чинника треба шукати причини так званого японського економiчного дива.

Керуючись гаслом: “Японський дух плюс захiдна технiка”, японцям вдалося засвоТти технiчнi досягнення Заходу без шкоди для власноТ нацiональноТ культури. Захiдну культуру вони вдало транеформували через призму традицiйних нацiональних вартостей. Новi знання насамперед сприймалися iнтелектуалъною верхiвкою японського суспiльства, яка певним чином Iх обробляла та коректувала. Пiсля цього вони вже подавалися у звичнiй культурнiй упаковцi. Це не тiльки полегшувало iх сприйнягггя рештою народу, але й виключало можливiсть рiзкоТ, “ломки” звичних стереотипiв поведiнки та мислення.

УкраТнська культура належить до вiдкритого, але не стiйкого типу. Укранському народовi чужа зверхнiсть до культур iнгаих народiв, вiн легко запозичував Тхнi кращi здобутки. Проте багатовiкове поневолення эгубно позначилося на традицiях нацiональноТ культури, не дало эмоги Тх змiцнити та розвинути. Тому традицiйне та новаторське у нас не завжди органiчно доповнюють одне одного, можуть взасмно протидiяти. Прикладом можуть послужити модернi захiднi впливи з одного боку, а з iншого - тиск росiйськоУ культури.

Але на вiдмiну вiд японського суспiльства iнтелектуальна верхiвка украУнського народу у цих складних умовах, на жаль, не могла задовiльно виконувати свою конструктивну мiсiю. Залишаючись у своТй основнiй масi росiйськомовною, нона опинилася разом з тим поза межами нацiонально культури рiдного народу i не могла плiдно працювати на благо його культури. Виникла парадоксальна ситуацiя, коли народ та його провiдники говорять рiзними мовами та орiснтуються на рiзнi нацiональнi вартостi. Тому н умовах державотворення великого значення набувас питания про нацiональнi кадри.

Функцй культури. Складний та багатогранний характер культури як суспiльного явища зумовлюс й полiфункцiональнiсть. Серед рiзноманiття функцiй культури розглянемо найсуттсвiшi.

Суспiльно-перетворююча функцiя культури полягас у тому, що нона служить метi перетворення природи, суспiльства та людини. Успiх соцiальних перетворень може бути забезпечений тодi, коли вiн опирасться на мiцний фундамент культурних традицiй. Прикладом конструктивноТ ролi культури у суспiльному жиггi може бути так зване “японське економiчне диво”, про що вже йшлося вище. Невдача соцiалiстичного будiвництва у нашiй краТнi значною мiрою зумовлена тим, що були порушенi споконвiчнi традицiТ господарювання та багатовiковi основи духовного життя.

Етноформуюча та етнозахисна функцiТ культури тiсно пов’язанi з попередньою. За радянських часiв факт Тхнього iснування ретельно замовчувався. Унаслiдок цього про них забули навiть вченi фiлософи i культурологи. Про це свiдчить хоча б те, що нi один з численних пiдручникiв з фiлософiТ, що з’явилися в минулому, не обмовили про Тх наявнiсть жодним словом.

Суть етноформуючоТ функцiТ полягас у тому, що саме культура творить неповторне i самобутне лице нацiТ, надас Уй свосрiдностi. Нацiональна самобутнiсть, звичайно, позв’язана також певним чином iз природними етнiчними ознаками, що виявляються у наявностi деяких фiзичних та психiчних расових вiдмiнностей. Але внаслiдок мiжетнiчних мiграцiй вони стали не такими рельсфними, i тому, нацiональна самобутнiсть до них не зводиться. Вона визначасться насамперед культурними чинниками, серед яких чiльне мiсце займають мова, система нацiональних вартостей i традицiй, способи господарювання i форми проведения дозвiлля, житло, одяг, страви, напоТ, пiснi, танцi тощо. Крiм того, культура може iснувати тiльки в нацiональних межах i завжди мае нацiональнi ознаки. Культурнi вартостi, навiть якщо вони мають загальнолюдський характер, мусять бути включенi у систему нацiональних. Тiльки прийнявши нацiональне забарвлення, втiлившись у вiдповiдну нацiональну форму, вони стають вагомими для певноТ етнiчноТ спiльностi.

Суть етнозахисноТ функцiТ, про яку, до речi, вперше эгадус визначний украТиський мислитель В. Липинський, полягас у тому, що культура забезпечус цiлiснiсть та самобутнiсть нацiТ, оберiгас й вiд руйнiвного впливу чужинських елементiв, що мають, як правило, iноземне походження. Цю роль виконус система культурних вартостей, традицiй та звичаГiв. Механiзм П дi спрямований на те, щоб не допустити переваги чужих елементiв над нацiональними, бо це неминуче ставить пiд загрозу нацiональне житгя народу взагалi. Все чуже немов вiрус, руйнус цiлiсний нацiональний органiзм, нiвелюс його нацiональну самобутнiсть. А це в свою чергу знижус вироблений багатьма поколiннями вiковiчний iмунiтет до iнших подiбних хвороботворних вiрусiв. Система традицiйних культурних вартостей даного етносу надэвичайно консервативна. Тому все ноне i незвичне сприймасться з великою обережнiстю i недовiрою, пiддасться прискiпливому аналiзу. Приймасться тiльки те, що органiчно доповнюс нацiональну культуру та сприяс П розвитковi. Все, що не вписусться у систему нацiональних вартостей або може бути для них шкiдливим, неминуче вiдкидасться.

У радянському суспiльствi не тiльки ретельно замончувалося iснування етноформуючЫ та етнозахисно функцiТ культури, але й ставилися численнi перепони для Iх успiшно реалiзацi. 1 це не дивно. Будь..який тоталiтарний режим прагне лiквiдувати все iндивiдуальне i специфiчне, зокрема, й нацiональне. Але всi спроби унiфiкувати культуру ганебно провалилися. Це переконливо довела також 300-лiтня iсторiя поневолення укранського народу. У тяжкi часи, коли нещадно нищилося i переслiдувалося все укранське, сдиною силою, яка пiдтримувала нацiональну специфiку укранського народу, була культура. 1 тiльки й мусимо завдячувати, що народ наш вижив, зберiг у цiлому свою нацiональну окремiшнiсть. Це найкращим чином говорить про важливiсть та дiсвiсть етноформуючоТ та етнозахисноТ функцiТ культури, надiйнiсть та ефективнiсть П захисних механiзмiв.

Нормативно-регулятивна функцiя культури реалiзустъся через систему норм i цiнностей, якi слугують регуляторами поведiнки та суспiльних вiдносин, культурнодуховними орiснтирами на певному етапi розвитку суспiльства. Норми моралi i права як регулятори поведiнки можуть iснувати у певному культурному середовищi. Стiйкi культурнi традицiТ, звичаТ, обряди у свою чергу забезпечують поступальнiсть суспiльного розвитку, гарантують ефективнiсть та дiсвiсть поза державних регуляторiв поведiнки. Найкраще це простежусться на прикладi так званих традицiйних суспiльств (Iндiя, Китай, Японiя), де культурним чинникам надасться перевага над економiчними. Велике значення традицiйним регуляторам надавалося також у Запорiзькiй Сiчi, яка не мала писаного права, а керувалася так званим звичасвим правом, тобто виробленими в ходi iсторiТ нормами культури, звичаями й традицiями.

Пiзнавальна функцiя культури полягас у тому, що культура вiдкривас перед людиною скарбницю знань та практичного досвiду багатьох поколiнь. Через культуру, яка об’сднус природничi, технiчнi та суспiльнi знання, людина пiзнас навколишнiй свiт i саму себе. Кожний етап пiзнання, у процесi якого людина оволодiвас рiзноманiтними знаниями про навколишнiй свiт, с сходинками до храму культури. Велико пiзнавальне значення мас мистецтво. Оглядаючи картини чи архiтектурнi споруди, читаючи лiтературнi твори, слухаючи музику, ми проникасмо в реальний свiт минулого, довiдусмося про те, як жили, за що боролися i про що мрiяли люди у далекi вiд нас часи, переносимося також у майбутнс, заново переживасмо наше сьогодення. Особливого значення набувас винчення культури рiдного народу, бо це наша iсторична пам’ять i наша нацiональна гордiсть. Народ, що забувас снос минуле, своТ iсторичнi коренi, не мас також майбутнього i рано чи пiзно приречений зiйти з iсторичноТ арени.

Свiтоглядна функцiя культури виявлясться в тому, що нона синтезус в цiлiсну i завершену форму, всю сукупнiсть духовних цiнностей людини — пiзнавальних, емоцiйно-чуттсвих, оцiнювальних, вольових. Основним напрямком культурного впливу на людину с формування свiтогляду, через який нона включасться у сферу соцiокультурноТ регуляцiТ. Свiтогляд забезпечус органiчну сднiсть усiх елементiв свiдомостi, надас людинi певних духовних орiснтирiв, що вiдiграють роль свосрiдного компасу у житгсвому морi.

Аксiологiчна (вiд грец. ахiа — цiннiсть, вартiсть) функцiя культури виступас засобом цiннiсноi орiснтацi людини. Залежно вiд iсторичних, економiчних, полiтичних та iнших умов у суспiльствi завжди домiнують тi чи iншi цiнностi. Культура с засобом х передачi та поширення (культивування). Вона дас можливiсть вибрати тi вартостi, якi найкраще вiдповiдають вимогам часу. Орiснтуючи людей на кращi здобутки людського генiя, вона допомагас вiдрiзнити справжнi культурнi вартостi вiд посереднiх, а то й позiрних.

Роль свiтоглядних та цiннiсних орiснтацiй у культурi людини можна продемонструвати на прикладi притчi про трьох робiтникiв, що виконують одну i ту ж роботу. Перехожий запитус, що вони роблять. Перший вiдповiдас: вжу цеглу тачкою”. “Заробляю на хлiб”, — вiдказус другий. А третiй гордо заявляс: “Храм споруджую! “.

Семiотична (вiд грец. 8етеiоп — знак) або символiчна функцiя культури закрiплюс у системi знакiв i символiв духовнi цiнностi. Опредмеченi духовнi цiнностi за допомогою засобiв лiтератури, музики, мистецтва, набирають певно символiчноТ чи знаковот форми, адже слово, музичнi звуки, пластичнi рухи виступають знаками реальних явищ, у них закодовано реальний змiст свiдомостi та цiлу гамму емоцiй. Матерiалiзуючись у знаковiй формi, iдеальний змiст свiдомостi окремого iндивiда включасться у систему соцiальноТ комунiкацiТ, стас загальним надбанням i може бути переданий наступним поколiнням. Отже, символiчний змiст культури забезпечус живий зв’язок поколiнь i неперервнiсть культурного процесу.

Чи не першим, хто вказав на символiчну суть культури, був украТнський фiлософ Г.С. Сковорода. Иого фiлософська концепцiя базусться на визнаннi тръОх свiтiв” або “космосiв”: Природного, людського i символiчного. Останнiй вiн ще називас Бiблiсю, бо все божественне перебувас у символiчнiй формi. Вiн вказус на те, що культурнi симноли можуть мати iстотнi вiдмiнностi вiд тих явищ, якi вони символiзують. Симноли також можуть мати рiзнi смисловi значення, навiть протилежнi Iх справжньому змiсту. Так, Бiблiя, за Сковородою, може символiзувати Бога i Змiя, книгу доброчестя, i книгу облуди, залежно вiд того, що в нiй береться за вихiдну точку тлумаченi-iя. Тому фiлософiя повинна роэкривати iстинний сенс рiзних предметiв символiчного свiту, в рамках якого можливе самопiзнання людиною сносУ духовноУ сутностi, “Бога в собi”. Отже, Г. Сковорода вперше заклав розумiнi-Iя культури як окремоУ вiд природи

символiчних значень. (детальнiше про символiчну функцiю див.: символiчнi концепцi’i культури М, Вебера та Е. Кассiрера).

Комунiкативна (вiд лат. соiптипiсаЁiо — зв’язок, об’сднання, спiлкування) функцiя культури значною мiрою зумовлена символiчною, й суть зводиться до передачi iсторичного досвiду поколiнь через механiзм культурноУ спадкосмностi та формування на цiй основi рiзноманiтних способiв спiлкування мiж людьми. Цю функцiю культура виконус за допомогою складноТ символiчноУ та знаковоТ систем, якi зберiгають досвiд поколiнь у словах, поняттях, формулах науки, релiгiйних обрядах, мистецьких творах. Справжнс мистецтво не знас нiяких меж, нi мовних, нi нацiональних. Воно мас загальнолюдський характер, зрозумiле i доступне всiм однаково. Церковна музика И. Баха, наприклад, звучить однаково захоплююче як для вiруючих, так i невiруючих. iнтегративна функцiя культури тiсно переплiтасться з комунiкативною. П суть полягас у здатностi об’сднувати людей, незалежно вiд Ух нацiональноУ конфесiйноТ приналежностi, свiтоглядних та iдеологiчних орiснтацiй у певнi соцiальнi спiльноти, а народи — у свiтову цивiлiзацiю. Саме культура об’сднус людей рiзних нацiй в одне цiле свiтову цивiлiзацiю, i дас эмогу Тм порозумiтися мiж собою.

Культурнi здобутки кожного народу с вагомим внеском у свiтову скарбницю культури. Загальнолюдськi культурнi вартостi iснують тiльки через нацiональнi. Тому втрата будь-якоТ нацiональноУ культури, навiть культури малочисельного народу, с значною втратою для людства. Об’сднавча роль культури особливо зростас у час соцiального напруження, яка супроводжус входження УкраУни у свiтову цивiлiзацiю.

З. Нацiональна культура та й значения в умовах державотворення

Рiвновага мiж традицiйним та новаторським мас особливе значения для iснування нацiональних культур. Стабiлiзацiйною основою будь-якоТ нацiональноТ культури с система звичаУв, традицiй, обрядiв, ритуалiв, якi виступають у ролi етнiчних стереотипiв. Це свосрiднi цеглинки нацiональноТ культури, що iснують у формi стiйких етнiчних норм i принципiв поведiнки, так би мовити, П шаблонiв, зразкiв, вироблених багатовiковим досвiдом народу. Система традицiй i звичаУв народу — це свосрiдна колективна пам’ять, яка акумулюс його культурний досвiд.

Без традицiйних механiзмiв не може iснувати нiяка нацiональна культура, бо вони пронизують усi сфери жигггя народу (побут, господарство, спiлкування). Механiзм Ух дiТ, спрямований на збереження та самовiдтворення етнiчного ядра культури, навiть у вкрай несприятливих умовах. Здатнiсть до самовiдтворення своУх внутрiшнiх iманентних та функцiональних зв’язкiв — необхiдна умова життя та розвитку нацiональноТ культури.

У цьому зв’язку традицiУ виконують подвiйну функцiю: з одного боку зберiгають банк iнформацiТ, необхiдноТ для вiдтворення самобутностi етносу, а з iншого — регулюють рiвень iноетнiчних запозичень. iнакше кажучи, механiзм дiТ системи етнiчних стереотипiв спрямований на те, щоб не допустити в культурi етносу переважання сторонНiх компонентiв. Тому вiд збереження власних традицiй залежить не тiльки доля нацiональноТ культури, але й цiлiснiсть етносу, стабiльнiсть суспiльства i держави.

Необачне втручання в систему етнiчних цiнностей веде до порушення внутрiшнiх зв’язкiв i негативно позначасться на житгсздатностi етносу i його соцiальних структур. Коли традицiТ раптом перериваються, коли руйнуються нацiональнi святинi, тодi розривасться органiчний зв’язок культури народу з його iсторiсю, порушусться спадкосмнiсть у засвосннi багатовiкового колективного досвiду. Порушення тривалих зв’язкiв породжус “эбоТ” у системi самовiдТворення культури веде до збiднення П структури i може призвести до Н занепаду i навiть до загибелi. УкраУнська культура — яскравий тому приклад.

Може видатися парадоксальним, але iснують народи, якi не мають нацiональноУ культури. Проте навiть втрачена нацiональна культура може вiдродитися, якщо складуться умови для вiдродження нацiональноТ самосвiдомостi, яка с невiд’смним атрибутом нацiТ.

Нацiональна свiдомiсть — це почугггя причетностi до рiдного народу, глибинне усвiдомлення його жиггсвих iнтересiв, гордiсть вiд його здобуткiв та культури, тривога за його майбутне, смуток за нацiональнi невдачi i втрати. Вона е показником морального здоров’я, духовноТ сили та iнтелектуального потенцiалу нацiУ. Так само, як зрiлiсть особи залежить вiд рiвня розвитку Гi свiдомостi, нацiональна свiдомiсть свiдчить про зрiлiсть народу як самочинного суб’скта iсторiТ.

Невиразна етнiчна маса виростас у эгуртовану нацiю тiльки тодi, коли стае спроможною витворити власну нацiональну свiдомiсть. У мiру того, як аморфна етнiчна маса усвiдомлюс своТ глибиннi iнтереси, свою окремiiвнiсть та неповторну самобутнiсть, нона виростае у зрiлу нацiю. Тому етнографи стверджують, що головним нацiотворчим та нацiостверджуiочим чиiшиком с якраз нацiональна свiдомiсть.

Визрiвання нацiональноТ самосвiдомостi може початися на домiнантi консолiдуючоТ нацiональноТ iдеТ, що виражас глибиннi народнi iнтереси. Такою визначальною iдеею, спроможною консолiдувати украТнський народ, повинна стати iдея державноТ незалежностi, бо сумна доля чекас той народ, що забував свое минуле. Народ, збайдужiлий до власних iсторичних коренiв, до свого родоводу, не мае майбутнього. Без осмислеi-iня власноТ iсторичноТ долi нацiональна свiдомiсть розмивасться та роэкладаеться, i такий народ рано чи пiзно приречений зiйти з iсторичноТ арени.

Без чiтко вираженот нацiональноТ свiдомостi неможливе iснування не тiльки нацiональноТ культури, але й самоТ надiТ. Пригадаймо хоча б евреТв чи циганiв. Здавалося б, втратили все: державнiсть, мову, навiть територiально роз’еднанi вже багато столiть. Але, зберiгаючи свою нацiональну самосвiдомiсть, вони забезпечили необхiднi умови для эбереження як нацiональноТ культури, так i свосТ нацiональноУ окремiшностi.

Для пробудження нацiональноТ свiдомостi велике значення мае система нацiональних символiв. iснування будь-якоТ нацiональноТ культури немислиме без наявностi певних умовних атрибутiв або символiв, що вказують на якiсь етнiчнi особливостi або вiдмiннi риси даноТ культури. Кожна нацiя у процесi тривалоТ еволюцiТ виробляс своУ неповторнi нацiональнi символи, до яких належать мова, житло, одяг, страви, пiснi, танцi, звичаТ, прапори, герби та iншi етнiчнi вiдзнаки. У систсмi нацiональних символiв у концентрованому виглядi вiдображаються етносоцiальнi сподiвання та нацiональнi iнтереси, нацiональнi гасла. Тому вони завжди виступають пiд гаслами справедливостi нацiональноУ гордостi та любовi.

Кожна людина рано чи пiзно мусить визначити свою нацiональну приналежнiсть. Для цього нона повинна прийняти, як свою рiдну, нацiональну культуру близького Уй народу з усiма П символами та атрибутами. Приймаючи або вiдкидаючи тi чи iншi нацiональнi символи, людина отримус змогу нацiональноТ iдентифiкацiТ, духовного сднання та спорiдненостi з цим народом. Отже, нацiональнi симноли вiдiграють насамперед роль свосрiдних еталонiв нацiональноТ iдентифiкацiТ та диференцiацiТ, бо дають змогу легко розпiзнати “своТх” та

Нацiональнi симноли несуть також велике духовне навантаження. Вони можуть бути провiдниками та виразниками певних нацiональних iдей, виражаючи у концентрованiй формi найбiльш суголоснi нацiональнi почутгя та iнтереси. Сформульованi у виглядi яскравих i влучних лозунгiв та гасел такi iдеТ найбiльш доступнi та зрозумiлi народнiй свiдомостi. Проникаючи у глибиннi шари свiдомостi, захоплюючи навiть пiдсвiдомiсть, воин збуджують прихованi духовнi резерви i можуть дiйти до нацiонального й культурного пiднесення.

Особливе мiсце у системi нацiональних символiв займас мова, яка с, по сутi, головною етнiчною ознакою, так би мовити, свосрiдним етнiчним паспортом. У мовi закодовусться духовнiсть, iсторична пам’ять та неповторний i самобутнiй iсторичний досвiд нацiТ. Засобами мови багатовiковий досвiд нацiУ консервусться, зберiгасться, i передасться вiд одного поколiння до iншого. Цей досвiд настiльки свосрiдний i неповторний, що його не можна передати мовними засобами iнших народiв, навiть етнiчно дуже близьких. Шевченко не звучить росiйською мовою, а Пушкiн не сприймасться в укранських перекладах.

Однак мова — це щось бiльше, нiж просто знакова система. Мова — це насамперед духовнiсть народу, його свiтогляд, свiдомiсть, iнтелект, моральнi засади, тобто все те, що творить його автентичнiсть та менталiтет. Рiдна мова с найглибшим живильним i чистим джерелом розвитку нацiональноТ духовностi, формування державницького мислення та громадського патрiотизму. Отож, мова як специфiчний нацiональний засiб збереження й передачi соцiокультурно iнформацiУ с становим хребтом нацiоналънЫ культури, П цементуючим ферментом.

Роль мови у нацiональному житгi грунтовно висвiтлив I. Огiснко, тому звернемось до його цiнних думок:

мова — це найважнiша основа, що на нiй зростас духовно й культурно кожний народ”.;

“Рiдна мова — то найголовнiший нарiжний камiнь iснування народу як окремЫ нацi. Без окремо мови, нема самостiйного народу.”;

“Рiдна мова — то сила культури, а культура — сила народу”.;

“Найголовнiщий i наймiцнiший цемент, що об’сднус етнографiчний народ i перетворюс його в свiдому нацiю — то соборна лiтературна мова.”;

НарОд, що не розумiс сили й значения рiдноТ мови i не працюс для збiльшення культури П, не скоро стане свiдомою нацiсю”.;

“Мова — то серце народу. Гине мова — гине й народ”, — пiдсумовус своу роздуми визначний украТнський вчений.

Втрата рiдноi мови для окремого iндивiда означас, що з його культури випав той пласт, який своТм корiнням сягас у глибиг-iу столiть. Разом з тим з його свiдомостi випали символи свiтосприйнятгя, що склалися упродовж довго iсторiТ нацii i стали й вiдмiнними рисами. Людина, вихована в iншомовному середовищi, не може стати носiсм i творцем культури свого народу. Забуваючи рiдну мову, нона втрачас духовний зв’язок не тiльки з родом, але й з усiм свЫм народом. Така людина стас безбатченком, духовним емiгрантом навiть на рiднiй землi, перекотиполем, для якого рiдний край там, де бiльший шмат ковбаси. Разом з мовою нона втрачас нацiональну самосвiдомiсть та нацiональну гордiсть, стас байдужою до власно державностi.

Будучи формою об’сктивацiТ людськоТ думки, мова забезпечус творчий процес у науковiй та мистецькiй дiяльностi. Тому майбутня iнтелiгенцiя, у тому числi й технiчна, повинна зрозумiти, що незнания укра?нськоТ мови, як слушно зауважус М. Брайчевський, с ознакою фаховот непридатностi. Оскiльки сьогоднi украТнськiй мовi конституцiйно надано статус державноТ, нона мусить застосовуватися у всiх сферах суспiльного життя: у державних установах, на пiдприсмствах, в культурних закладах, торгiвлi, громадському харчуваннi тощо.

Чим вища сфера застосування нацiональноТ мови у всiх дiлянках суспiльного життя, тим вагомiший культуротворчий потенцiал народу, тим вищий його духовний розквiт. Витiснення ж нацiональноТ мови на периферiю суспiльного житгя руйнус цiлiснiсть нацiоналъноУ культури та сприяс денацiоналiзацi народу. Це виразно простежусться у випадку з украiнськото мовою.

Проте треба зауважити, що эбереження нацiоналъно культури не завжди перебувас у прямiй залежностi вiд долi мови. Так, iрландський народ майже втратив свою рiдну мову, але зберiг нацiональну культуру. Правда, у КонституцiУ iрландiТ записано, що iрландський мовi, як нацiональнiй, надасться статус першоТ офiцiйноТ мови, а англiйська вважасться другою офiцiйною мовою. Обов’язковим також с винчення iрландськоТ мови у школах. Однак кожен, хто побувас у дублiнi, почус тiльки англiйську мову. Нi владна верхiвка, нi пересiчний громадянин пiсля багатьох вiкiв колонiального панування не поспiшають повернутися до нацiональних джерел i користуються другою офiцiйною мовою.

Чи не такого статусу, який мае iрландська мова в IрландiТ, бажають “захисники” прав людини для украУнськоТ мови в УкраТнi? Мова корiнноТ нацiональноТ бiльшостi, яка мае всi права бути основним комунiкативним, iнформацiйним та культуротворчим засобом на всiх теренах держави, на бiльшiй частинi П територiт практично зведена до того стану, у якому в iнших краУнах перебувають мови нацiональних меншин. Тому не росiйська, а украУнська мова потребус негайного державного захисту, створення умов для П нормального розвитку та державного функцiонування. Пам’ятаймо: “Без такоТ свiдомостi нема нацiТ, а без свiдомоУ нацiТ — нема державностi”.

Духовне та нацiональне вiдродження, що почалося в УкраУнi, створюе сприятливi умови для свiдомого украТнського державотворення. Першочергове завдання, яке стоТть перед украУнською державою, вiднайти надiйну точку опори для рiшучого стрибка у майбутнс. Досвiд передових краУн показус, що такою опорою може стати орiснтацiя нацiонального розвитку на кращi здобутки свiтовоТ та вiтчизняноУ культури. Вiльне пiдприсмництво може вивести нацiональну економiку на передовi рубежi НТП, якщо буде правильно враховано спiввiдношення мiж традицiйними нацiональними та загальнолюдськими вартостями, що дасть змогу виробити свою оригiнальну модель нацiонального розвитку, а не позичати П у кредит в дядечка” десь за кордоном.

Економiчнi реформи в Укратнi повиннi спиратися на традицiйнi способи господарювання та менталiтет народу. Успiх реформ може забезпечити тiльки свiдома участь у Ух реалiзацiУ всiх верств украТнського суспiльства. Коли нацiональне вiдроджения стане справою найширших верств украУнського населення, можна розраховувати на значнi эрушення у запровадженнi реформ. Тому економiчне пiднесення неможливе без духовного та культурного вiдродження, без вiдродження нацiональноТ культури.

У результатi входження у ринковi вiдносини моральний стан суспiльства мае не менш важливе значения. Так, наприклад, капiталiстичнi вiдносини у Захiднiй Свропi формувалися на засадах релiгiйно? моралi. Конкуренцiя була жорстокою, але нона велася за правилами релiгiйноТ моралi. Чеснiсть i справедливiсть у стосунках з конкурентами i клiснтами були нездоланним правилом конкурентноТ боротьби. Це переконливо показано у творах вiдомого соцiолога М. Вебера, який доводить, що цiнностi протестантськоТ етики формували дух сучасного капiталiзму: працелюбнiсть, почутгя мiри i власноТ гiдностi, чеснiсть, справедливiсть i т.д.

Становлення вiльноУ ринковоТ економiки в УкраУнi провадиться зовсiм в iнших умовах. Унаслiдок безкомпромiсноТ боротьби з релiгiйними пережитками, що велася за часiв радянського тоталiтаризму, було пiдiрваНо основи релiгiйнЫ моралi. Закономiрним результатом цього стало зниження морального рiвня суспiльства i таке явище, як бездуховнiсть, особливо серед молодi. Тому для дiяльностi молодих украТнських пiдггрисмцiв не характерне почутгя високого морального обов’язку вiдповiдальностi перед клiснтами i конкурентами, дотримання норм етики у стосунках з ними. Соцiологiчнi дослiдження змальовують приблизно такий портрет украУнського бiзнесмена:

знижений рiвень моральноТ вiдповiдальностi, культурна обмеженiсть i абсолютна аполiтичнiсть. Освiта, як правило, незакiнчена вища. Iй надасться дуже Мiзерне значення, цiнусться тiльки знания iт-юземних мов. КонкретноТ спецiальностi, як правило, воин теж не мають. Iдеалами виступають захiднi цiнностi, а кумирами — лiдери захiдного бiзнесу, зiрки кiно, естради, спорту. Заради власного эбагачення вони не гребують нiякими засобами, легко переступаючи як норми моралi, так i права. Якщо такi пiдприсмцi стануть на чолi вiдродження нашоТ економiки, то, мабуть, ми не скоро дiйдемо до ринкового суспiльства з людським обличчям.

Висновок

Отже, по-перше, культура — це нацiональнi за формою i загальнолюдськi за призначенням способи i результати людськоТ жиггсдiяльностi, якi слугують подальшому розвитку i примноженню творчих можливостей людини. Вона характеризус якiсть та рiвень духовно-морального i матерiального потенцiалу сусгiiльства, а понятгя цивiлiзацiТ вказус на стан та умови ТУ соцiального бугггя; по-друге, культура як складне i багатогранне суспiльне явище виконус рiзноманiтнi функцiТ. IУ розвиток i функцiонування зумовленi особливими законами спадкосмностi i наступностi, якi називають законами iсторичного зв’язку. Велику роль при цъому вiдiграють традицiУ, стосовно яких культура може бути вiдкритого або закритого типу; по-третс, культура iснус в матерiальнiй i духовнiй формах; залежно вiд iсторичних та регiональних умов, розрiзняють типи культури, якi набувають певноТ нацiональноУ форми. Кожна нацiональна культура, будучи самобутньою, негтовторною, с загальнолюдським надбанням. Як штучна iзоляцiя, так i штучне эближення нацiональних культур, веде до Ухнього зубожiння i деградацiї.